Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №214/4166/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5012/26 Справа № 214/4166/25 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С.І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/4166/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»

відповідач ОСОБА_1 а

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карапетян Акоп Рубенович, на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Сіденком С.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 20 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 3833717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 24 500 грн (пункт 1.2); строк кредиту 360 днів: з 20 липня 2023 року по 14 липня 2024 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункт 1.3); ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (пункт 2.1). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем кредитора (далі по тексту - ІТС). Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За інформацією в листі ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до договору № 3833717 від 20 липня 2023 року кредитні кошти були перераховані відповідачу на платіжну картку НОМЕР_1 . ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 24 500 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 20-03310 від 03 жовтня 2024 року.

23 вересня 2024 року укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступила ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги по кредитному договору № 3833717 від 220 липня 2023 року. Станом на дату укладення договору факторингу від 23 вересня 2024 року № 23/09/2024 строк дії договору № 3833717 від 220 липня 2023 року.

Відповідач не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 23 вересня 2024 року становить 99 468,40 грн, яка складається з 24 499,93 грн заборгованості за тілом кредита; 74 968,47 грн нарахованих процентів первісним кредитором за період з 20 липня 2023 року по 23 вересня 2024 року. Відповідачем по справі, після набуття відступлення первісним кредитором права вимоги за договором, проценти не нараховувались.

На підставі наведенного вище позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 99 468,40 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) в розмірі 24 499,93 грн, та заборгованість по процентам (нарахованим первісним кредитором) в розмірі 74 968,47; судовий збір в розмірі 2 422,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», заборгованість загальною сумою 99 468,40 грн, сплачений судовий збір 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.

В решті позовних вимог в задоволенні відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карапетян А.Р., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, суд першої інстанції, встановивши наявність між сторонами кредитних правовідносин, не застосував у повному обсязі спеціальні норми законодавства, які регулюють правовідносини споживчого кредитування, що призвело до неправильного визначення обсягу прав та обов`язків сторін, а також до помилкового визначення розміру заборгованості.

Кредитний договір укладений між фінансовою установою та фізичною особою, яка отримала кошти для задоволення власних потреб, що прямо свідчить про споживчий характер правовідносин.

Так, відповідно до п.17 розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%. Відповідно до п.2 розділу II. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Договір між сторонами укладений 20 липня 2023 року, він залишався чинним станом на час набрання чинності вказаними вище нормами, тобто повинен враховувати вищезазначені положення Закону України «Про споживче кредитування». Таким чином, оскільки вищезазначений закон набрав законної сили 24.12.2023р., то з урахуванням положень пункту 17 Розділу IV Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування», розмір процентної денної ставки за Договором повинен становити: з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року - не більше 2,5 %; з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року - не більше 1,5 %; з 21 серпня 2024 року - не більше 1%. Законодавством встановлено імперативні обмеження максимальної денної процентної ставки, які мають обов`язковий характер та не можуть бути змінені волевиявленням сторін договору.

Суд не здійснив перерахунок процентів із урахуванням законодавчих обмежень, що призвело до суттєвого завищення розміру заборгованості.

Крім того апелянт зазначає, що позивачем заявлено до стягнення проценти у розмірі, який у декілька разів перевищує суму фактично отриманого кредиту. Такий розмір нарахувань суперечить не лише спеціальному законодавству, а й загальним засадам цивільного права. Проценти за користування кредитом за своєю правовою природою є платою за користування грошовими коштами, а не санкцією або способом покарання боржника. Нарахування процентів у надмірному розмірі фактично трансформує проценти у приховану фінансову санкцію, що суперечить правовій природі процентів. Проценти не можуть виконувати каральну функцію та не можуть використовуватися як інструмент економічного примусу. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував, що відповідальність боржника повинна бути співмірною, пропорційною та не може мати карального характеру. Стягнення надмірних фінансових сум без оцінки їх пропорційності також суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання у майнові права особи повинно бути законним та пропорційним.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, апеляційну скаргу представника відповідача – залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 укладений Договір № 3833717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, на підставі якого товариство зобов`язалось надати останній грошові кошти в розмірі 24 500 грн строком на 360 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

За користування кредитом передбачено нарахування процентів: стандартна процента ставка – 2 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору; знижена процентна ставка – 1 % в день та застосовується при умові якщо Клієнт до 19 серпня 2023 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 200 900 грн, за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки – 193 550 грн.

Як передбачено п.1.1 Договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний застосунок «Сredit7». Кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 (п.2.1 Договору).

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 24 500 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 20-03310 від 03 жовтня 2024 року.

Відповідачка зобов`язання за договором належним чином не виконала. Згідно з розрахунком ТОВ «Лінеура Україна» заборгованість ОСОБА_1 , станом на 23 вересня 2024 року становить 99 468,40 грн з яких: 24 499,93 грн заборгованість за кредитом; 74 968,47 грн заборгованість за нарахованими процентами.

23 вересня 2024 року укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступила ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги по кредитному договору № 3833717 від 220 липня 2023 року. Станом на дату укладення договору факторингу від 23 вересня 2024 року № 23/09/2024 строк дії договору № 3833717 від 220 липня 2023 року.

Відповідач не виконувала належним чином умови кредитного договору, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка станом на 23 вересня 2024 року становить 99 468,40 грн, яка складається з 24 499,93 грн заборгованості за тілом кредита; 74 968,47 грн нарахованих процентів первісним кредитором за період з 20 липня 2023 року по 23 вересня 2024 року. Відповідачем по справі, після набуття відступлення первісним кредитором права вимоги за договором, проценти не нараховувались.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Українські фінансові операції» довело свої права вимоги на підставі договору факторингу до ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним останньою із ТОВ «Лінеура Україна», за яким боржник не виконала належним чином свої зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Як встановлено судом 05 січня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 укладений Договір № 3833717 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, на підставі якого товариство зобов`язалось надати останній грошові кошти в розмірі 24 500 грн строком на 360 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Згідно зазначеного кредитного договору відповідачка отримала кредит у розмірі 24 500 грн, строком на 360 днів, шляхом переказу на її платіжну картку зі сплатою процентів: стандартна процента ставка - 2 % в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.4.2 цього Договору; знижена процентна ставка- 1 % в день та застосовується при умові якщо Клієнт до 19 серпня 2023 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами в розмірі 74 968,47 грн, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що проценти нараховані в межах кредитного договору.

Що стосується доводів апелянта щодо невірного застосування судом першої інстанції Закону України «Про споживче кредитування», то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Так, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Указаним Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п`ятою такого змісту «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2.5 %; протягом наступних 120 днів 1.5 %.

Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» частиною 2 розділу 2 Прикінцеві та перехідні положення встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до розрахунку, проведенного колегією суддів, за період з 20 липня 2023 року по 23 вересня 2024 року, за який первісним кредитором нараховано проценти за користування кредитом, та за який позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за процентами за користування кредитом, з застосуванням вимог Закону України «Про споживче кредитування», а не умов кредитного договору, загальний розмір заборгованості за процентами становить 187 547,11 грн (за період 20 липня 2023 року по 22 квітня 2024 року – 135 730 грн (245 грн (1% від розміру кредитних коштів) *2%*277 днів) за період з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року – 43 732,50 грн (245 грн (1% від розміру кредитних коштів) *1,5%*119 днів) за період з 21 серпня 2024 року по 23 вересня 2024 року – 8 085 грн (245 грн (1% від розміру кредитних коштів) *1%*33 дні).

Наведене вище свідчить про те, що нарахування первісним кредитором процентів, розмір яких, згідно розрахунку первісного кредитора, становить 74 968,47 грн, здійснювалось в межах та на умовах кредитного договору та без порушень вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, згідно якого максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, при цьому пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5 %.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції невідповідності умов договору положенням Закону України «Про захист прав споживачів» апеляційний суд уважає безпідставним.

Так, у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, вказана норма передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими відсотками, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Водночас у даному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Розмір таких процентів був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карапетян Акоп Рубенович,- залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: