Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №947/3095/26 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/3095/26

Провадження № 2/947/1950/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Скриль Ю.А.,

за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одесі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Єлісєєва Дмитра Олексійовича, 23.01.2026 року, звернувся на підставі ч. 1 ст. 27 ЦПК України до Київського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Сторони від шлюбу мають двох спільних дітей.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Скриль Ю.А.

Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 26.01.2026 №2273945, за параметрами " ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 " особу не знайдено.

Згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 26.01.2026 №2273945, за параметрами " ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 " особу не знайдено.

Відповідно до відомостей ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 04.02.2026 №5188/3458, отриманих судом 10.02.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованою та/або знятою з реєстрації по Одеській області та м. Одесі не значиться.

Згідно з відомостями ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 04.02.2026 №5188/3375, отриманими судом 10.02.2026, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим та/або знятим з реєстрації по Одеській області та м. Одесі не значиться.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідачки: АДРЕСА_1 , яка знаходиться на тимчасово окупованій території України, отже вона може бути внутрішньо переміщеною особою і мати місце проживання на підконтрольній Україні території.

Згідно з витребуваною з Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України інформацією від 23.02.2026 № 2605-7441/03-26, станом на 20.02.2026 в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб відсутня інформація щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Справа підсудна Київському районному суду міста Одеси на підставі Розпорядження Голови Верховного Суду від 05.07.2022 року № 36/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (суд Автономної Республіки Крим та м. Севастополя)» змінено територіальну підсудність судових справи (окрім кримінальних проваджень) Ленінського районного суду м. Севастополя на Київський районний суд м. Одеси.

Таким чином, справа підсудна Київському районному суду міста Одеси на підставі частини 9 статті 28 ЦПК України.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.02.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачці визначений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачка у судові засідання 24.03.2026, 21.04.2026 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада», відзиву, заяв та клопотань від останньої до суду не надходило.

Позивач у судові засідання 24.03.2026, 21.04.2026 не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги позивач підтримує, на примирення не згодний, справу просить розглядати у його відсутності

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та правовідносини.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній (ст. 55 Сімейного кодексу України).

Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд установив, що 18.02.2006 між ОСОБА_1 , який є громадянином Австрійської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі, за актовим записом № 121.

Вказане підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 17.12.2025 Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Майновий спір на момент розірвання шлюбу між сторонами відсутній.

Сімейне життя між сторонами не склалось через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейне життя, що призвело до втрати почуттів любові та поваги.

Сторони тривалий час проживають окремо, хоча після реєстрації шлюбу проживали у квартирі, належній відповідачці за адресою: АДРЕСА_2 , спільне господарство не ведуть, припинили спілкування, шлюбно-сімейні відносини мають формальний характер. Позивач стверджує, що подальше збереження шлюбу неможливе та суперечить їх інтересам. З початком війни позивач залишив Україну та повернувся до Австрійської Республіки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

В свою чергу ст. 63 Закону передбачає - припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Визначаючи матеріальне право якої держави підлягає застосуванню національним судом під час вирішення спору про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди мають керуватися правилами ст. 60, 63 Закону №2709-IV.

Згідно зі ст. 60 Закону №2709-IV правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Аналіз положень ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» №2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law);

4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення ч. 1 ст. 16 Закону №2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Враховуючи, що відповідачка є громадянкою України, а позивач громадянином Австрійської Республіки, то відповідно до ч. 1 ст. 16 згаданого Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.

Відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив`язки lex domicilii, суд врахував, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі, у разі, якщо фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинилися.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є Україна, де продовжує проживати відповідачка.

Згідно з п. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Згідно з ст. 63 Закону України «Про Міжнародне приватне право України» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, і якщо на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на території України, то розірвання шлюбу проводиться за законодавством України.

Зважаючи на вищевикладене, а також той факт, що відповідачка є громадянкою України, шлюб укладений в Україні, останнє відоме місце проживання відповідачки зареєстроване на території України, суд прийшов до висновку, що до правовідносин сторін у даній справі має застосовуватися законодавство України.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України учасники, справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 104, 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Судом установлено, що між сторонами припинено сімейні стосунки, шлюб існує формально: подружжя тривалий час шлюбних відносин не підтримує, спільного господарства не веде.

Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

За таких обставин суд вважає, що подальше спільне життя сторін є неможливим, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а тому шлюб підлягає розірванню.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону «Про міжнародне приватне право» суди України розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках, якщо дія чи подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Отже, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст. 16 Закону України „Про міжнародне приватне право).

Оскільки подружжя мало в Україні спільне місце проживання також місце проживання одного з подружжя на час розлучення є на території України - то розірвання шлюбу може провадитись за законодавством України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.

Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

За статтею 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їхніх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд встановив, що сім`я розпалася остаточно, і шлюб носить формальний характер. Подальше сумісне проживання суперечить їх інтересам, що мають істотне значення.

Керуючись ст.ст. 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 110, 112, 113, 114 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , який є громадянином Австрійської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного Ленінського районного управління юстиції у м. Севастополі, за актовим записом № 121, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 17.12.2025 Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), від якого сторони мають спільних дітей.

Після розірвання шлюбу громадянці ОСОБА_2 залишити прізвище « ОСОБА_6 ».

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Австрійської Республіки, адреса листування: АДРЕСА_3 , останне місце проживання в Україні, АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Ю. А. Скриль