Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №197/1182/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3653/26 Справа № 197/1182/24 Суддя у 1-й інстанції - Геря О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 197/1182/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.В.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Фермерське господарство «ОВЕН»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги відповідача Фермерського господарства «ОВЕН», третьої особи ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін Олександр Олександрович, на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Герею О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «ОВЕН» (надалі - ФГ «ОВЕН») про стягнення заборгованості за договором купівлі- продажу.

Позовна заява обґрунтована тим, що 18.11.2021 між ОСОБА_1 та ФГ «ОВЕН» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна №3332.

На виконання умов цього Договору, позивач передав, а відповідач прийняв у власність нежитлову будівлю: склад для насіння, загальною площею 462,2 кв.м, за ціною 3 500 000,00 грн, за яку зобов`язався сплатити грошові кошти протягом трьох років з моменту укладення та підписання цього Договору, тобто до 18.11.2024.

Проте, в порушення умов п.2.1. вказаного Договору, в частині розрахунків за ним, відповідач свої зобов`язання виконав не у повному обсязі, внаслідок чого, станом на 03.12.2024, за останнім обліковується заборгованість у розмірі 2 753 249,94 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ФГ «ОВЕН» на користь позивача 4 213 868,59 грн, з яких: 2 753 249,94 грн - основний борг, 253 744,56 грн - 3% річних, 1 206 874,09 грн – інфляційні втрати, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 12112,00 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 .

Рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ФГ «ОВЕН» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором купівлі-продажу у розмірі 2 525 749 грн 94 коп, а також 3% відсотки річних у розмірі 31 054 грн 30 коп.

Стягнуто з ФГ «ОВЕН» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 349 грн 07 коп.

Стягнуто з ФГ «ОВЕН» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року виправлено арифметичну помилку в мотивувальній частині рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року у справі №197/1182/24 за позовом ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН», третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу провадження та постановлено вважати вірним: «Таким чином, розрахунок 3% річних за вказаною вище формулою становить: 2 525 749,94 грн х 3% х 15 : 366 : 100 = 3 105,43 грн», замість невірно зазначеного: «Таким чином, розрахунок 3% річних за вказаною вище формулою становить: 2 525 749,94 грн х 3% х 15 : 366 : 100 = 31 054,30 грн.».

Виправлено описку в резолютивній частині рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року у справі №197/1182/24 за позовом ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН», третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу провадження та постановлено вважати вірним: «…3% річних у розмірі 3 105 (три тисячі сто п`ять) грн 43 коп», замість невірно зазначеного: «…3% відсотки річних у розмірі 31 054 (тридцять одна тисяча п`ятдесят чотири) грн 30 коп.»

В апеляційній скарзі відповідач ФГ «ОВЕН» просить змінити резолютивну частину рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року в справі №197/1182/24, в частині стягнення 3% річних, зазначивши правильний розмір стягнення з ФГ «ОВЕН», на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 3 105, 43 грн; скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог; у зв`язку із зміною рішення суду здійснити перерозподіл судових витрат стягнутих з ФГ «ОВЕН».

Апеляційна скарга мотивована тим, що попри те, що суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо правильного періоду нарахування 3% річних та погодився з тим, що розрахунок здійснюється за формулою «Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100», де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, однак, у резолютивній частині рішення допустив арифметичну описку, а саме: замість суми 3 105,43 грн помилково зазначив суму 31 054,30 грн, що призвело до необґрунтованого збільшення суми стягнення 3% річних.

Відповідач не погоджується із розміром стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки судом не було враховано, що у разі часткового задоволення позову – судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В позовній заяві ОСОБА_1 був відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а вказано лише суму ніби то понесених витрат. Долучений до матеріалів справи договір не містить інформації щодо здійснення представництва за таким договором у справі № 197/1182/24, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу не доведений. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції, в своєму рішенні зазначає про те, що він бере до уваги заперечення відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги, проте, незважаючи на це, стягує з відповідача в повному обсязі витрати на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ФГ «ОВЕН», до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, третя особа ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., просить апеляційну скаргу ФГ «ОВЕН» на рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року задовольнити частково та прийняти постанову, з урахуванням вимог її апеляційної скарги, якою: рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН» в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 525 749,94 грн., 3 % річних у розмірі 31 054,30 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 349,07 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН» в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 525 749,94 грн., 3 % річних у розмірі 31 054,30 грн. відмовити в повному обсязі; в іншій частині рішення суду залишити без змін; на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції в повному обсязі покласти на позивача ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача ФГ «ОВЕН» не скористався.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., просить рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН» в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 525 749,94 грн., 3 % річних у розмірі 31 054,30 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 349,07 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН» в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 525 749,94 грн., 3 % річних у розмірі 31 054,30 грн. відмовити в повному обсязі; в іншій частині рішення суду залишити без змін; на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції в повному обсязі покласти на позивача ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відхиляючи аргументи і докази третьої сторони по даній справі, не врахував та неповністю з`ясував обставини по справі, що мали суттєве значення для її вирішення, а саме те, чи належало право вимоги позивачу на всю суму заборгованості до відповідача на момент подання ним позову та вирішення його судом першої інстанції по суті. Жодною зі сторін даного спору не заперечувалася обставина, що між позивачем, коли він перебував у законному шлюбі з третьою особою, та відповідачем був укладений вищезазначений Договір, письмова згода на який була надана третьою особою, що вбачається з п. 1.7 даного Договору. Під час шлюбу ОСОБА_2 з позивачем у період з травня 1982 року по вересень 2022 року було нажито спільне майно, серед якого, в тому числі, була і нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 461,2 кв.м, яка під час перебування позивача і третьої особою в шлюбі, була ОСОБА_1 продана відповідачу за вищезазначеним Договором. В той же час, суд першої інстанції зазначаючи в своєму рішенні від 11.12.2025 року, що третя особа, якщо вважає що її права порушені, може вирішити долю стягнутих з відповідача на користь позивача коштів в рамках даної справи, з позивачем або в досудовому порядку, або шляхом звернення третьої особи з окремим позовом до позивача, повністю проігнорував ту обставину, що на сьогодні вже існує спір між позивачем та третьою особою, який виник задовго до даного спору, який розглядається Інгулецьким районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 197/800/23 і предметами первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна подружжя є в тому числі і поділ права вимоги до ФГ «ОВЕН» за вищезазначеним Договором в сумі 2 587 999,99 грн. Як видно із зустрічного позову ОСОБА_1 по справі № 197/800/23, він в своєму зустрічному позові при поділі спільно набутого майна колишнього подружжя ОСОБА_3 , просить суд визнати право власності на право вимоги до ФГ «ОВЕН» по даному Договору в сумі 2 587 999,99 грн. за ОСОБА_2 (п. 2 прохальної частини зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 ), тобто, таким чином, ОСОБА_1 фактично відмовився від права вимоги до ФГ «ОВЕН» в рамках розгляду справи № 197/800/23, бажаючи залишити собі інше спільно набуте майно подружжя, а отже, добровільно відмовився від отримання боргу ФГ «ОВЕН» на користь ОСОБА_2 , і таким чином на момент розгляду даної справи він вже не мав прав на дану вимогу, бо це суперечило б його минулій поведінці, а отже ОСОБА_1 не був належним позивачем по даній справі.

Наполягає на тому, що поведінка ОСОБА_1 є суперечливою, оскільки у справі № 197/800/23 він всіма своїми діями, заявляючи зустрічний позов до ОСОБА_2 , відмовляється від права вимоги до ФГ «ОВЕН» за даним Договором на користь ОСОБА_2 , а по даній справі намагається всю суму заборгованості за Договором стягнути з відповідача виключно на свою користь.

Вказує й на те, що судом невірно застосовано норми матеріального права та не враховано, що, не дивлячись на те, що стороною даного Договору є позивач, відповідно до положень ст.ст. 60, 70 СК України, позивач має право лише на 1/2 частину даної заборгованості, а ОСОБА_2 має право на іншу 1/2 частину даної заборгованості, а тому задоволення даного позову в повному обсязі на користь позивача буде порушувати права

ОСОБА_2 відзиві на апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Губар А.Л.,зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ФГ «ОВЕН» просить апеляційну скаргу задовольнити, посилаючись на те, що задоволення судом першої інстанції позовних вимог у розмірі 2 525 749 грн 94 коп на користь позивача стало підставою незаконного позбавлення ОСОБА_2 права вимоги до відповідача за Договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім того, третьою особою ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., заявлено клопотання про витребування з Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області матеріалів справи № 197/800/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 для дослідження їх в рамках справи № 197/1182/24 з метою підтвердження або спростування суперечливої поведінки ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ФГ «ОВЕН» - адвоката Крикуна П.А., який підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити, представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Рисіна О.О., який підтримав доводи апеляційних скарг, з урахуванням поданого відзиву на апеляційну скаргу ФГ «ОВЕН», та просив задовольнити у повному обсязі апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Губара А.Л., який заперечував проти доводів апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзивів на них, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга відповідача ФГ «ОВЕН» - частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ФГ «ОВЕН» був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В., та зареєстрований в реєстрі за №3332, згідно з яким позивач передав у власність відповідача нежитлову будівлю, яка складається зі складу для насіння, загальною площею 462,2 кв.м.

Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін здійснилась за ціною 3 500 000,00 грн, яка повинна бути сплачена покупцем продавцю протягом трьох років з моменту укладення та підписання цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

З доходу від продажу нерухомого майна утримується податок на доходи фізичних осіб 5%, що в грошовому виразі складає 175 000,00 грн, та військовий збір в розмірі 1,5%, що в грошовому виразі складає 52 500,00 грн та перераховується покупцем до бюджету, згідно з ч.1 та ч.7 ст.172 Податкового кодексу України.

Згідно з наданими сторонами розрахунками вбачається, що в рахунок оплати за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18.11.2021 №3332 були виплачені такі суми: 07.12.2021 (за платіжною інструкцією №2747 від 07.12.2021) - в розмірі 87 433.21 грн (з урахуванням бухгалтерської довідки від 08.12.2021); 08.12.2021 (за платіжною інструкцією №2750 від 08.12.2021) - в розмірі 94 316,85 грн; 16.12.2021 (за платіжною інструкцією №2815 від 16.12.2021), - в розмірі 220000,00 грн; 23.12.2021 (за платіжною інструкцією №2831 від 23.12.202), - в розмірі 50 000,00 грн; 25.01.2022 (за платіжною інструкцією №2902 від 25.01.2022) - в розмірі 200 000, грн; 16.02.2022 (за платіжною інструкцією №3016 від 16.02.202) - в розмірі 95 000,00 грн. Всього відповідачем було сплачено позивачу суму у загальному розмірі 746 750 грн 06 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання відповідачем та його обов`язку у зв`язку з цим сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором, що становить 2 525 749, 94 грн.,а також нести відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (ч.2-4, 6 ст.11 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається зі змісту статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відтак, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, між ОСОБА_1 та ФГ «ОВЕН» був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В., та зареєстрований в реєстрі за №3332, згідно з яким сторонами погоджено ціну договору 3 500 000,00 грн, яка повинна бути сплачена покупцем продавцю протягом трьох років з моменту укладення та підписання цього Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідачем ФГ «ОВЕН» не доведено факт належного виконання умов договору в частині сплати ним ОСОБА_1 у строк до 03.12.2024, а тому, ураховуючи договірні відносини між ОСОБА_1 та ФГ «ОВЕН» та невиконання в погоджений строк грошового зобов`язання у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення заборгованості у розмірі 2 525 749,94 грн, й такий розмір сторонами цього Договору в апеляційній інстанції не оспорюється.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 про те, що судом невірно застосовано норми матеріального права та не враховано, що, не дивлячись на те, що стороною даного Договору є позивач ОСОБА_1 , відповідно до положень ст.ст. 60, 70 СК України, він має право лише на 1/2 частину даної заборгованості, а ОСОБА_2 має право на іншу 1/2 частину даної заборгованості, а тому задоволення даного позову в повному обсязі на користь позивача буде порушувати права ОСОБА_2 .

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року, який є чинним та правомірність якого в межах даної справи не оспорюється, передбачено обов?язок покупця, тобто ФГ «ОВЕН», сплатити на користь продавця, тобто ОСОБА_1 , вартість майна у розмірі 3 500 000,00 грн., й жодних застережень щодо виплати цих коштів в іншому порядку, зокрема, сплати частини коштів на користь ОСОБА_2 , цей Договір не містить.

Слід зазначити, що укладення та підписання цього Договору проведено за згодою другого з подружжя продавця ОСОБА_2 , про що є відповідна заява, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально 18 листопада 2021 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В., реєстровий номер 3331.

Отже, правом вимоги за цим Договором наділений позивач ОСОБА_1 , а розподіл між подружжям грошових коштів, отриманих внаслідок відчуження нерухомого майна, не є предметом даного спору та підлягає вирішенню у порядку визначеному Сімейним колексом України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 щодо порушення оскаржуваним рішенням суду її прав є безпідставними.

Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 щодо суперечливої поведінки позивача ОСОБА_1 , який у зустрічному позові по справі № 197/800/23 при поділі спільно набутого майна колишнього подружжя ОСОБА_3 , просить суд визнати право власності на право вимоги до ФГ «ОВЕН» по даному Договору в сумі 2 587 999,99 грн. за ОСОБА_2 (п. 2 прохальної частини зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 ), фактично відмовившись від права вимоги до ФГ «ОВЕН» в рамках розгляду справи № 197/800/23, бажаючи залишити собі інше спільно набуте майно подружжя, а потім звернувся до суду з даним позовом, оскільки суд не може обмежувати особу у обранні способу захисту свого порушеного права.

За наведеного вище, колегією суддів не вбачається підстав для задоволення клопотання третьої особи ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін О.О., про витребування з Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області матеріалів справи № 197/800/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільно набутого майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 для дослідження їх в рамках справи № 197/1182/24, з метою підтвердження або спростування суперечливої поведінки ОСОБА_1 .

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст.549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 08.02.2018 року у справі №826/22867/15 Верховий Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що положення ст. 625 ЦК України, знаходяться у Главі 51 (правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання) Розділу першого (загальні положення про зобов`язання) Книги 5 (зобов`язальне право) Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання цього розділу є правовідносини та зобов`язання, які виникають з підстав встановлених ст.11 цього кодексу, тобто, у данному випадку зобов?язання виникли із Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 листопада 2021 року, у зв?язку з чим позивач ОСОБА_1 має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення виконання цього Договору.

При цьому, колегія суддів погоджується з визначенням розміру сум, нарахованих судом за прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 625 ЦК України, який фактично не оспорюється відповідачем, а допущена судом арифметична помилка, на яку останній посилається в апеляційній скарзі, виправлена ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року.

Таким чином, оскільки відповідач ФГ «ОВЕН»умови договору у повному обсязі не виконав, що підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку з повернення боргу за цим правочином та відповідальності за порушення грошового зобов`язання, й доводи апеляційних скарг правильність таких висновків суду не спростовують.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений та підтверджений документально розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, відповідає складності справи, наданим адвокатом послугам, часу витраченому ним на виконання відповідних робіт та надання послуг, обсягу таких послуг.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3).

Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження надання професійної правничої допомоги позивачем суду надано: копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №01-02/23 від 01 лютого 2023 року; копію Акту прийняття-передачі наданих послуг до договору надання правничої допомоги згідно Договору №01-02/23 від 01 лютого 2023 року; квитанцію №3 від 28 листопада 2024 року.

Отже, позивачем ОСОБА_1 підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн та такий розмір є обґрунтованим, з огляду на складність справи.

Разом з тим, як уже зазначалося вище, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ФГ «ОВЕН» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу – задоволено частково, а тому покладення на відповідача ФГ «ОВЕН» обов?язку з відшкодування витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у повному обсязі, суперечить положенням статті 141 ЦПК України, й доводи апеляційної скарги відповідача ФГ «ОВЕН» в цій частині є прийнятними.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат на правничу допомогу, стягнутих з ФГ «ОВЕН» на користь ОСОБА_1 та зменшує цей розмір з 30 000 грн. до 18 000 грн, тобто, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, зміні чи скасуванню не підлягає.

Так, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

При цьому, апеляційна скарга відповідача ФГ «ОВЕН» задоволена виключно в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, тоді як вказані питання не є самостійними позовними вимогами та не входять до ціни позову, тому не підлягають оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору (постанова Верховного Суду по справі №240/6150/18 від 20.12.2019), у зв?язку з чим відсутні підстави розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а доводи останнього щодо необхідності зміни розподілу судового збору, здійснено судом першої інстанції, колегією суддів не приймаються, адже, по суті спору рішення суду є законним та обґрунтованим і залишено без змін судом апеляційної інстанції, у зв?язку з чим новий розподіл судових витрат не здійснюється, однак, відповідач не позбавлений можливості зверення до суду першої інстанції для виправлення арифметичної помилки у розрахунку судового збору, з огляду на внесені зміни в зміст рішення суду, ухвалою від 24 березня 2026 року.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства «ОВЕН» - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рисін Олександр Олександрович, - залишити без задоволення.

Рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2025 року змінити в частині розміру судових витрат на правничу допомогу, стягнутих з Фермерського господарства «ОВЕН» (місцезнаходження: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Інгулець, вул. Молодіжна, 19А, код ЄДРПОУ 30701095) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), зменшивши цей розмір з 30 000 гривень 00 копійок до 18 000 (вісімнадцяти тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: