Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №147/1957/25 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1957/25

Провадження № 2/147/124/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 200000,00 грн.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наприкінці вересня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до свого знайомого ОСОБА_1 з проханням позичити йому 200000,00 грн. Враховуючи, що позивач добре знав відповідача і на той час мав таку суму грошей, він погодився позичити їх відповідачу, за умови повернення боргу до 01 березня 2025 року. Отримавши вказану суму відповідач 02.10.2024 власноруч підписав розписку. Свої зобов`язання, вказані в борговій розписці відповідач не виконав. Позивач неодноразово звертався до нього з вимогою повернути гроші, однак ОСОБА_2 ігнорує всі вимоги і уникає контактів з ОСОБА_1 , що змусило останнього звернутися за захистом порушеного права до суду.

Ухвалою судді від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі, визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 15 січня 2026 року закрито підготовче провадження, розгляд справи призначено до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, однак від його представника - адвоката Дворніченка О. О. надійшла заява про розгляд справи за відсутністю позивача та його представника, висловився, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять задовольнити, заперечень проти заочного розгляду справи не висловлювали.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання повторно не прибув, про дату, час та місце судових засідань був належно повідомлений; правом на подачу відзиву не скористався, причин своєї неявки не повідомив, як і інформацію про іншу адресу.

Конверти з повістками, адресовані відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, повернуті на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

У Постанові Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №706/208/15-ц (61-11296св23) зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 725/7357/21, від 29 січня 2025 року у справі №752/5046/22, 05 лютого 2025 року у справі №128/240/20 (провадження №61-10183св24).

Враховуючи повторну неявку відповідача в судові засідання та згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, суд відповідно до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За вимогами ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи містять оригінал розписки, написаної власноручно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Тростянецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 07.02.2014, РНОКПП – НОМЕР_2 ), якою він підтверджує, що 02 жовтня 2024 року ним отримано кошти в сумі 2000000 (двісті тисяч) гривень від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ ОМІ УМВС України в Одеській області 24.03.1997, РНОКПП – НОМЕР_4 ) за договором позики. Кошти зобов`язується повернути 01 березня 2025 року (а.с.65).

Оскільки відповідачем у строк встановлений в розписці борг не повернув, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо виконання грошового зобов`язання, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку доводам позивача в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.1, ч.3 ст.1049 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статтей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

Крім цього, ст.545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 12.11.2020 у справі №154/3443/18, від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 у справі №707/2606/16-ц.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).

Отже, досліджуючи оригінал боргової розписки, написаної власноручно відповідачем ОСОБА_2 та засвідчену його підписом, суд дійшов висновку, що вона містить усі необхідні та достатні ознаки договору позики, за умовами якого, зокрема, позикодавець позивач ОСОБА_1 02.10.2024 передав позичальнику відповідачу ОСОБА_2 кошти в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок, які відповідач ОСОБА_2 зобов`язався повернути 01.03.2025.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин з договору позики, що підтверджується змістом наданої позивачем розписки (а.с.65), яка містить умови отримання позичальником в борг коштів, дати отримання цих коштів, зобов`язання їх повернення до визначеної дати.

Кошти відповідачем не повернуто.

Суд установив, що відповідач, отримавши вказані кошти, свої зобов`язання за договором позики не виконав та суму боргу у встановлений строк не повернув позикодавцеві ОСОБА_1 .

Суд дійшов висновку, що неналежним виконанням умов договору позики з боку відповідача (неповернення грошових коштів у повному обсязі) були порушені права позивача, внаслідок чого його права підлягають захисту з передбачених ст.1046 ЦК України підстав, шляхом стягнення зазначеної в письмових розписках неповернутої суми заборгованості 200000,00 грн.

Відповідач на пропозицію суду відзив на позовну заяву не надав, не надав суду доказів на спростування вимог позивача, доказів, які б спростовували факт укладення договору позики, чи погашення ним повної суми заборгованості.

З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути суму основного боргу 200000,00 грн згідно з розпискою від 02 жовтня 2024 року.

При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 1600,00 грн. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд ухвалив рішення про задоволення позову, - з відповідача підлягає стягненню в користь позивача сума оплаченого судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 13, 19, 81, 82, 89, 141, 263-265, 268, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, що підтверджується розпискою від 02.10.2024 у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем та третіми особами апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22.04.2026.

Суддя О. Г. Борейко