Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №289/1211/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/1211/25 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 16 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 289/1211/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАКО-Агро Інвест» про розірвання договору оренди землі,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Олійник Вікторії Вікторівни на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Сіренко Н.С. у місті Радомишль,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Олійник В.В. звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі №08/10-01 від 08 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАКО-Агро Інвест» та вирішити питання судових витрат.

23 липня 2025 року ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області було відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче засідання, а 25 вересня 2025 року місцевим судом закрито провадження у даній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено сторонам, що спір належить до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник В.В. подала апеляційну скаргу, де просить її скасувати, а справу направити до місцевого суду для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норми матеріального та процесуального права, без з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

На обґрунтування апеляційної скарги адвокат Олійник В.В. зазначає, що спір між сторонами є немайновим і, виходячи із положень статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), вирішення судом питання про розірвання договору оренди землі не стосується питання щодо формування активу боржника, і тому спір не пов`язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Така позиція висловлена Верховним Судом при розгляді аналогічної справи №289/2217/17 у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року.

Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги вказаний правовий висновок, не звернувши увагу на момент виникнення законодавчих змін.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про розірвання договору оренди земельної ділянки. Спір за такою вимогою не входить до числа тих, що відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ та пункту 8 частини першої статті 20 Господарсько процесуального кодексу України належить до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство.

Крім того зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно відповідача, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлено на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Помилковим є висновок суду першої інстанції, про те, що оскільки відповідач, як користувач земельної ділянки, згідно з частиною п`ятою статті 93 ЗК України наділений правом відчуження права оренди без згоди позивача, то право оренди земельної ділянки, з урахуванням законодавчих змін, входить до складу ліквідаційної маси, а відтак спір у цій справі є майновим та підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство відповідача. Як підтверджується самим відповідачем та зазначається судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, право оренди належної позивачеві земельної ділянки підлягає продажу без погодження з власником.

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що дії суду першої інстанції щодо закриття провадження у цій справі можуть призвести до створення перешкод позивачу в доступі до правосуддя та унеможливить захист його порушених прав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції надав перевагу інтересам відповідача, який своєю неправомірною поведінкою вже завдав збитків позивачу невиплатою орендною плати та усунув від права на судовий захист позивача, право власності (щодо вільного розпорядження своєю земельною ділянкою, обтяженою правом оренди) якого порушене відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «ТАКО-Агро Інвест» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суд першої інстанції - без змін, а також розгляд справи провести без участі представника відповідача.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, окрім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, відповідно до пункту 8 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи в спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Тобто, цією нормою права закріплено, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не лише з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також дати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні цього Кодексу.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що предметом позову в цій справі є розірвання договору оренди землі від 08 жовтня 2021 року №08/10-01, укладеного між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАКО-Агро Інвест» (орендар), за умовами якого орендодавцем надано, а орендарем прийнято в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення приватної власності з кадастровим номером 1825084200:06:000:0467. Договір оренди земельної ділянки укладений на 10 років. (а.с. 6-8).

Постановою Господарського суду Львівської області від 04 вересня 2024 року в справі №914/364/24 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАКО-Агро Інвест» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Гонту О.А (а.с. 42-47).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року в справі №289/2217/17, на яку посилається представник позивача в апеляційній скарзі, зазначила, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно орендаря, яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, а за таких обставин, позовні вимоги до відповідача є немайновими, спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов`язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство орендаря, а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання юрисдикції по справі, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що у подальшому в законодавстві відбулися зміни, які суттєво впливають на предметну та суб`єктну юрисдикцію даної справи.

Так, відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року №1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частина п`ята статті 93 ЗК України викладена у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом.

Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування.

Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Законом України від 02 травня 2023 року №3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено в наступній редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі.

Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Отже, вказаними змінами розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

А відтак, законодавчо зняті обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки з наданням йому права відчужувати їх без погодження із власником.

Враховуючи, що права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються норми нових актів цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі №904/9875/21, від 18 серпня 2025 року в справі №732/1195/24.

Майно боржника, що підлягає реалізації в процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу (статті 131 КУзПБ).

Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.

Частиною першою статті 62 КУзПБ передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки (пункт 8 частина перша статті 176 ЦПК).

Позовні вимоги щодо розірвання договору оренди землі відносяться до майнових спорів, і відповідно такий спір має ціну позову.

Враховуючи вище викладене та положення норм матеріального права із зазначеними змінами (частина 5 статті 93 ЗК України), зокрема надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть наразі спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Отже, заявлений в даній справі позов про розірвання договору оренди землі у разі його задоволення змінить розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі й обсяг грошових зобов`язань боржника ТзОВ «ТАКО-Агро Інвест».

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей спір підлягає розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство ТзОВ «ТАКО-Агро Інвест» і наявні правові підстави для закриття провадження у справі згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, а ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права, тому є неприйнятними.

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали місцевого суду – без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст.ст.259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Олійник Вікторії Вікторівни залишити без задоволення, а ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 25 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді