Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №500/1102/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/1102/25 пров. № А/857/23430/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Юзьків М.І. у м. Тернополі) у справі № 500/1102/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 по 14.02.2025;

стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 16.10.2020 по 14.02.2025 у розмірі 201792,80 грн (двісті одну тисячу сімсот дев`яносто дві грн) 80 коп.;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 16.10.2020 по 14.02.2025;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 16.10.2020 по 14.02.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що під час звільнення зі служби йому не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, з огляду на що він звертався до суду з позовом про виплату такої індексації. На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 500/7958/23 відповідач 14.02.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 93349,35 грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що на переконання позивача, свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, а відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Окрім цього позивач зазначає, що у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.12.2018, яку було виплачено лише 14.02.2025 позивачу протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому він просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2020 по 14.02.2025. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 17.10.2020 по 14.02.2025 у розмірі 201765,64 грн (двісті одну тисячу сімсот шістдесят п`ять гривень 64 копійок). Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 17.10.2020 по 14.02.2025. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 17.10.2020 по 14.02.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Тернопільській області № 294 від 13.10.2020 «Про кадрові питання» слідує, що підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , заступника начальника 7 державної пожежно-рятувальної частини Управління ДСНС України у Тернопільській області, відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу з 16.10.2020 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я) і за другим абзацом пункту 173 цього ж Положення в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік). Також відповідно до вказаного наказу позивача 16.10.2020 виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Управління ДСНС України у Тернопільській області та знято зі всіх видів забезпечення (арк. справи 25).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 500/7958/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 31.12.2018 із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.

Рішення суду набрало законної сили згідно з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 15.01.2025.

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідач 14.02.2025 виплатив позивачу кошти в сумі 93349,35 грн (індексація грошового забезпечення), за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підтверджується випискою з карткового рахунку (арк. справи 31).

На звернення позивача від 17.02.2025 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області листом від 20.02.2025 № 64001-940/6414 повідомило, що виплата індексації в кошторисні призначення з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року не передбачалась і не була здійснена. Однак згідно судового рішення від 15.01.2025 по справі № 500/7958/23 індексація грошового забезпечення була нарахована і виплачена 14.02.2025. Нарахування та виплата компенсації втрат частини доходу в зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення проводиться згідно судового рішення. Одноразова грошова допомога при звільненні нарахована і виплачена згідно наказу МВС України від 20.07.2018 № 623 про затвердження «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» Нарахування індексації непередбачена даною Інструкцією і не включається в розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні і перерахунку не підлягає. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачена вчасно і перерахунку не підлягає. Нарахування та виплата середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні проводиться згідно судового рішення (арк. справи 28 - 29).

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України.

Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Спірний період стягнення середнього грошового забезпечення з 17.10.2020 по 14.02.2025 у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ і після цього.

Період з 17.10.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.

Проте період з 19.07.2022 по 14.02.2025 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі – Порядок №100).

Відповідно до п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до листа відповідача № 64001-940/6414 від 20.02.2025 про надання довідки про розмір нарахованого та фактично виплаченого грошового забезпечення позивачу за період з з 01 січня по 16 жовтня 2018 року (арк. справи 28, зворот), грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням позивача (серпень та вересень 2020 становило 36145,58 грн (18072,79 + 18072,79), а розмір середньоденного грошового забезпечення - 592,55 грн (36145,58 (грошове забезпечення за два місяці перед звільненням): 61 календарних днів (серпень + вересень ))

Із цього слідує, що за час затримки розрахунку за період з 17.10.2020 до 18.07.2022 розмір коштів, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 379232,00 грн (592,55 х 640 календарний день).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Оскільки Кодексом (в редакції за вказаний період) встановлено лише максимально допустиму суму відшкодування середнього заробітку, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Суд першої інстанції правильно врахував, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність має подвійну правову природу. Це означає, що з однієї сторони її метою є встановлення відповідальності для роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні, а з іншої захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу у спосіб виплати компенсації.

При цьому, несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні не є обставиною, яка перешкоджає подальшому працевлаштуванню працівника (службовця), а відтак і появи у нього інших джерел доходів. Враховуючи це, не відповідатиме принципу співмірності присудження в користь позивача усієї суми середнього заробітку за час затримки розрахунку чи навіть середнього заробітку (грошового забезпечення) за шість місяців такої затримки адже у такому випадку, передбачена статтею 117 КЗпП України санкція перетворюватиметься на своєрідну компенсацію працівнику усього заробітку близьку за своїм змістом до тієї, яка застосовується при незаконному звільненні особи із займаної посади чи до повного грошового забезпечення під час проходження служби.

Після прийняття Тернопільським окружним адміністративним судом рішення від 15.01.2025 у справі № 500/7958/23 та набрання ним законної сили, відповідачем 14.02.2025 виплачено позивачу недоотримані ним під час звільнення суми грошового забезпечення.

При цьому суд враховує, що причиною затримки виплат стало множинне тлумачення відповідачем вимог законодавства у зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративної справи № 500/7958/23. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із множинним трактуванням норм діючого для службовців ДСНС законодавства.

Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку за період з 17.10.2020 по 18.07.2022 на переконання суду має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.

З огляду на зазначене, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, істотна частка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача складає: 93 349,35 грн (сума, яку виплачено позивачу): 379 232,00 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 17.10.2020 по 18.07.2022) х 100 = 24,61%.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 24,61% становить: 592,55 грн (середньоденний заробіток позивача) х 24,61% х 640 (кількість днів за період з 17.10.2020 до 18.07.2022) = 93328,99 грн.

Щодо положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ за період з 19.07.2022 по 14.02.2025 середній заробіток за час затримки розрахунку становить 108436,65 грн (183 дні х 592,55 грн (середньоденний заробіток позивача)).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку становить 201 765,64 грн (93 328,99 грн + 108 436,65 грн).

З огляду на наведене вище, суд першої інстанції правильно виснував про наявність підстав для визнання протиправною Управління щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2020 по 14.02.2025 у сумі 201765,64 грн.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення то потрібно зазначити таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050- III (далі -Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (сума індексації грошових доходів громадян).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону №2050-111).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у жому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

Аналогічного змісту норми містяться у Порядку №159, відповідно до якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії.

У силу пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Тобто компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру. Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17), від 05.10.2018 (справа №162/787/16-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18), від 08.08.2019 (справа №638/19990/16-а), від 09.08.2022 (справа №460/4765/20).

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 із застосуванням січня 2008 року виплачено 14.02.2025.

Враховуючи те, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення відбулося з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена фактично виплата індексації грошового забезпечення позивача, є порушенням прав особи на отримання такої компенсації.

Таким чином, відповідачем допущено порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, а відтак, належить зобов`язати останнього нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для нарахування та виплати компенсації у спірних відносинах ґрунтуються на хибному розумінні норм права та висновків суду не спростовують.

Щодо позовних вимог здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, то суд першої інстанції правильно зазначив таке.

Згідно з ст.101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Приписами ст.125 КЦЗ України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

14.09.2018 набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 (далі – Інструкція № 623), відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704).

Пунктом 2 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктами 2, 3, 4 розділу І Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають посади осіб рядового і начальницького складу, передбачені штатами в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), її територіальних органах та підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, навчальних закладах цивільного захисту, наукових установах та інших підрозділах, в яких особи рядового і начальницького складу проходять службу цивільного захисту (далі - органи управління (підрозділи)); навчаються в закладах вищої освіти цивільного захисту (далі - навчальні заклади); перебувають у розпорядженні відповідних керівників органів управління (підрозділів).

Пунктом 14 розділу І Інструкції № 623 визначено, що індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України.

Відповідно до п.8 розділу XXVII Інструкції №623 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з п.12 розділу XХVІІ Інструкції №623 грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:

для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, – оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;

для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), – посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, включаються, зокрема, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі – Закон № 2017-III) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно зі ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частинами 1 ст.2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною 2 ст.6 Закону № 1282-XII передбачено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.

Отже, відповідно до законодавчого визначення, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ураховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, з якого здійснюється, зокрема, обрахунок грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, від 11.12.2019 у справі № 638/5794/17, від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 21.12.2021 у справі № 820/3423/18.

За встановлених обставин, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.

Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44), визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п.2 Порядку №44 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відтак, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що перерахунок та виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахування індексації грошового забезпечення, має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі № 500/1102/25 – без зміню

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула