Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №215/314/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5240/26 Справа № 215/314/26 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 215/314/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 24 лютого 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що в період його роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ПівнГЗК» ним отримано три хронічні професійні захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 жовтня 2025 року виникли з вини роботодавця.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30 грудня 2025 року, позивачу з 30 грудня 2025 року по 30 грудня 2026 року встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Такий стан позивача не дає йому можливості відчувати повний смак життя, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному стані, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 747 100,80 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я без утримання податку з доходу фізичних осіб та всіх інших обов`язкових податкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 570 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів, та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 5 700 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівнГЗК» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимоги позивача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу уточненого позову, тому суд повинен був повернути заявнику вказану заяву про що ухвалити відповідну ухвалу. Надання суду примірнику заяви про уточнення позовних вимог для відповідача суперечить процесуальному законодавству. Станом на теперішній час в матеріалах електронної судової справи в підсистемі «Електронний суд» відсутнє жодне процесуальне рішення щодо прийняття до розгляду вказаного уточненого позову, а є лише зазначення у рішенні, що позов уточнено 02 лютого 2026 року. Враховуючи зазначене, вважаємо, що суд вийшов за межі позовних вимог та прийняв рішення, що не відповідає та суперечить обґрунтуванням первісного позову від 09 січня 2026 року. Крім того, судом першої інстанції залишилось поза увагою клопотання відповідача про зобов`язання позивача надати до суду відповіді на поставлені у відзиві на позовну заяву запитання.

Вважає, що з огляду на ступінь втрати працездатності позивача в розмірі 65 %, відсутність в матеріалах справи доказів постійного знаходження позивача на обліку в лікувально-профілактичних закладах та понесення ним витрат на лікування, відсутність висновків психолога щодо наявності моральних страждань, відсутність ознак професійного захворювання у позивача у період його перебування у трудових відносинах з відповідачем, вказана сума є завищеною.

Також апелянт зазначає, що позивач був попереджений про шкідливість умов праці, за роботу в шкідливих умовах, позивач отримував пільги та компенсації, підвищену оплату праці та додаткові відпустки. Тривалість роботи позивача в шкідливих умовах залежить від самого працівника і лише працівник несе відповідальність за наслідки свого вибору. Працюючи в шкідливих умовах, позивач сам повинен дбати про свій стан здоров`я.

Крім того, апелянт, з посиланням на судову практику Верховного Суду та Дніпровського апеляційного суду, зазначає, що позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, сума не відповідає розумності та справедливості.

Також, посилаючись на численну судову практику інших судів зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суми моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми. Зазначає, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року внесені зміни до п.п.164.2.14а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. З огляду на вказане, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме до спірних правовідносин не застосовано п. «а» п.п 164,2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК» - Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював протягом 39 років 2 місяців на ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с.22, 33-37).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 жовтня 2025 року, позивачу встановлено три хронічні професійні захворювання (а.с.21-24).

Згідно з п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: Вібраційна хвороба другої стадії від загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладнений гіпертонічною хворобою другої стадії ступінь 2, гіпертензивне серце. СН ст.В. Ризик 3, з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні 3 синдромом поліраликулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня). Остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня).Т 75.2.

Хронічне обструктивне захворювання легень. група В. (пиловий бронхіт першої стадії. Емфізема легень першого ступеня. Пневмофіброз). Легенева недостатність першого ступеня (змішаний тип). Ј44.

Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.

Відповідно до 17,18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , працюючи в Першотравневому кар`єрі машиністом екскаватора, керував одноковшовим екскаватором під час приймання гірничої маси на відвал, переміщення та маневрів, стежив за показаннями засобів вимірювання. Брав участь у ремонтах екскаватора.

Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушеннь експлуатації екскаваторів у кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав піл впив підвишених рівнів виробничої загальної вібрації, пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та шуму.

Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) Вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно з ДСН 3.3.6.039-99 «Державні вимогами санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації»,

Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу віл 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2.2 рази і складала 44 при гранично допустимій концентрації 20 мг/м> відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192.

Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 5дБА перевишщував гранично-допустимий рівень і складав 85 ДБА при ГДР 80 дБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30 грудня 2025 року, позивачу з 30 грудня 2025 року по 30 грудня 2026 року встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: Вібраційна хвороба другої стадії від загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладнений гіпертонічною хворобою другої стадії ступінь 2, гіпертензивне серце. СН ст.В. Ризик 3, з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні 3 синдромом поліраликулонейропатії на шийному (С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня). Остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня).Т 75.2.

Хронічне обструктивне захворювання легень. група В. (пиловий бронхіт першої стадії. Емфізема легень першого ступеня. Пневмофіброз). Легенева недостатність першого ступеня (змішаний тип). Ј44.

Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією В.О. Остапкович і Н.І. Пономарьової. Н 90.

Відповідно до 17,18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , працюючи в Першотравневому кар`єрі машиністом екскаватора, керував одноковшовим екскаватором під час приймання гірничої маси на відвал, переміщення та маневрів, стежив за показаннями засобів вимірювання. Брав участь у ремонтах екскаватора.

Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце порушеннь експлуатації екскаваторів у кар`єрі, протягом тривалої дії підпадав піл впив підвишених рівнів виробничої загальної вібрації, пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та шуму.

Причина виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) Вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 1 дБ перевищував допустимий рівень та складав 60 дБ при гранично допустимому 59 дБ згідно з ДСН 3.3.6.039-99 «Державні вимогами санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації»,

Хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу віл 10 до 70% в повітрі робочої зони перевищувала гранично допустиму концентрацію в 2.2 рази і складала 44 при гранично допустимій концентрації 20 мг/м> відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192.

Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 5дБА перевишщував гранично-допустимий рівень і складав 85 ДБА при ГДР 80 дБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 17 жовтня 2025 року, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та трудового процесу на підприємстві відповідача становить 39 років.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема, з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

Так, у зв`язку з захворюванням змінився образ і якість його життя, через погіршення стану здоров`я він позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої звички та бажання, вести звичний спосіб життя. Він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманням ним професійних захворювань правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманих позивачем професійних захворювань, що спричинили повну втрату ним професійної працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи до 30 грудня 2026 року, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 570 000 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65 % та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що є наслідком праці позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 19 років 6 місяців, із загального стажу роботи позивача на підприємсві відповідача 39 років, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, враховуючи період праці позивача на підприємстві відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (570 000 грн) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі порушення не призвели до ухвалення неправильного рішення по суті.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: