Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №265/1916/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4028/26 Справа № 265/1916/20 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна, на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 25 грудня 2025 року, у складі судді Мовчан Д.В., у цивільній справі № 265/1916/20 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа — ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дії начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвої Лілії Сергіївни та заступника начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлової Наталії Вікторівни, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся через суд зі скаргою про визнання неправомірними дії начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвої Лілії Сергіївни та заступника начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлової Наталії Вікторівни, обґрунтовуючи це тим, що судовим наказом Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя стягнен з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Листом ВДВС від 24 жовтня 2025 року на звернення представника заявника надано копія постанови про відкриття виконавчого провадження №62300429 з ідентифікатором доступу до АСВП та повідомлено, що у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Маріуполя російською федерацією виконавчий документ втрачено.

Після ознайомлення представником скаржника з матеріалами виконавчого провадження було з`ясовано, що 16 квітня 2024 року заступником начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїловою Н.В. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю майна у боржника, на яке можу бути звернено стягнення.

Також з`ясовано, що того ж дня начальником відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвою Л.С. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з відсутністю даних про сплату боржником поточних аліментів на дату звернення, про погашення заборгованості зі сплати аліментів чи досягнення дитиною повноліття зі сплатою боржником заборгованості по аліментам. Скаржник вважає, що для такого повернення виконавчого документу виконавцем не вчинялось жодних дій щодо примусового виконання судового рішення, що він вважає неправомірним.

Разом з цим 21 жовтня 2025 року заступником начальника Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїловою Н.В. винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 296 948 грн.

22 жовтня 2025 року заступником начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїловою Н.В. винесено постанову про накладення штрафу на боржника на користь стягувача у розмірі 148 474 грн за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, станом на дату звернення із скаргою до суду, на думку скаржника, державним виконавцем вчиняються заходи примусового виконання за втраченим на тимчасово окупованій території і невідновлених виконавчим провадженням, зокрема, накладаються штрафи на кошти боржника, що скаржник вважає неправомірним та вважає, що є всі підстави для скасування зазначених постанов.

Згідно з розпорядженням Голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06 березня 2022 року змінено територіальну підсудність, у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя під час воєнного стану на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, який в подальшому перейменовано на Новокодацький районний суд міста Дніпра.

Ухвалою Новокодацького районного суду м.Дніпра від 25 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дії начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвої Л.С. та заступника начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлової Н.В., - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлової Н.В. щодо винесення постанови № 62300429 від 21 жовтня 2025 року про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .

Визнано неправомірними дії заступника начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлової Н.В. щодо винесення постанови № 62300429 від 22 жовтня 2025 року про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 .

Зобов`язано заступника начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїлову Н.В. або іншу уповноважену особу такого органу ДВС скасувати постанову № 62300429 від 21 жовтня 2025 року про накладення арешту на кошти боржника, постанову № 62300429 від 22 жовтня 2025 року про накладення штрафу на боржника ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог за скаргою - відмовлено (а.с.62-67).

Ухвала суду мотивована тим, що проведення перевірок законності виконавчого провадження, а також дій керівника органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень визначено ст. 74 ЗУ “Про виконавче провадження”. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядковується державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця має право своєю постановою скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, якщо встановить порушення. Такий обсяг повноважень вказаної посадової особи прямо передбачений нормами матеріального закону. Однак, за проведеною перевіркою законності виконавчого провадження №623004291, начальником відділу Лівобережної ВДВС у м. Маріуполі Шалабаєвою Л.С., оформленою у вигляді постанови “Про скасування процесуального документу”, скасовано постанову від 16 квітня 2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу. Такі дії керівника органу ДВС покликані забезпечити законність дій державного виконавця під час примусового виконання виконавчого документу, та можуть вчинятись навіть за умови відсутності виконавчого документу чи виконавчого провадження задля подальшої реалізації заходів щодо відновлення таких матеріалів, що є підставою для відмови у вимогах ОСОБА_1 у цій частині.

Також суд першої інстанції мотивував задоволення іншої частини вимог скарги тим, що дублікат виконавчого листа у вказаному виконавчому провадженні за заявою виконавця було видано 16 грудня 2025 року згідно ухвали Новокодацького районного суду міста Дніпра (справа № 265/1916/20). Відтак, в силу норм закону виконавче провадження не могло бути відновленим раніше аніж 16 грудня 2025 року. Ухвалюючи постанови як 21 жовтня 2025 року про арешт коштів боржника, так і 22 жовтня 2025 року про накладення штрафу на боржника, тобто, до моменту коли виконавець отримав дублікат виконавчого документу, та коли в нього були повноваження на винесення постанови про відновлення виконавчого провадження, у виконавця не було правових відстав для проведення вказаних виконавчих дій, оскільки на момент їх вчинення виконавче провадження не було відновлено виконавцем у передбачений законом спосіб.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 у січні 2026 року через свого представника — адвоката Матвійчук Н.Є. подав апеляційну скаргу (а.с.81-86), в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги повністю та вирішити питання витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, які він поніс в апеляційній інстанції.

В обґрунтування вимог скарги ОСОБА_1 посилається на те, що дублікат виконавчого документу судом у справі 265/1916/20 не видавався, при цьому у постанові про повернення виконавчого документу виконавцем зазначалось про втрату оригіналу судового наказу, однак, таке виконавче провадження не відновлювалось, а дії щодо примусового виконання рішення, як то, повернення виконавчого документу стягувачу, накладення арешту та штрафу вчинялись державним виконавцем після 2022 року.

У квітні 2026 року представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Матвійчук Н.Є. подала до суду заяву про стягнення з ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн, які він поніс із розглядом скарги в суді апеляційної інстанції (а.с.105,106).

Лівобережний ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та ОСОБА_2 , своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції по суті вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, а в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 належить відмовити.

Вирішуючи вимоги скарги ОСОБА_1 по суті із частковим задоволенням його вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для скасування постанов про повернення виконавчого документу стягувачу немає, оскільки постановою начальника відділу ВДВС, після проведеної перевірки законності виконавчого провадження №62300429, скасовано постанову державного виконавця від 16 квітня 2024 року, в іншій частині вимог суд першої інстанції вважав доведеним наявність підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця щодо вчинення процесуальний дій з примусового виконання судового рішення ще до отримання дублікату виконавчого документу, який втрачений, а тому і постанови про арешт коштів боржника та накладення штрафу є неправомірними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, судовим наказом за № 265/1916/20, виданим 08 квітня 2020 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою старшого державного виконавця Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Нечаєвою Ю.М. 11 червня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62300429, на підставі виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області 08 квітня 2020 року судового наказу за № 265/1916/20.

Постановою державного виконавця від 16 квітня 2024 року було повернуто виконавчий документ стягувачу, про що було винесено спірну постанову.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвою Л.С. про скасування процесуального документа від 20 жовтня 2025 року вирішено скасувати документ - «постанову про повернення виконавчого документа стягувачу» від 16 квітня 2024 року, що видала ОСОБА_4 , та зазначено, що станом на поточну дату відсутні дані про сплату боржником поточних аліментів, про погашення заборгованості зі сплати аліментів або про сплату боржником аліментів по дату повноліття дитини, виконавцем не було вчинено необхідних виконавчих дій та заходів примусового виконання рішення, таким чином помилково винесену постанову від 16 квітня 2020 року слід скасувати, виконавцю з метою забезпечення фактичного виконання рішення слід застосувати всі заходи примусового виконання рішення у повному обсязі згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Матеріалами провадження також підтверджено, що постановою про арешт коштів боржника від 21 жовтня 2025 року заступником начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїловою Н.В. вирішено накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також, на кошти /електроні гроші на рахунках/ електронних гаманцях, що будуть відкритті після винесення постанови про арешт коштів.

Судовим розглядом скарги встановлено, що постановою про накладення штрафу від 22 жовтня 2025 року заступником начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мануїловою Н.В. вирішено накласти на боржника штраф на користь стягувача у розмірі 148 474 грн. 00 коп.

Начальником відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шалабаєвою Л.С. була проведена перевірка законності виконавчого провадження № 623004291, та прийняте відповідне рішення, яке викладене у постанові " Про скасування процесуального документу» та зазначено, що станом на поточну дату відсутні дані про сплату боржником поточних аліментів, про погашення заборгованості зі сплати аліментів або про сплату боржником аліментів по дату повноліття дитини, виконавцем не було вчинено необхідних виконавчих дій та заходів примусового виконання рішення, таким чином помилково винесено постанову від 16 квітня 2020 року слід скасувати, виконавцю з метою забезпечення фактичного виконання рішення слід застосувати всі заходи примусового виконання рішення у повному обсязі згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Дублікат виконавчого листа у вказаному виконавчому провадженні за заявою виконавця було видано 16 грудня 2025 року згідно ухвали Новокодацького районного суду міста Дніпра (справа № 265/1916/20).

Разом із цим судом встановлено, що постанова № 62300429 про арешт коштів боржника була винесена від 21 жовтня 2025 року, постанова про накладення штрафу на боржника № 62300429 винесена 22 жовтня 2025 року, тобто, до моменту коли виконавець отримав дублікат виконавчого документу, та коли в нього були повноваження на винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.

Доводи апелянта зводяться до того, що судом першої інстанції не встановлено доказів отримання дублікату виконавчого документу, державним виконавцем не ініційовано питання про відновлення виконавчого провадження, не встановлено, що ВДВС вчиняються дії після окупації міста Маріуполя у 2022 році, що скаржник вважає неправомірними діями, а процесуальні документи, ухвалені після 2022 року такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до положень частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку встановленому цим Законом.

Доводи скаржника щодо неправомірності дій як державного виконавця, так і начальника відділу ДВС щодо повернення виконавчого документу стягувачу 16 квітня 2024 року, колегія суддів відкидає, адже начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Такий обсяг повноважень вказаної посадової особи прямо передбачений нормами матеріального закону.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що постановою начальника відділу Лівобережного ВДВС у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства від 20 жовтня 2025 року вже скасована постанова про повернення виконавчого документу від 16 квітня 2024 року, що спростовує доводи скаржника щодо такої необхідності скасування цієї постанови державного виконавця по суду.

Разом із цим, колегія суддів наголошує, що розділом XV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 № 512/5, зокрема, передбачено, що за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягає, у тому числі, виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.

При цьому п. 3 вказаного розділу визначено, що Виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа.

Пунктом 4 розділу XV Інструкції прямо передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього дубліката виконавчого документа (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 3 цього розділу) виносить постанову про відновлення втраченого (знищеного) виконавчого провадження і не пізніше наступного дня надсилає її стягувачеві та боржникові.

Таким чином, законодавство встановлює наступні етапи відновлення втраченого виконавчого провадження: 1) отримання дублікату виконавчого документу; 2) винесення виконавцем постанови про відновлення втраченого (знищеного) виконавчого провадження після отримання дублікату такого виконавчого документу.

Згідно п. 7 розділу XV Інструкції саме відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

В даному випадку під час розгляду вказаної скарги, судом першої інстанції встановлено, що дублікат виконавчого документу у вказаному виконавчому провадженні за заявою виконавця було видано 16 грудня 2025 року згідно ухвали Новокодацького районного суду міста Дніпра (справа № 265/1916/20) (а.с.50-52).

Відтак, в силу наведених норм закону виконавче провадження не могло бути відновленим раніше аніж 16 грудня 2025 року.

Доводи скаржника щодо відсутності таких відомостей про видачу дублікату судового наказу у справі не відповідають ані матеріалам справи, ані фактичним обставинам.

Разом із цим судом першої інстанції встановлено, що постанова № 62300429 про арешт коштів боржника була винесена від 21 жовтня 2025 року, постанова про накладення штрафу на боржника № 62300429 винесена 22 жовтня 2025 року, тобто, до моменту коли виконавець отримав дублікат виконавчого документу, та коли в нього були повноваження на винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, за змістом статей 447, 451 ЦПК України обов`язковими підставами визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є фактичне порушення прав сторони виконавчого провадження, а не лише сам по собі факт недотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції вірно встановив, що у виконавця не було правових відстав для проведення вказаних виконавчих дій у вигляді накладення арештів, оскільки на момент їх вчинення виконавче провадження не було відновлено виконавцем у передбачений законом спосіб та не було отримано дублікату судового наказу у справі, що має силу оригіналу.

У статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням обов`язковості виконання рішень.

Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 761/19306/22 (провадження № 61-10806св23).

Таким чином, відновлення виконавчого провадження зумовлює для виконавця необхідність вчинити всі виконавчі дії для виконання виконавчого документа, та кореспондується з обов`язком боржника виконати судове рішення щодо сплати аліментів у його повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на ідставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню судові накази.

Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом (частина третя статті 160 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що судовий наказ є одночасно і судовим рішенням, і виконавчим документом, що дає змогу стягувати грошові суми або витребовувати майно без потреби у видачі окремого виконавчого листа, набираючи чинності та підлягаючи примусовому виконанню відразу після видачі.

Так, колегія суддів, враховуючи вищевказане, відзначає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги, зводяться до переоцінки доказів та колегією суддів не можуть бути взяті до уваги, поза як, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для застосування вимог ст. 376 ЦПК України колегією суддів не встановлено, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Разом з апеляційною скаргою представником ОСОБА_1 - адвокатом Матвійчук Н.Є. подана заява про стягнення із заявника на користь ОСОБА_1 судових витрат у вигляді витрат на професійну допомогу у розмірі 2000 грн.

Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 відхилені, а за положеннями ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподіляються у відповідності до задоволених вимог, тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з ВДВС на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, як безпідставних та неспівмірних з переглядом законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна — залишити без задоволення.

Ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 25 грудня 2025 року — залишити без змін.

У задоволенні заяви адвоката Матвійчук Наталії Євгеніївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення судових витрат — відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “14” квітня 2026 року.

Повний текст постанови складено “22” квітня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

М.М.Пищида