Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №296/7186/20 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/7186/20 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.

Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Панкеєвої В.А.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/7186/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Янчука Максима Олександровича на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В. у селищі Ружин,

в с т а н о в и в :

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 – адвокат Янчук М.О. звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від усіх видів його доходів та заробітку, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позов мотивувався тим, що між сторонами 22 січня 2015 року було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_3 .

Однак, сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин і рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2016 року їхній шлюб було розірвано.

На підставі рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2019 року дитину залишено на проживання і виховання з матір`ю.

Представник зазначав, що причиною звернення з позовом до суду є абсолютна байдужість відповідача до морального, фізичного та духовного розвитку спільної дитини.

Відповідач не бере участі у вихованні дитини, не провідує доньку, не цікавиться здоров`ям дитини, морально та матеріально її не підтримує. Жодного разу не поздоровляв доньку на день народження, Новий Рік та інші свята, що знову ж таки підтверджує факт повної байдужості щодо долі дитини.

Матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Востаннє свого батька дитина бачила більше трьох років тому назад. Отже, батько свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.

На час подачі позову дитина проживає зі позивачкою і перебуває на її повному утримані. Відповідач матеріальної допомоги не надає.

Тому позивачка змушена була звернутися до суду з проханням стягувати аліменти з відповідача на утримання неповнолітньої дитини. ОСОБА_2 аліментів нікому не платить, стягнень по виконавчим документам із відповідача не проводиться.

Відповідно до копії ухвали Корольовського районного суду міста Житомира від 05 серпня 2020 року про відкриття провадження у даній справі позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини роз`єднано в окремі провадження (том 1 а.с. 19-20).

Наразі, в апеляційному порядку переглядається судове рішення щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відповідача відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і покладено на орган опіки та піклування Житомирської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дочки, ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Янчук М.О. подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним, безпідставним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неналежну їм оцінку.

Представник зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не надавши належної оцінки тим доказам, які безпосередньо підтверджують фактичне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Протягом семи років відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками. Він не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини. Не цікавився її навчанням, не спілкувався з нею в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створював умов для отримання нею освіти. Таке ухилення від виховання дитини є системною, винною поведінкою відповідача.

Будь-яких доказів чинення позивачкою перешкод у спілкуванні з донькою відповідач суду не надав.

Представник вважає, що не надання матеріального забезпечення, відсутність соціального і психологічного контакту з дитиною, є підставою для позбавлення батьківських прав.

Також зазначає, що навіть під час розгляду даної справи зміни поведінки відповідача в кращу сторону у зв`язку із виявленим ним бажанням здійснювати свої батьківські обов`язки по вихованню дитини не відбулось.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Янчук М.О. апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що батько дитини умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

А відтак, застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав, є передчасним, оскільки винної поведінки ОСОБА_2 стосовно дитини в повній мірі доведено не було.

Разом з цим, місцевий суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання ним своїх батьківських обов`язків, а на орган опіки та піклування Житомирської міської ради покласти контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків стосовно дочки ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07 липня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області (актовий запис 1794) (том 1 а.с.11).

Як убачається із копії рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2016 року, шлюб між сторонами було розірвано (том 1 а.с. 12).

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 10 жовтня 2019 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , разом з матір`ю ОСОБА_4 ( том 1 а.с. 13-14).

Відповідно копії довідки № 146 від 22.06.2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідувала Житомирський дошкільний заклад № 49. За свідченням вихователів піклування дитиною здійснювалось мамою, бабусею та дідусем зі сторони матері. Батько дитини участі у вихованні доньки не приймав: не відвідував святкових ранків, батьківських зборів (том 1 а.с.15).

Згідно повідомлення Дерганівської сільської ради Ружинського району Житомирської області № 158 від 19.10.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 31).

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 03 березня 2021 року, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 30 червня 2020 року і досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування є доцільним позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 (том 2 зворот а.с.110).

У статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно частини сьомої статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №89-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки. Сам факт проживання батька окремо від дитини, невідвідування батьком дошкільного закладу - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітніх дітей має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

При вирішенні даної справи колегія суддів звертає увагу, що, органом опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету № 2040 від 20 грудня 2023 року надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2 а.с. 110).

У висновку вказано, що ОСОБА_2 участі у житті дочки не бере, жодним чином не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не цікавиться її вихованням, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, втратив з дочкою родинний зв`язок.

Крім того, як убачається із змісту вказаного висновку, що зазначені обставини підтвердила на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Житомирської міської ради малолітня ОСОБА_3 , яка зазначила, що вона не заперечує проти позбавлення її батька батьківських прав.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Судом правильно дана оцінка думці дітей відносно даного спору в сукупності з іншими доказами.

Згідно змісту вказаного вище висновку, органом опіки думка відповідача ОСОБА_2 не з`ясовувалась, до органу опіки він не викликався; будь-які заходи щодо налагодження спілкування батька із дитиною органом опіки не вживались.

Наданий у даній справі висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради має лише рекомендаційний характер та є недостатньо обґрунтованим, оскільки не містить інформації щодо підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав; не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси неповнолітньої дитини.

Відтак, даний висновок органу опіки та піклування не може бути покладений в основу судового рішення про позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини є безпідставними, оскільки винної поведінки відповідача стосовно дитини в повній мірі доведено.

Разом з тим, місцевий суд попередив відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання неповнолітньої доньки.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Янчука Максима Олександровича залишити без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 16 вересня 2025 року - без змін. .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено: 22 квітня 2026 року.