Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №200/16826/17 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/132/26 Справа № 200/16826/17 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач – Дніпровська міська рада,

відповідач – ОСОБА_1 , правонаступник

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , правонаступник

ОСОБА_4 ,

треті особи – Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, Прокуратура Дніпропетровської області, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Германенко Наталія Ігорівна, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковська Наталія Миколаївна,

особи, які не бради участь у розгляді справи, але оскаржили рішення суду - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна Ірина Володимирівна, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губа Валерія Валеріївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року, ухвалене суддею Цитульським В.І. у місті Дніпрі, дата складення повного судового рішення не вказана,

ВСТАНОВИВ

29 вересня 2017 року Дніпровська міська рада звернулася із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів іпотеки №815 від 24.07.2015 року та про задоволення вимог іпотекодержателя №1026 від 10.09.2015 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та скасувати державні реєстрації за вказаними правочинами, а також про повернення земельної ділянки за вказаною адресою шляхом звільнення її від самочинного будівництва.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.07.2019 року до участі у справі, в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Прокуратуру Дніпропетровської області.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2023 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та правонаступника відповідача ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3

25.03.2024 року позивачем подано заву про зміну предмету спору, якою виключено вимоги про скасування державних реєстрацій та про повернення земельної ділянки шляхом її звільнення, а також доповнено вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 19.10.2023 №865 на ім`я ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно відомостей, отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2017 року за кадастровим номером земельної ділянки 1210100000:02:422:0113 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно інформації управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради будь-які дані у містобудівному кадастрі стосовно будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі будинку АДРЕСА_1 ) відсутні, містобудівні умови та обмеження, а також паспорт забудови земель управлінням не надавався. Тобто дозвільна документація по даному об`єкту відсутня.

Договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1210100000:02:422:0113, на якій розташований вищезазначений об`єкт незавершеного будівництва, закінчився 21.02.2016 року та станом на час подання позову не пролонгований, будь які рішення міською радою про передачу у власність або у користування не приймались, договір із фізичною чи юридичною особою не укладався.

До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про припинення іншого речового права, а саме: права оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:02:422:0113) за ОСОБА_4 , що підтверджується витягом від 20.06.2017 року №90001440.

Також 24.07.2017 року у Державному земельному кадастрі зареєстровані нові земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 : площею 0,0267га (кадастровий номер 1210100000:02:422:0126) та площею 0,1402га (кадастровий номер1210100000:02:422:0127) шляхом поділу земельної ділянки площею 0,1669га (кадастровий номер 1210100000:02:422:0113) та станом на час подання позову новостворені земельні ділянки перебувають у комунальній власності територіальної громади міста і будь-яким фізичним чи юридичним особам міською радою в користування (оренду) не передавались.

Таким чином, на земельній ділянці, яка належить позивачу, здійснюється самочинне будівництво, а отже порушуються права Дніпровської міської ради щодо вільного розпорядження земельною ділянкою.

Зазначає, що первісно право власності на об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (в тому числі сваї у кількості 288 шт., діаметром 620мм, довжиною 9 до 13 метрів) було визнано заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015 року у справі №202/5198/15-ц за ОСОБА_4 , та 25.07.2025 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М. зареєстровано право власності за номером 10554815.

Тим же нотаріусом здійснено і наступні реєстрації:

25.07.2025 року договір іпотеки №815 від 24.07.2015 року де ОСОБА_2 – іпотекодержатель, а ОСОБА_4 – іпотекодавець, предметом якої є незавершене будівництво за реєстраційним номером 688588112101 за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:422:0113;

10.09.2015 року договір про задоволення вимог іпотекодержавтеля ОСОБА_2 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов`язання за позикою №1026 від 10.09.2015 року, таким чином іпотека припинена.

11.09.2015 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/5198/15-ц вищезазначене заочне рішення суду від 19.06.2015 року скасовано. На сьогодні вказана ухвала в установленому законом порядку не оскаржувалася та відповідно набрала законної сили. Тому підстава для набуття права власності у ОСОБА_4 відпала.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власнику землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Право на забудову вищезазначеної земельної ділянки належить Дніпровській міській раді, але наявність на ній самочинного будівництва створює перешкоди Дніпровській міській раді у реалізації права користування та розпорядження нерухомим майном – земельною ділянкою.

На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015 року справі №202/5198/15-ц, було зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна, останній здійснив розпорядження цим майном, а саме уклав з ОСОБА_2 іпотечний договір, предметом якого є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та у свою чергу договір про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_2 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов`язання за позикою.

Рішенням Дніпровського окружного адміністративного суду від 27.09.2017 року у справі №804/3987/17 встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва.

Таким чином, за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на об`єкт самочинного будівництва, який є предметом спору без відповідних правових підстав, оскільки ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2015 року у справі №202/5198/15-ц вказане заочне рішення скасовано, тому підстава набуття права власності у ОСОБА_4 відпала.

Відповідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та свідоцтва про право на спадщину №865 від 19.10.2023 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на незавершене будівництво, багатоквартирний житловий будинок 95% готовності, загальною площею 12 381,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Отже ОСОБА_1 набула право власності на об`єкт незавершеного будівництва в порядку спадкування за законом. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 376 ЦК України, позивач зазначає, що об`єкти нерухомого майна, (реконструйовані, переплановані) об`єкти не є об`єктами права власності. Тому право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. ОСОБА_1 набула право власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом. Крім того при реєстрації права власності за ОСОБА_1 безпідставно збільшено площу об`єкта.

Оскільки об`єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 побудований самочинно, а право власності первинно зареєстровано на підставі заочного рішення суду, яке скасоване, саме тому свідоцтво про право на спадщину за законом видане після смерті ОСОБА_2 , іпотечний договір та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суперечать вимогам, встановленим Цивільним кодексом України та чинному законодавству в цілому і підлягають визнанню їх недійсними.

Земельна ділянка під таким об`єктом належить територіальній громаді міста Дніпра і реєстрація права власності на об`єкт нерухомості на такій земельній ділянці за відповідачем порушує право власності територіальної громади.

У зв`язку з викладеним, просить визнати недійсним договір іпотеки від 25.07.2015 року № 815, предметом якого є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати недійним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов`язання за позикою від 10.09.2015 №1026, предметом якого є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнати недійним свідоцтво про право на спадщину від 19.10.2023 року №865 видане ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 предметом якого є об`єкт незавершеного будівництва – квартирний (багатоквартирний) житловий будинок загальною площею – 12 381,5 кв.м готовністю 95%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року позов Дніпровської міської ради задоволений.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 25.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., реєстровий номер 815.

Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 10.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н.М., реєстровий номер 1026.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 після ОСОБА_2 , видане 19.10.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Германенко Н.І., реєстровий номер 865.

Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в користь Дніпровської міської ради судовий збір в сумі по 3 914 грн. з кожної.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна І.В., посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Дніпровської міської ради в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не встановлював обставин, які б свідчили про недобросовісність набувача майна.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів іпотеки №815 від 24.07.2015 року та про задоволення вимог іпотекодержателя №1026 від 10.09.2015 року, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують законні права та інтереси Дніпровської міської ради.

У оскаржуваному рішенні суд зробив висновок, що преюдиційною є та обставина, що об`єкт щодо якого укладені оскаржувані правочини та свідоцтво збудовано самочинно. Зазначає, що належними вимогами, які може заявити особа як власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Отже, у категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За положеннями ст. 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Вимоги Дніпровської міської ради про визнання недійсним договорів іпотеки та про задоволення вимог іпотекодержателя є незаконними, оскільки Дніпровська міська рада не є стороною правочинів.

Також посилається, що, оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст.ст. 203, 215-236 ЦК України. Порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними. Дніпровська міська рада не є заінтересованою особою у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та не має законодавче визначених підстав звертатися до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губа В.В., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне дослідження доказів у справі, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що законом, а саме ст. 376 ЦК України (якою позивач обґрунтовує свій позов) не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання правочину недійсним, а обраний позивачем спосіб захисту права є неналежним та неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Зазначає, що, враховуючи вимоги закону, зокрема ст. 376 ЦК України, суд помилково зробив висновок (п. 7 висновків суду першої інстанції), що рішення органу місцевого самоврядування про визнання права комунальної власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва є преюдиційною обставиною у цій справі і відтак позивач не має можливості заявити віндикаційний позов чи позов про визнання права власності на підставі ст. 376 ЦК України. Вважає таке рішення Дніпровської міської ради нікчемним в силу положень дії закону, та не може створювати жодних преюдиційних обставин щодо об`єкта незавершеного будівництва. Визнати право власності за ст. 376 ЦК України можна лише на завершене будівництво і лише за рішенням суду. Висновки судових рішень у справі 200/13237/18 не містять підтвердження правомірності рішення Дніпровської міської ради про визнання права комунальної власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва. Суд першої інстанції не застосував висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 Велика Палата вказала, що можливі способи захисту прав особи – власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначні ст. 376 ЦК України. Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутися до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частин 4 або 5 ст. 376 ЦК України. Також зазначає, що відповідно висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №926/642/19 (п.49) для витребування майна оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Згідно п. 54 вказаної постанови обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Також посилається, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам та доказам відповідача, якими вона обґрунтовувала неможливість визнання правочинів недійними. Судом не враховано, що на момент укладення договорів іпотеки від 25.07.2015 року №815, так і договору про задоволення вимог іпотекодержателя серії та номер 1026 від 10.09.2015 року ОСОБА_4 був власником переданого в іпотеку майна, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015 року у справі №202/5198/15-ц на момент укладання правочинів скасованим не було, оскільки воно було скасовано 11.09.2015 року. Дніпровська міська рада не була стороною цих договорів і відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права Дніпровської міської ради, яка звернулася до суду, саме на момент укладення оспорюваного договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №523/7609/17, зазначає, що якщо на момент укладення договору іпотеки іпотекодавець був власником переданого в іпотеку майна і лише згодом майно було витребуване у нього на підставі рішення суду, підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вважає, що підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 25.07.2015 року №815 та договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 1026 від 10.09.2015 року немає, тому визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є також безпідставним. Позбавлення права власності ОСОБА_1 шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, яка є добросовісним набувачем незавершеного будівництва – квартирний (багатоквартирний) житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , неможливе, адже це призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також просить врахувати заперечення на протокольну ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.04.2024 року про приєднання заяви про зміну предмету спору. Позивачем до суду подана заява «про зміну предмету спору», яка не передбачена ст. 49 ЦПК України. Процесуальним законом не передбачено права позивача на зміну предмету спору. Позивачем викладено нові обґрунтування та нові обставини позовних вимог (щодо спадкування прав власності, оспорювання свідоцтва про право на спадщину), долучено нового учасника справи – Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Германенко Н.І. в якості третьої особи. Заява фактично містить нову позовну вимогу, тому в прийнятті вказаної заяви необхідно відмовити. Проте судом першої інстанції таку заяву позивачу не повернуто.

Посилається, що судом першої інстанції грубо порушені процесуальні норми цивільного законодавства, зокрема ст. 51, 53, ч. 1 ст. 189 ЦПК України, розглянуто справу без залучення до участі ані як співвідповідачів, ані як третіх осіб, інших співвласників незавершеного будівництва – квартирний (багатоквартирний) житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 – власників квартир, для яких таке рішення має негативні правові наслідки, а також рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, так як застосування судом реституції є обов`язковим наслідком визнання судом недійсним правочину.

Зазначає, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 з набуття права власності вчиняє усі необхідні дій спрямовані на оформлення речових прав на земельні ділянки під об`єктом незавершеного будівництва – квартирний (багатоквартирний) житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 ). ОСОБА_2 також неодноразово вчинювалися дії щодо продовження та укладення договору оренди земельної ділянки під цією забудовою. Натомість, Дніпровська міська рада недобросовісно ігнорує належним чином оформлене клопотання власників спірної забудови про відведення та передачу земельної ділянки в оренду або викупу та без законних підстав не надає згоди.

У відзиві на апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Дніпровська міська рада, навівши доводи аналогічні доводам позовної заяви, посилається на те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах справи докази, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі та залишити рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.02.2025 року без змін.

ОСОБА_5 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року, а цивільну справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до ст. 352 ЦПК України він має право на подання апеляційної скарги, як особа щодо якої ухвалено рішення, яке безпосередньо зачіпає майнові права та законні інтереси. 16 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ним, ОСОБА_5 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . На підставі цього договору за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру, що підтверджується відповідними реєстраційними записами. На момент укладення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення продавець ОСОБА_2 мав зареєстроване право власності на квартиру, яке належним чином підтверджувалося даними Державного реєстру речових прав. Він, ОСОБА_5 є добросовісним набувачем, оскільки придбав квартиру за нотаріально посвідченим договором після перевірки відсутності обтяжень, арештів чи заборон та зареєстрував право власності. Наголошує, що він набув право власності законно, добросовісно і за платним договором, тому є безпосередньо заінтересованою особою у цій справі. Незалучення його судом першої інстанції до розгляду призвело до істотного порушення процесуальних прав та неможливості реалізувати його право на захист, що є підставою для скасування рішення.

Посилаючись на положення п. 3 ст. 215 ЦК України, зазначив, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспрюваність правочинів, а саме однією зі сторін або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду. Однак звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не надано доказів того, що його права та законі інтереси були порушені спірними договорами. Суд першої інстанції не оцінив правових наслідків для добросовісного власника ОСОБА_5 , не вирішив питання застосування реституції при визнанні правочинів недійсними, що суперечить вимогам ст. 263 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 . Дніпровська міська рада вважає, що оскарженим рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 , жодних позовних вимог до нього міська рада не заявляла. Посилається, що відсутні підстави вважати, що права ОСОБА_5 якимось чином порушуються рішенням у даній справі, оскільки об`єкт нерухомого майна, що є предметом спору у цій справі та належна ОСОБА_5 квартира є різними об`єктами майнових прав. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_6 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_5 (наразі 13Б) виникло похідно від права власності ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору, укладеного та виконаного відповідно до вимог законодавства і базувалося саме на тих первинних правовстановлюючих документах, які оскаржуваним рішенням суду першої інстанції поставлено під сумнів та скасовано. Суд фактично втрутився в правовий ланцюг набуття власності ОСОБА_6 не залучивши його до судового розгляду справи, не надавши оцінки наявності похідних прав власності, правовому статусу добросовісних набувачів, наслідкам рішення для власників квартир, які не брали участь у справі.

Посилається, що право власності ОСОБА_6 на зазначену квартиру виникло на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20 вересня 2016 року, укладеного з дотриманням вимог цивільного законодавства України. На момент набуття ОСОБА_6 права власності правочин був чинним і не оспорювався, відомості про право власності були внесені до державного реєстру, будь-які застереження, обмеження чи спори щодо правового статусу будинку або квартири відсутні. ОСОБА_6 , набуваючи право власності на квартиру, діяв відкрито та сумлінно, уклав нотаріально посвідчений договір, перевірив правовий статус об`єкта через державну реєстрацію не мав і не міг мати відомостей про можливі спори щодо первинних правовстановлюючих документів. ОСОБА_6 є внутрішньо переміщеною особою. Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України він втратив можливість користуватися іншим житлом та був змушений залишити місце свого постійного проживання. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не оцінив наслідки рішення для його житлових прав. Скасування первинних прав без належної оцінки наслідків для похідних прав власності, належної компенсації, що виникли на законних підставах, є непропорційним втручанням у право власності ОСОБА_6 .

Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, який стосувався правового статусу багатоквартирного житлового будинку в цілому та первинних правовстановлюючих документів на нього, об`єктивно мав усвідомлювати, що ухвалене рішення неминуче впливатиме на права власників квартир у цьому будинку. Попри це суд відмовив у їх залученні як третіх осіб або співвідповідачів, не надав їм можливості бути вислуханими, подати докази чи заперечення.

Учасники справи, які не з`явилися в судове засідання, були завчасно та належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки учасників по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Рибіну І.В., яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 з наведених у ній підстав, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, представника Прокуратури Дніпропетровської області Дідюк Н.О., яка просила ухвалити рішення на розсуд суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губа В.В., ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна І.В., не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради, встановивши наявність преюдиційної обставини, що об`єкт щодо якого укладені оскаржувані позивачем правочини та свідоцтво про право на спадщину, збудований самочинно; рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за ОСОБА_4 скасовано, відповідно ОСОБА_4 , його контрагент ОСОБА_2 та його спадкоємець ОСОБА_1 не набували права з моменту прийняття рішення про ліквідацію та призначення уповноваженої особи Фонду, відповідач набув всіх повноважень, передбачених законом, в тому числі стосовно видання організаційно-розпорядчих документів банку, оцінки роботи персоналу, прийняття рішень щодо змін в роботі банку та з кадрових питань, зокрема власності на таке майно оскільки таке майно не могло бути предметом цивільно-правових угод та спадкування, дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про недійсність оскаржуваних правочинів та свідоцтва про право на спадкування. Заперечення відповідачів щодо будівництва об`єкту, суд не прийняв до уваги, визнавши їх неспроможними заперечити самочинність будівництва та відсутність правових підстав для набуття такого майна у власність.

Щодо добросовісності суд першої інстанції, суд першої інстанції вважав, що така обставина не має вирішального значення для вирішення даної справи з огляду на самочинність будівництва. Окрім цього, судом враховано, що майно передається в іпотеку через місяць після ухвалення заочного рішення (яке ухвалено через 4 дні від дня відкриття провадження у справі) та для забезпечення договору позики на 5,7 млн. грн. строком на 1 місяць; вимоги іпотекодержателя задовольняються за день до скасування такого рішення та після подання заяви про його перегляд. Щодо ОСОБА_1 то оскаржуване свідоцтво отримано нею після закінчення судових справ №804/3987/17 та №200/13237/18, а також після відкриття провадження у цій справі. На переконання суду першої інстанції, вказані обставини заперечують факт добросовісності набуття права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не може погодитись з доводами відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які викладеними в апеляційних скаргах, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як установлено судом та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що 19.10.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_2 на об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирного житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 12 381,50 кв.м.

ОСОБА_2 набув право власності на незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , що складається з цокольного поверху літ. А, загальною площею 1 088,8 кв. м, готовністю 44% від ОСОБА_4 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10.09.2015, реєстровий номер 1026, укладеного на виконання договору іпотеки від 25.07.2015, реєстровий номер 815.

В свою чергу за ОСОБА_4 право власності було зареєстровано на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2015 №202/5198/15-ц, яке скасовано ухвалою цього ж суду від 11.09.2015.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.03.2024 речові права за вказаними правочинами було зареєстровано в такому Реєстрі.

Постановою Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №804/3987/17 встановлено, що по АДРЕСА_1 , збудовано багатоповерховий будинок. Наявність такого об`єкта незавершеного будівництва (самочинного будівництва) є загальновідомим фактом, оскільки він знаходиться в центрі міста та інформація про це міститься в мережі Інтернет. Об`єкт незавершеного будівництва (самочинного будівництва) побудований на земельній ділянці, яка не відведена для такої мети забудовнику, без належних дозвільних документів.

Постановою Верховного Суду від 11.03.2020 в справі №200/13237/18 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа – ОСОБА_4 , про визнання протиправними та скасування: розпорядження в.о. міського голови від 12.09.2017 №1092-р; рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017 №80/24; рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017 №83/24; рішення Дніпровської міської ради від 11.10.2017 №30/25; рішення Дніпровської міської ради від 20.12.2017 №47/28 «Про врегулювання питання, пов`язаних з подальшим використанням об`єкта нерухомого майна».

Постановою Верховного Суду від 04.10.2023 в справі №200/18631/17 змінено в частині мотивування рішення суду першої інстанції про відмовлено у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про визнання права комунальної власності за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок літ. А-1, загальною площею 13 198,3 кв.м на АДРЕСА_3 .

При цьому Верховний Суд виходив із того, що оскільки право власності територіальної громади на вищевказаний об`єкт нерухомості зареєстровано в установленому законом порядку і Дніпровська міська рада не зазначила, яким чином наявність у відповідача сумніву щодо належності цього майна територіальній громаді перешкоджає їй в реалізації свого права власності, у задоволенні позову необхідно було відмовити з підстав недоведеності міською радою наявності порушення права, за захистом якого вона звернулася до суду.

Рішеннями судів в межах цивільних справ №200/13237/18 та №200/18631/17 встановлено, зокрема, наступне.

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.10.2014 №553-р незавершеному будівництву по АДРЕСА_6 , відповідно до ситуаційної схеми розміщення.

Розпорядженням виконуючого обов`язки Дніпропетровського міського голови від 24.11.2015 року №882-р вулиця Плеханова перейменована на вулицю Князя Володимира Великого.

Рішенням Дніпровської міської ради від 20.09.2017 №80/24 «Про присвоєння адреси незавершеному будівництвом багатоквартирному будинку по АДРЕСА_7 », незавершеному будівництвом багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_8 присвоєно адресу АДРЕСА_3 .

Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 16.10.2024 у справі №160/3109/24, скасовано рішення Дніпровської міської ради від 20.12.2023 ;242/45 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 ) по факту розміщення незавершеного будівництва квартирного (багатоквартирного) житлового будинку для продажу у власність» та зобов`язано Дніпровську міську раду розглянути відповідну заяву ОСОБА_1 .

За змістом статей 316, 317, 319 ЦК України право власності передбачає, зокрема, право володіння, користування та розпорядження майном. Розпорядження майном можливе виключно особою, яка набула право власності у спосіб, встановлений законом.

Відповідно до частин першої–третьої статті 331 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Судом встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва, багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , є тим самим багатоквартирним житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який збудовано на земельній ділянці комунальної власності без наявності належних правовстановлюючих і дозвільних документів, а отже є об`єктом самочинного будівництва.

Згідно з частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, об`єкти нерухомого майна, до складу яких входить самочинно збудовані об`єкти не є об`єктами права власності.

Отже, ОСОБА_4 не набув права власності на об`єкт нерухомого майна – незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак не мав повноважень на його відчуження.

За таких обставин укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір іпотеки від 25.07.2015 року №815, предметом якого є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та договір про задоволення вимог іпотеко держателя, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов`язання за позикою від 10.09.2015 №1026, предметом якого є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва – житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суперечать вимогам статей 203, 215 ЦК України, оскільки були учинені особою, яка не мала права розпоряджатися вказаним майном.

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом №865 від 19.10.2023 року ОСОБА_1 (спадкоємець) прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 (спадкодавець), а саме об`єкт незавершеного будівництва, квартирний житловий будинок 95% готовності, загальною площею 12 381,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва зареєстровано ОСОБА_1 в єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та свідоцтва про право на спадщину №865 від 19.10.2023 року.

Оскільки об`єкт нерухомого майна – незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом права власності, свідоцтво про право на спадщину за законом видане після смерті ОСОБА_2 , іпотечний договір та договір про задоволення вимог іпотеко держателя, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 суперечать вимогам, встановленим ЦК України та чинному законодавству, внаслідок чого підлягають визнанню їх недійсними.

Доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 про добросовісність набуття останньою спірного майна на підставі свідоцтва про право на спадщину не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Добросовісність набувача, на яку посилається заявник в апеляційній скарзі, має правове значення під час вирішення питання про можливість витребування майна від добросовісного набувача у порядку статей 387, 388 ЦК України, однак не є універсальною підставою для збереження правових наслідків правочину, укладеного особою, яка не мала права розпоряджатися майном.

У разі встановлення судами, що відчужувач не набув права власності на майно у встановленому законом порядку та не мав повноважень на його відчуження, добросовісність набувача не усуває порушення вимог статей 203, 215 ЦК України, а отже не перешкоджає визнанню відповідного правочину недійсним за позовом заінтересованої особи.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що застосування статей 387, 388 ЦК України не є обов`язковим чи пріоритетним способом захисту у кожному випадку вибуття майна з володіння особи, а вибір належного та ефективного способу захисту здійснюється з урахуванням характеру порушеного права, суб`єктного складу спору та правових наслідків, на відновлення яких спрямовано позовні вимоги.

Судом вірно встановлено, що Дніпровська міська рада є заінтересованою особою у розумінні статті 215 ЦК України, оскільки спірний об`єкт розташований на земельній ділянці комунальної власності, а реєстрація права приватної власності на об`єкт самочинно будівництва порушує право територіальної громади на розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Посилання заявника на неефективність обраного позивачем способу захисту є безпідставними, оскільки застосування способу захисту у вигляді визнання правочинів недійсним спрямоване на відновлення порушеного права позивача та відповідає принципу повного та ефективного судового захисту, оскільки оскаржувані договори та свідоцтво на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, порушує права територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій такий об`єкт розміщено. При цьому породжуються нові правовстановлюючі документи та реєстрації, відповідачі претендують на набуття земельної ділянки посилаючись на положення ст. 377 ЦК України наполягають на наявності у них речових прав на землю.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції, що визнання недійсним таких документів буде мати наслідком скасування державної реєстрації за ними, сприятиме правовій визначеності та унеможливить виникнення подальших протиправних правовідносин щодо майна, залучення до них інших осіб, перешкодить виникненню нових судових спорів.

Колегія суддів звертає увагу, що положення статей 387 та 388 ЦК України регулюють віндикаційний спосіб захисту права власності, який полягає у витребуванні майна власником із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача, за наявності передбачених законом підстав.

Застосування зазначених норм можливе виключно за умови, що позивач є власником спірного майна та обрав спосіб захисту у вигляді вимоги про його витребування. Натомість у цій справі Дніпровська міська рада не заявляла віндикаційних вимог, а звернулася до суду з позовом як заінтересована особа про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Сам собою факт того, що позивач не є власником спірної квартири, не виключає можливості судового захисту його прав чи охоронюваного законом інтересу шляхом оспорювання правочину, якщо такий правочин порушує права або законні інтереси позивача. Такий підхід відповідає положенням статті 215 ЦК України та усталеній практиці Верховного Суду.

Тому доводи апеляційних скарг відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про обрання позивачем неналежного способу захисту права позивача у цій справі є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо правомірності обраного позивачем способу судового захисту.

Аргументи апеляційних скарг цих відповідачів про те, що заява позивача про зміну предмета позову не є заявою про зміну предмета позову у розумінні цивільного процесуального законодавства, оскільки містить вимоги про розгляд судом нових фактичних обставин, що за своєю правовою природою становить інший позов, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В апеляційних скаргах відповідачі посилаються на те, що, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не надали оцінки тому, що позивач, подаючи заяву про зміну предмету позову, одночасно змінив предмет та підстави позову, чим порушив норми статті 49 ЦПК України.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що звертаючись у вересні 2017 року до суду Дніпровська міська рада визначила предмет позову: визнання недійсними договори іпотеки №815 від 24.07.2015 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку добровільного виконання зобов`язання за позикою №1026 від 10.09.2015 року та повернення земельних ділянок власнику Дніпровській міській раді, звільнивши їх від самочинного будівництва та привести земельні ділянки у попередній стан, який існував до самочинного будівництва.

Підставами позову Дніпровська міська рада визначила те, що на земельній ділянці, яка належить позивачу, здійснюється самочинне будівництво, тому порушуються права Дніпровської міської ради щодо вільного розпорядження земельною ділянкою. ОСОБА_7 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який є предметом спору без відповідних правових підстав.

25 березня 2024 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету спору, де відповідачами зазначив правонаступників відповідачів та доповнив позовні вимоги, посилаючись на ті ж самі підстави, а також на те, що відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом №865 від 19.10.2023 року спадкоємець після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 прийняла спадщину – об`єкт незавершеного будівництва квартирний житловий будинок 95% готовності загальною площею 12 381,5 за адресою: АДРЕСА_1 , яке є самочинним будівництвом (т. 3 а.с. 101-111).

Як вбачається зі змісту прохальної частини вказаної заяви, позивач доповнив позовні вимоги новою вимогою про визнання недійсним свідоцтва на спадщину та виключив вимогу про повернення земельної ділянки, тобто змінив предмет позову.

Однак первісні основні підстави позову позивач залишив незмінними та лише доповнив їх новими обставинами, які безпосередньо пов`язані з основними підставами позову.

Враховуючи те, що позивач не змінював предмет та підстави позову одночасно, а лише доповнив їх, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

Таким чином, суд першо інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримався норм частини третьої статті 49 ЦПК України, за результатом розгляду заяви позивача про зміну предмету позову і доводи скаржників в апеляційних скаргах в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що доступ до правосуддя має бути не лише формальним, а й реальним та ефективним, а тому суди повинні уникати надмірно формального підходу до тлумачення процесуальних норм.

Також колегія суддів не приймає твердження відповідачів в апеляційних скаргах про те, що Дніпровська міська рада не довела порушення своїх прав чи інтересів, оскільки вони є необґрунтованими.

Судом встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований на земельній ділянці комунальної власності без належних правових підстав. Реєстрація права приватної власності на вказаний об`єкт створює перешкоди у здійсненні територіальною громадою повноважень власника земельної ділянки, зокрема щодо її використання та розпорядження.

Отже, у цьому випадку позивач довів наявність охоронюваного законом інтересу, який підлягає судовому захисту, що відповідає положенням статей 15, 16, 215 ЦК України.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послалися відповідачі в апеляційних скаргах.

Перевіривши справу та доводи апеляційний скарг відповідачів ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна І.В., та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губа В.В., колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України.

Отже, доводи апеляційних скарг відповідачів не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Щодо доводів апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не приймали участь у розгляді справи, однак вважають, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про їх права та інтереси, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково мають учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Взаємний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2020 у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 639/4132/20 (№ 61-16450св21).

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17.

Перш ніж надавати оцінку доводам вказаних скаржників щодо законності та обґрунтованості рішення суду по суті вирішення спору, апеляційний суд перевіряє наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посилалися на те, що вони на підставі нотаріально посвідчених договорів є власниками квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є добросовісними набувачами, оскільки отримали право власності на квартири за нотаріально посвідченими договорами після перевірки відсутності обтяжень, арештів чи заборон, зареєстрували право власності у державному реєстрі. Оскільки рішення суду першої інстанції фактично скасувало низку правочинів, які слугували правовою підставою для реєстрації їх права власності на квартиру, а також свідоцтво про право на спадщину, що вплинуло на правовий статус всього об`єкта нерухомості та порушило їх права як законних власників квартир у вищевказаному будинку, незалучення їх судом першої інстанції до розгляду справи призвело до порушення їх процесуальних прав та неможливості реалізувати права на захист.

З урахуванням встановлених обставин у цій справі, колегією суддів встановлено, що у справі, рішення у якій перевіряється в апеляційному порядку, інтереси ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не порушені, оскільки оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявників не вирішувалося, жодних вимог до них Дніпровська міська рада не заявляла, предметом спору у цій справі є правочини щодо об`єкта нерухомого майна, який не є об`єктом майнового права заявників.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не вирішувалось, оскаржуване рішення будь-яких обов`язків для заявників не містить.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна І.В., та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губа В.В. залишаються без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року у справі №200/16826/17 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мошковська Наталія Миколаївна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Германенко Наталія Ігорівна, за участі Прокуратури Дніпропетровської області, про визнання недійсним договорів іпотеки, про задоволення вимог іпотекодержателя та свідоцтва про право на спадщину закрити.

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна Ірина Володимирівна, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Губа Валерія Валеріївна, залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: