Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №240/20893/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20893/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

22 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неврахування повного стажу роботи на посаді судді у відставці - 33 роки 19 днів та обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 % суддівської винагороди;

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку, наданого Вищою Радою Правосуддя віл 05 червня 2025 року та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 76 % від грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 05 червня 2025 року.

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії по інвалідності (3 група, пов`язана з наслідками аварії па ЧАЕС);

- зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії по інвалідності з 01 серпня 2025 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо виплати грошового утримання не у повному розмірі;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різницю грошового утримання, починаючи з 01.07.2025 у розмірі 76% від грошового утримання, визначеного у рішенні Вищої Ради Правосуддя від 05 червня 2025 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на рівні 68 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та неврахування стажу на посаді судді відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.07.2025 перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 та виплачувати у розмірі 76% від відповідних сум суддівської винагороди, врахувавши її стаж на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 недоплачену різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 01.07.2025 до моменту здійснення такого перерахунку за цим судовим рішенням.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що указом Президента України № 262/96 від 16.04.1996 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Радомишльського районного суду Житомирської області строком на п`ять років.

Указом Президента України №634/2012 від 09.11.2012 ОСОБА_1 звільнена з посади судді Радомишльського районного суду Житомирської області у зв`язку переведенням на роботу на посаду судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

05.06.2025 рішенням Вищої ради правосуддя задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Коростенського міськрайонного суду у відставку.

У рішенні від 05.06.2025 №1212/0/15-25 Вища рада правосуддя також встановила стаж діяльності судді, що дає їй право на відставку:

- стаж роботи на посаді судді (з дати призначення судді на посаду до дати ухвалення Вищою радою правосуддя відповідного рішення – 29 років 1 місяць 19 днів;

- половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 1 рік 11 місяців;

- стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді, - 2 роки.

Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 33 роки 19 днів.

Наказом голови Коростенського міськрайонного суду №15-к від 06.06.2025 ОСОБА_1 було виключено із штату суду з 09.06.2025.

Позивач перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з 29.02.1996 та отримувала пенсію по інвалідності, обчислену відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі №240/19382/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 з 19.08.2024 проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.

23.06.2025 ОСОБА_1 подала заяву за № 2733 про призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям згідно з ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській з 10.06.2025 призначено щомісячного довічне грошове утримання судді у розмірі 68% від суддівської винагороди, так як стаж на посаді судді (з 19.04.1996 по 09.06.2025) становить 29 років 01 місяць 22 дні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд на час виходу ОСОБА_1 у відставку визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 137 Закону №1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до частини другої статті 137 Закону №1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 №2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі Закон №2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Так, на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25 про звільнення позивача з посади судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у зв`язку з поданням заяви про відставку частина друга статті 137 Закону №1402-VIII діяла в редакції Закону №2509-VIII.

Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді.

Зазначена позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/537/19. У ній Суд, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/незарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом №2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила що: «виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону №1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)».

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №9901/537/19, від 30.05.2019 у справі №9901/805/18, від 17.09.2020 у справі №9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №560/499/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України від 15.12.1992 №2862-XII «Про статус суддів» (в редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) суддею міг бути громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Крім цього, згідно з абзацом 2 статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Надалі, після втрати чинності ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» в березні 2008 року, питання врахування інших (крім роботи на посаді судді) періодів діяльності до стажу роботи, що дає право на відставку, було врегульовано нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»

На підставі пункту 3-1 цієї Постанови до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, аналіз зазначених норм законодавства в контексті спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що до стажу роботи, що дає позивачу право на відставку та одержання довічного грошового утримання, крім часу роботи на посадах судді, зараховується половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах.

Вищою радою правосуддя встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що надає право на звільнення у відставку, підлягає зарахуванню стаж роботи в галузі права тривалістю 2 роки та половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі – 1 рік 11 місяців.

За встановлених обставин відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, та половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі є протиправною.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі №308/6953/17, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 №4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення №10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13.12.1985) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 68 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Враховуючи вищевказане, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, з 01.07.2025 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 76 % від відповідних сум суддівської винагороди, врахувавши їй стаж роботи на посаді судді 33 роки 19 днів, відповідно до розрахунку Вищої ради правосуддя у рішення від 05.06.2025 №1212/0/15-25, а також виплатити недоотриману різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою щомісячного довічного грошового утримання з 01.07.2025 до моменту здійснення відповідного перерахунку.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.