Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №521/17339/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/17339/25

Номер провадження № 2/521/1088/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ганошенка С.А.,

за участі секретаря судового засідання – Папінян В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному порядку позовного провадження, у залі суду у м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Державної реєстраційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, виселення та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачки 02.10.2025 року звернувся до Хаджибейського районного суду м. Одеси з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Державної реєстраційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, виселення та визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що 28.11.2006 року між ОСОБА_1 на АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого згодом став ПАТ «Дельта Банк») було укладено кредитний договір № 11085505000, відповідно до якого позивач отримала кредит у сумі 69300 доларів США для придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 .

3 метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки стала зазначена квартира.

07.06.2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір відступлення права вимоги №1496/К.

Представник позивачки зазначав, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» зверталося до суду для вирішення питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте позов був залишений без задоволення, оскільки кредитором пропущено строк позовної давності.

Незважаючи на це, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснило відчуження спірної квартири та зареєструвало право власності на нового набувача, який почав вимагати виселення ОСОБА_1 .

На думку представника позивачки, ТОВ «ФК «Вектор ПЛЮС» не мало правових підстав відчужувати квартиру після спливу строків для звернення стягнення на нерухоме майно.

У зв`язку з вказаним, представник позивачки просив суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «ФК «Вектор ПЛЮС» та ОСОБА_2 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 ;

виселити його із квартири за адресою АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 06.10.2025 року позовну заяву залишено без руху, надано термін на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.10.2025 року у справі відкрито провадження у загальному позовному порядку.

Від представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» надійшли письмові пояснення, в яких він позов не визнав, вказав, що підстава на яку посилається представник позивачки ОСОБА_1 – пропуск строків пред`явлення виконавчих листів до виконання у справі №521/347/14 не має правового значення для вирішення даної справи та не свідчить про незаконність дій ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС».

Представник відповідача зазначив, що рішенням Малиновського районного суду с. Одеси від 20.01.2015 року у справі № 521/347/14 позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено.

В рахунок виконання основного зобов`язання по оплаті заборгованості у розмірі 1203623 грн. 37 коп. за договором про надання споживчого кредиту № 11085505001 від 16 лютого 2009 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру під АДРЕСА_2 шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказану квартиру.

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру під АДРЕСА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру під АДРЕСА_2 .

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із квартири під АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Ухвалою Малиновського районного суду с. Одеси від 28.01.2020 року у справі №521/347/14 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) у справі №521/347/14-ц з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Так як рішення Малиновського районного суду с. Одеси від 20.01.2015 року у справі №521/347/14 підлягало виконанню шляхом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, суб`єктами, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» діяло в межах закону, права ОСОБА_1 не були порушені.

У судовому засіданні 03.03.2026 року учасники процесу погодилися з тим, що необхідно закрити підготовче засідання та призначити справу для розгляду по суті.

У судовому засіданні, яке відбулось 14 квітня 2026 року представник позивачки просив задовольнити позовну заяву з підстав, зазначених у ній. Представник відповідача проти задоволення позовної заяви заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з`ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду с. Одеси від 20.01.2015 року у справі № 521/347/14 позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено.

В рахунок виконання основного зобов`язання по оплаті заборгованості у розмірі 1203623 грн. 37 коп. за договором про надання споживчого кредиту № 11085505001 від 16 лютого 2009 року, укладеним між АКІБ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру під АДРЕСА_2 шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказану квартиру.

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру під АДРЕСА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру під АДРЕСА_2 .

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із квартири під АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Визначено порядок виконання рішення, зазначивши, що воно є підставою для передачі ОСОБА_1 ПАТ «Дельта Банк» технічного паспорту та правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_2 .

Встановлено відстрочку виконання рішення, відповідно до якої примусове виконання судового рішення можливе з дати прийняття закону України про втрату чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку із набранням чинності Законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

07 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» та «Дельта Банк», за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-04-05-000009-b від 16 травня 2019 року, було укладено Договір про відступлення прав вимоги №1496/К, відповідно до умов якого Банк відступив, а ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» набуло право грошової вимоги до боржників ПАТ «Дельта Банк», у тому числі, за кредитним договором №11085505000 від 28 листопада 2006 року та договорами забезпечення по кредиту.

Ухвалою Малиновського районного суду с. Одеси від 28.01.2020 року у справі №521/347/14 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну стягувача у виконавчому провадженні у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державної реєстраційної служби України про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) у справі №521/347/14-ц з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020), на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (ЄДРПОУ 38004195), адреса: м. Київ, пр-т Степана Бандери, 28-А.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд бере до уваги встановлені рішенням Малиновського районного суду с. Одеси від 20.01.2015 року у справі №521/347/14 та ухвалою Малиновського районного суду с. Одеси від 28.01.2020 року обставини як преюдиційні, виходячи з приписів ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких такі обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи.

Окрім того, суд виходить з обов`язковості судового рішення, що набрало законної сили, яка передбачена нормами процесуального закону, та означає, що таке рішення є обов`язковим для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, а також фізичними та юридичними особами на всій території України.

Таким чином, встановлені у справі №521/347/14 обставини, зокрема щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, переходу права власності та правового статусу сторін, є преюдиційними для даної справи та не підлягають повторному доказуванню, а їх ігнорування суперечило б принципу правової визначеності та обов`язковості судового рішення.

Зі змісту рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20.01.2015 року у справі № 521/347/14 вбачається, що судом було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на спірну квартиру та одночасно визнано за іпотекодержателем право власності на таке майно.

За своєю правовою природою таке судове рішення не передбачає вчинення виконавчих дій у порядку Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить обов`язку боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а встановлює юридичний факт переходу права власності.

Відтак, суд дійшов висновку, що вказане рішення в частині визнання права власності на квартиру не підлягало примусовому виконанню через органи державної виконавчої служби або приватного виконавця, а підлягало реалізації шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав для проведення відповідної державної реєстрації.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі №520/106/15-ц, у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 205/5864/15-ц дійшов висновку, що рішення суду не підлягає примусовому виконанню, якщо ним передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Таке рішення суду може бути виконане шляхом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, суб`єктами, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав.

У цьому випадку особа, на користь якої ухвалено рішення суду або її правонаступник не позбавлені можливості вжити заходів для виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Судом встановлено, що правонаступник первісного кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» реалізувало вказане судове рішення саме у передбачений законом спосіб, шляхом звернення до державного реєстратора, на підставі чого 13.05.2025 року було зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Таким чином, дії відповідача щодо набуття права власності на спірне майно відповідають вимогам чинного законодавства та способу виконання судового рішення, визначеного його змістом.

Доводи позивача про необхідність пред`явлення виконавчого документа до органів державної виконавчої служби, а також посилання на пропуск строків пред`явлення виконавчих листів до виконання, суд вважає безпідставними, оскільки такі строки підлягають застосуванню виключно у випадках примусового виконання судових рішень.

Разом з тим, суд звертає увагу на засади диспозитивності цивільного судочинства.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності, відповідно до яких саме сторони визначають предмет та підстави позову, обсяг своїх вимог і заперечень, а також надають докази на їх підтвердження, тоді як суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог та на підставі поданих сторонами доказів.

Отже, обов`язок формування предмета позову, належного правового обґрунтування заявлених вимог та доведення обставин, на які посилається позивач, покладається саме на позивача.

Як убачається з матеріалів справи, представник позивачки, звертаючись до суду, заявив вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, виселення та визнання права власності за позивачкою.

Водночас, заявляючи вказані вимоги, позивач не навів належних та допустимих доводів на їх обґрунтування, не зазначив, у чому саме полягає протиправність оспорюваного договору, не довів порушення своїх прав унаслідок його укладення, а також не обґрунтував підстав для скасування державної реєстрації права власності, здійсненої на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Більше того, позивач фактично ігнорує преюдиційні обставини, встановлені рішенням суду у справі № 521/347/14, яким вирішено питання щодо переходу права власності на спірне майно, та не надає жодних належних правових аргументів, які б свідчили про незаконність реалізації такого рішення.

Позивачем не доведено наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає судовому захисту у спосіб, обраний ним у даній справі, а також не підтверджено належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу заявлених вимог.

За таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу та покладений на позивача обов`язок доведення заявлених вимог, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу вимог частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує усталену практику Європейського Суду, відповідно до якої у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. При цьому, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 р. у справі "Серявін проти України")

У справах "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010 р.), "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006 р.), Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, судовий збір, сплачений позивачем при подачі до суду позову, не підлягає стягненню з відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 12-13, 76-82, 89, 141, 213, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Державної реєстраційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, виселення та визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 21.04.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО