Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №216/6560/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5137/26 Справа № 216/6560/24 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/6560/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Криворізької центральної окружної прокуратури, в інтересах держави, в особі Криворізької міської ради, на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Батьками ОСОБА_2 були ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_2 , за життя, мала важке психічне захворювання, у зв`язку з чим перебувала на обліку лікаря-психіатра.

У власності родини ОСОБА_5 була квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_4 , спадщину отримав її чоловік - ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 відмовилась від своєї частки на користь батька.

Після смерті батьків, з 2016 року, позивач опікувалась ОСОБА_2 , купувала їй харчі та одяг, відвідувала з нею лікаря, за свої кошти сплачувала комунальні платежі по квартирі, здійснювала в ній прибирання.

Позивач має в себе всі оригінали документів на спадкове майна - квартиру та ключі від неї.

Оскільки позивач мала родинні відносини з сім`єю ОСОБА_5 , вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, але отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій зазначено, що встановити факт того, що особа проживала спільно з померлим останні п`ять років можливо лише у судовому порядку.

На підставі наведеного вище позивач просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю не менше п`яти років до відкриття спадщини, а саме, до 21 травня 2022 року зі спадкодавцем ОСОБА_2 .

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю не менше п`яти років до відкриття спадщини, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Кривому Розі Дніпропетровської області.

В апеляційній скарзі Криворізька центральна окружна прокуратура, яка діє в інтересах держави, в особі Криворізької міської ради, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради не є належним відповідачем у справі, оскільки не являється органом місцевого самоврядування, а позов має бути пред`явлений до належного відповідача Територіальної громади, в особі Криворізької міської ради.

Крім того апелянт посилається на те, що в оскаржуваному рішенні суд послався на акт обстеження квартири у житловому приміщенні по факту проживання від 05 березня 2024 року, який складений ТОВ «Дивобуд», згідно з яким у квартирі АДРЕСА_2 мешкає без реєстрації ОСОБА_1 з травня 2022 року.

Разом з тим, Листом ТОВ «Дивобуд» № 89 від 12 лютого 2026 року повідомило, що відсутній оригінал чи копія акту обстеження квартири від 05 березня 2024 року по АДРЕСА_1 . Також зазначено, що ТОВ «Дивобуд» не отримувало будь-яких письмових звернень в порядку Закону України «Про звернення громадян» від ОСОБА_1 за період з 04 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, зокрема щодо необхідності проведення огляду квартири по АДРЕСА_1 .

Таким чином, надана ОСОБА_1 копія акту обстеження квартири від 05 березня 2024 року містить неправдиві відомості щодо спільного проживання з померлою ОСОБА_2 .

Крім цього, в оскаржуваному рішенні зазначено, що вказаним актом обстеження підтверджується проживання ОСОБА_1 у квартирі по АДРЕСА_1 з травня 2022 року. При цьому ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто за таких обставин не підтверджується факт спільного проживання протягом останніх 5 років однією сім`єю.

Також, пославшись в рішенні на квитанції про оплату від 06 лютого 2017 року, 28 квітня 2017 року та від 05 березня 2024 року, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 сплачувала комунальні послуги за утримання вказаної квартири. Однак Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу видавалися судові накази у справі № 216/7215/21 від 13 грудня 2021 року та у справі № 216/5652/19 від 31 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь КП «Кривбасводоканал» та КПТМ «Криворіжтепломережа» відповідно боргів з оплати за комунальні послуги. Також у провадженні Центрально-Міського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 69082024 щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу за комунальні послуги за судовим наказом №216/5652/19 від 31 жовтня 2019 року, у зв`язку з чим відомості про ОСОБА_2 були внесені до Єдиного реєстру боржників, в тому числі на момент смерті, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників від 16 квітня 2025 року, яка зберігається у матеріалах спадкової справи. Вказані факти спростовують доводи ОСОБА_1 про сплату нею коштів за комунальні послуги. Крім цього, слід зазначити, що листом № 1052 від 13 лютого 2026 року КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» повідомило, що ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗ «Гейківська психоневрологічна лікарня» ДОР в різні, триваючі періоди протягом 2017 - 2021 років.

Вказане свідчить, що ОСОБА_2 щорічно проходила лікування у психіатричній лікарні, а у 2021 році, за рік до смерті, більшу частину року провела у психіатричній лікарні. Крім цього, встановлено, що у спадковій справі № 17/2024, заведеної після смерті ОСОБА_2 , наявна довідка № 2892 від 30 січня 2024 року, згідно з якою за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована була тільки ОСОБА_2 станом на 21 травня 2022 року. Таким чином, зазначені обставини повністю спростовують факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 протягом 5 років до відкриття спадщини однією сім`єю, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права (статті 1264 ЦК України) у спірних правовідносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу Криворізької центральної окружної прокуратури - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури - Скринник А.Р., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивачку ОСОБА_1 та її представника - адвоката Кафтасьєву Г.В., які, кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03 липня 2024 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яким визначено ОСОБА_1 додатковий строк для звернення із заявою про прийняття спадщини, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , а саме, протягом 1 місяця з дня набрання рішенням законної сили. Рішення суду набрало законної сили 06 серпня 2024 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту рішення суду від 03 липня 2024 року слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 26 серпня 2016 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 30 травня 2022 року.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були батьками ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 26 серпня 1968 року.

За життя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідками КП «Ритуал Сервіс Плюс» КМР від 09 лютого 2024 року поховання родини ОСОБА_5 здійснила позивач ОСОБА_1 .

Зі спадкової справи № 17/2024, заведеної після смерті ОСОБА_6 вбачається, що 30 січня 2024 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулась позивач - ОСОБА_1 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 лютого 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки остання пропустила встановлений строк для прийняття спадщини.

Крім цього, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28 серпня 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки встановити факт того, що особа проживала спільно з померлим останні п`ять років можливо лише у судовому порядку.

Згідно з актом обстеження квартири у житловому приміщення по факту проживання складеного 05 березня 2024 року ТОВ «Дивобуд» слідує, що у квартирі АДРЕСА_2 мешкає без реєстрації ОСОБА_1 з травня 2022 року.

Відповідно до квитанцій про оплату від 06 лютого 2017 року, 28 квітня 2017 року та від 05 березня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 сплачувала комунальні послуги за утримання квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 мала ІІІ групу інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 від 15 квітня 2014 року та довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААГ № 026874.

З 18 серпня 2017 року по 04.10.2017 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗ «Гейківська психоневрологічна лікарня» ДОР».

Підтвердженням того факту, що позивач ОСОБА_1 є дальнім родичем ОСОБА_2 , є те, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками позивача є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , актовий запис про народження № 1646, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 .

06 вересня 2008 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , актовий запис про шлюб № 539, після укладання шлюбу, прізвище було змінено на « ОСОБА_11 ».

Мати позивача - ОСОБА_8 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис про народження №1461, батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , 1927 року народження, що підтверджується копією витягу зі свідоцтва про народження.

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 09 квітня 1950 року, актовий запис про шлюб № 499, після укладання шлюбу, ОСОБА_13 прізвище не змінювала, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_7 .

Батьками ОСОБА_13 , яка народилась 1927 року, є ОСОБА_14 , 1903 року народження та ОСОБА_15 , 1905 року народження, що підтверджується копією повідомлення від 24 листопада 2004 року відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського обласного управління юстиції.

ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією посвідки про смерть №360.

ОСОБА_15 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис про смерть № 1330, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_8 .

ОСОБА_14 та ОСОБА_16 перебували у шлюбі, що підтверджується копією виписки про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_10 померла ОСОБА_13 , актовий запис про смерть № 757, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_9 .

Батьками ОСОБА_15 є ОСОБА_17 (приблизна дата народження 1870) та ОСОБА_18 (приблизна дата народження 1870).

В цьому шлюбі народились діти: ОСОБА_19 - 1903 року народження, Меланія - 1905 року народження, Нюся - 1907 року народження, Лукеря -1909 року народження, ОСОБА_20 - 1917 року народження, ОСОБА_21 - 1919 року народження.

ОСОБА_22 1907 року народження є рідною сестрою ОСОБА_23 1905 року народження.

ОСОБА_22 1907 року народження уклала шлюб із ОСОБА_24 . ОСОБА_24 мав рідного брата - ОСОБА_25 , який в свою чергу перебував у шлюбі із ОСОБА_26 . У шлюбі народилась - ОСОБА_27 - 1918 року народження.

ОСОБА_27 уклала шлюб з ОСОБА_28 , у шлюбі народилась ОСОБА_29 (мати покійної - ОСОБА_2 ).

ОСОБА_27 , померла ІНФОРМАЦІЯ_11 , актовий запис про смерть № 1379, що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_10

Таким чином, ОСОБА_30 є троюрідною сестрою ОСОБА_13 .

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, якими достовірно встановлено, що позивач проживала однією сім`єю з померлою ОСОБА_2 до 21 травня 2022 року.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва, інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виклала такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У цій справі підставою для представництва інтересів держави та безпосередньо інтересів територіальної громади, в особі Криворізької міської ради, є об`єктивна обставина порушення інтересів держави у зв`язку з тривалою бездіяльністю уповноваженого органу, яка полягає у відсутності активних дій на оскарження рішення Центрально Міського районного суду м. Кривого Рогу від 28 лютого 2025 року у справі № 216/6560/24. Сам факт не звернення до суду із відповідною заявою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/129/18 від 15 жовтня 2019 року, № 207/1441/17 від 14 лютого 2024 року, № 463/4796/17 від 16 січня 2024 року.

Криворізькою центральною окружною прокуратурою, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави з вказаного питання, на адресу Криворізької міської ради та Виконкому Центрально-Міської районної у місті ради надсилалися листи щодо вжиття відповідних заходів, зокрема № 59-1611вих-26 від 17 лютого 2026 року та № 59-1638 вих-26 від 18 лютого 2026 року. Однак відомостей про вжиття заходів щодо оскарження рішення суду від 28 лютого 2025 року у справі № 216/6560/24 не надано.

Разом з тим, Криворізька міська рада та Виконком Центрально-Міської районної у місті ради не реалізували можливості оскарження рішення суду першої інстанції з метою попередження порушення інтересів держави щодо забезпечення надходження до комунальної власності нерухомого майна. При цьому Криворізька міська рада не реалізувала таке право з тих підстав, що не була залучена до участі у справі.

Відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В даному випадку Криворізька міська рада участі у справі № 216/6560/24 не приймала, однак суд вирішив питання про права та інтереси міської ради щодо потенційного набуття у комунальну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 352 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 48 ЦПК України визначено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Саме позивач визначає у позові відповідачів, до яких пред`явлено вимоги.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача, замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Позов про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Предметом спору у цій справі є встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, у випадку відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Згідно статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , відкрилася за адресою: АДРЕСА_1 .

Правовий статус органів місцевого самоврядування врегульовано законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об`єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об`єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом.

Територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, адміністративним центром якої визначено селище, - селищною територіальною громадою, адміністративним центром якої визначено село, - сільською територіальною громадою.

Назва територіальної громади, як правило, є похідною від назви населеного пункту (села, селища, міста), визначеного її адміністративним центром, або географічної чи історичної назви відповідної території і, як правило, визначається у формі прикметника, відповідної категорії територіальної громади (сільська, селищна, міська територіальна громада) та назви відповідних району, області, Автономної Республіки Крим у родовому відмінку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів № 709-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних до громад Дніпропетровської області», та затвердження територій територіальних громад Дніпропетровської області» створено Криворізьку міську територіальну громаду, з територією та населеними пунктами Криворізької міської ради Дніпропетровської області.

Отже, за відсутності інших спадкоємців, належним відповідачем буде Територіальна громада, в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а саме: Територіальна громада, в особі Криворізокої міської ради.

Так, відповідно до рішення Криворізької міської ради від 31 березня 2016 року № 381 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів», районним у місті радам були делеговані повноваження щодо участі у судових засіданнях, в яких стороною є Криворізька міська рада та її виконком, з окремих питань.

У розділі П «Повноваження виконавчих органів районних у місті рад» підрозділі «Щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян» пункті 12 підпункті 12.5 зазначено, шо виконавчі комітети районних у місті рад беруть участь у судових засіданнях районних судів продовження строку прийняття спадкового майна, м. Кривого Рогу, у яких стороною є Криворізька міська рада та її виконком.

Отже, Криворізька міська рада делегувала свої повноваження Центрально-Міської районної у місті ради ради виключно щодо участі у судових засіданнях від імені та в інтересах Криворізької міської ради.

Таким чином, позивач невірно визначив відповідача у справі, оскільки позов має бути пред`явлений до Територіальної громади, в особі Криворізької міської ради, від імені якої представництво в судах може здійснюватися Виконавчим комітетом Криворізької міської ради або Центрально-Міській у місті ради.

За наведених обставин, суд першої інстанції з`ясувавши усі обставини справи, зробивши висновки про доведеність та обґрунтованість позову ОСОБА_1 , розглянув справу та задовольнив позов до неналежного відповідача – виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, не звернувши уваги, що у даному випадку належним відповідачем є Територіальна громада, в особі Криворізької міської ради.

Прийняття судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Колегією суддів не перевіряються доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позовних вимог позивачки, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача та позивач не позбавлена права на звернення до суду з вимогами до належного відповідача.

Враховуючи, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними, а тому рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги на користь апелянта.

Керуючись статтями 367,374,376,382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної окружної прокуратури, в інтересах держави, в особі Криворізької міської ради, - задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: