Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №212/8966/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4383/26 Справа № 212/8966/25 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - - Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Приватне акціонерне товариство «Криворізький завод гірничого обладнання»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у спрощеному позовному провадженні, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року, яке ухвалене суддею Коноваленком М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 січня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного Товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» (надалі ПрАТ «КЗГО») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «КЗГО» в період роботи на підприємстві відповідача у шкідливих умовах праці тривалий час на посадах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування на гарячих дільницях робіт та заливальником металу в сталефасоноливарному цеху на ПрАТ ним отримано хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема першої-другої ст.), ЛН першого-другого ст. (ХОЗЛ); радикулопатія попереково-крижова L5, S1 переважно справа на фоні остеохондрозу та деформуючого спондильозу попереково-крижового відділу хребта з вираженим порушенням біомеханіки хребта та м`язово-тонічним синдромом, нейродистрофією у вигляді деформуючого остеоартрозу колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.), стійкий больовий синдром (радикулопатія), які, відповідно до актів розслідування від 03.04.2012 та 24.10.2013, виникли з вини роботодавця.

Згідно з випискою з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10ААА № 076250 від 18.05.2012, позивачу при огляді встановлено втрату професійної працездатності - 20% (ХОЗЛ) - первинно у зв`язку з професійним захворюванням безстроково, після переоглядів позивачу встановлено 3 (третю) групу інвалідності та втрату професійної працездатності всього - 50% (30% - радикулопатія, первинно; 20% - ХОЗЛ, повторно) у зв`язку з професійним захворюванням безстроково.

Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив в 500 000,00 грн., які просив суд стягнути з відповідача без утримання податків та обов`язкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» на користь ОСОБА_1 185 000,00 (сто вісімдесят п`ять тисяч) грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» 1850,00 грн. судового збору на користь держави.

Обидві сторони оскаржили судове рішення.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, збільшивши розмір суми відшкодування моральної шкоди до заявленої у позові суми 500000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».

Суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що внаслідок професійних захворювань, отриманих на підприємстві відповідача, позивач постійно відчуває тупі ниючі болі в поперековому та шийному відділах хребта, з прострілами, обмеження рухів в них, посилення болю при фізичному навантаженні, тривалій ході, судоми м`язів рук та ніг, задишку при незначному фізичному навантаженні та ходьбі, сухий кашель, приступи задухи, важкість у грудях.

Позивач відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначається на душевному і фізичному стані позивача. В даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є безстроковими, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

В апеляційній скарзі відповідача, представник адвокат Савельєва Т.Д., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позивач працював також на інших підприємствах довший період ніж у відповідача, розмір компенсації визначений судом значно завищений, позивач не надав жодних аргументованих обґрунтувань розрахунку своїх позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивача заперечив проти її задоволення, просив задовольнити його скаргу на тих же підставах, що зазначені у його апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача адвоката Вовка М.В., який підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити, представника ПрАТ «КЗГО» Саведбєву Т.Д., яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працював у ПРАТ «КЗГО» в сталефасоноливарному цеху на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування на гарячих дільницях робіт та заливальником металу, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.8-12), позивач виконував роботи, які з причин конструктивних недосконалостей технологічного обладнання характеризувалися запиленістю повітря робочої зони в концентраціях, що перевищували гранично допустимі.

Працюючи в сталефасоноливарному цеху ПрАТ на посаді заливальника металу, позивач здійснював підготовку ковшів до заливання, роздачу рідкого металу за допомогою електровізка, заливання металу з кранових ковшів у форми, виливниці, прибирання шлаків і відходів металу. Працюючи раніше електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування на гарячих дільницях робіт сталефасоноливарного цеху, виконував роботи з монтажу, ремонту електроустановок і мереж високої напруги, відкриту і закриту проводку силових і освітлювальних мереж, знаходив і усував ушкодження електричних машин і апаратури. Періоди роботи на ПрАТ підтверджуються копією трудової книжки (а.с.8-12).

При цьому внаслідок недосконалості сталеплавильного виробництва при переробці вторинних металів та важких режимів експлуатації сталеплавильного устаткування він підпадав під вплив підвищених параметрів фізичного та статичного навантаження.

Обставини, за яких позивач отримав хронічні професійні захворювання, підтверджуються актами розслідування хронічного професійного захворювання від 03.04.2012 та від 24.10.2013 (а.с.15-17).

Згідно з вказаними актами розслідування від 03.04.2012 та 24.10.2013, позивачу ОСОБА_1 встановлено хронічні професійні захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт першої-другої ст., емфізема першої-другої ст.), ЛН першого-другого ст. (ХОЗЛ); радикулопатія попереково-крижова L5, S1 переважно справа на фоні остеохондрозу та деформуючого спондильозу попереково-крижового відділу хребта з вираженим порушенням біомеханіки хребта та м`язово-тонічним синдромом, нейродистрофією у вигляді деформуючого остеоартрозу колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.), стійкий больовий синдром (радикулопатія).

Факт втрати професійної працездатності позивача та встановлення йому групи інвалідності підтверджується наступними документами: випискою з акту огляду МСЕК серії 10ААА № 076250 від 18.05.2012, згідно з якою позивачу при первинному огляді встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням (ХОЗЛ) безстроково; випискою з акту огляду МСЕК серії АБ № 007619 від 21.11.2013, якою позивачу встановлено III (третю) групу інвалідності та загальний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 50% (з яких 30% - по радикулопатії первинно, 20% - по ХОЗЛ повторно) у зв`язку з професійним захворюванням на строк до 01.12.2014; довідками МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серій 12 ААА № 000857, 12 ААА № 043360 та 12 ААА № 054171, згідно з якими за результатами повторних оглядів позивачу встановлено III (третю) групу інвалідності та підтверджено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50% (30% - радикулопатія, 20% - ХОЗЛ) у зв`язку з професійним захворюванням безстроково (а.с.18-28).

Суд, частково задовольняючи позов виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, зокрема, на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 24.10.2013 року, причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу: важкість праці до 3 класу 2 ступеня шкідливості, статичне навантаження, що перевищило гранично допустиме. За Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 03.04.2012 року -запиленість повітря робочої зони в концентраціях, що перевищували гранично допустимі.

Отже, роботодавець ПРАТ «КЗГО» під час роботи позивача на його виробництві допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому душевних страждань, потребують лікування, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні.

Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди оскільки матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, адже у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений лікуватися, залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання як представника позивача так і відповідача в апеляційних скаргах щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості.

Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, 06 років, а 14 років на інших промислових підприємствах, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 50 %, стан здоров`я потерпілого, наявність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.

Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 50% внаслідок професійних захворювань, що свідчить негативні зміни в його житті, викликає необхідність лікуватись, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 185000 грн., відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у даній ситуації.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачці внаслідок смерті її чоловіка на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення обох апеляційних скарг та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Криворізький завод гірничого обладнання» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: