Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №320/37369/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37369/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Осіпової О.О.,

суддів: Златіна С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023 включно.

- зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по 03.10.2023, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

- У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2025, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в оскарженій частині та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що суд безпідставно застосував норми трудового законодавства, зокрема положення Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки позивач проходив військову службу, а не перебував у трудових правовідносинах, у зв`язку з чим на спірні правовідносини поширюється спеціальне законодавство, яке не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, відповідач наголошує, що виплата грошового забезпечення здійснюється в межах бюджетних асигнувань відповідно до вимог Бюджетного кодексу України, а також вказує на відсутність протиправної бездіяльності з його боку, оскільки всі дії були вчинені в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Неподання відзиву відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції та розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач проходив військову службу в органах відповідача на посадах осіб офіцерського складу з 20.07.2010 по 04.04.2023. Наказом Служби безпеки України від 23.03.2023 № 373-ОС/дск "По особовому складу" підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за пп. "а" п. 61 та пп. "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас Служби безпеки України, виключивши його зі списків особового складу з 03.04.2023. У зв`язку з наявністю спору про розмір сум, належних позивачу при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 320/34704/23, яке набрало законної сили 27.05.2024, адміністративний позов позивача до відповідача про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 03.04.2023. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з врахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивачу, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) за період з 29.01.2020 по 03.04.2023. Визнано протиправними дії відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та за 10 днів щорічної основної відпустки за 2023, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 84 невикористаних днів додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Зобов`язано відповідача перерахувати позивачу грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 40 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та за 10 днів щорічної основної відпустки за 2023, а також за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 84 невикористаних днів додаткової відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 - з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець на день звільнення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений для посади позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. Визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 17 календарних років військової служби. Зобов`язано відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 17 календарних років військової служби, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт встановлений для посади позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення січень 2008 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 320/34704/23 відповідач виплатив заборгованість у сумі 82 370 грн 85 коп та 442 902 грн 92 коп 05.07.2024. Тобто остаточний розрахунок при звільненні відповідачем з позивачем було проведено 05.07.2024 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 320/34704/23 шляхом зарахування на розрахунковий рахунок позивача 525 273 грн 77 коп. Водночас відповідачем не було виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку. Крім того, позивач просив надати довідку про середній заробіток за останні два місяці до звільнення зі служби (з визначенням розміру середньоденного грошового забезпечення) з урахуванням грошового забезпечення, перерахованого на виконання рішення суду.

Листом Фінансово-економічного управління відповідача від 10.07.2024 № 21/3-Р-1115/5 повідомлено, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі № 320/34704/23 відповідачем виконано в повному обсязі, нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зазначеним рішенням суду відповідача зобов`язано не було. Також відповідачем було надано довідку від 17.06.2024 № 21/2-1611 про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення зі служби.

Вважаючи зазначену відмову протиправною та такою, що порушує його право на належний рівень соціального захисту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до ст. 2 якого ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 21 Закону № 2011-ХІІ посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, винні в порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Закріплені в ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа № 240/11214/19), від 21.04.2021 (справа № 120/3857/19-а), від 14.07.2022 (справа № 620/3095/20).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 03.06.2020 у справі № 806/298/17.

Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Зазначений висновок аналогічний висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

При цьому, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені ст. 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Водночас, у період непроведення відповідачем нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 04.04.2023 по день фактичного розрахунку - 05.07.2024) стаття 117 КЗпП України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), що підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Так, Законом № 2352-ІХ текст ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Аналогічний правовий висновок висловлено в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами ст. 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст. 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

При цьому, колегія суддів враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, в контексті приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, Судом сформовано такий правовий висновок:«…Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Щодо посилання апелянта на те, що розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним відмітити, що зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) є правом, а не обов`язком суду. При цьому, після 19.07.2022 (нова редакція ст. 117 КЗпП) середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні, за загальним правилом, нараховується, але не більше ніж за шість місяців, що й було зроблено судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі № 320/37369/24.

Посилання скаржника на те, що з 24.02.2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, а СБУ є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, увесь особовий склад якого у складі військового формування в умовах ведення військових дій України виконує визначені законодавством на період воєнного стану за пріоритетами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності, а його ресурси задіяні на оборону від військової агресії російської федерації та задоволення позову ОСОБА_1 може призвести до надмірного фінансового тягаря для відповідача, колегія суддів не приймає, оскільки такі доводи не спростовують обов`язок відповідача здійснити виплату позивачу належних сум при звільнені, та не є обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у разі порушення строків розрахунки при звільнені.

Також колегія суддів не погоджується із посиланнями представника відповідача як на підставу для задоволення його апеляційної скарги на те, що позивач проходив саме військову службу, а законодавством про військову службу не передбачено виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає наявними підстави для застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі № 805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Таким чином, сам факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні є достатньою підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 р. у справі № 320/37369/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя Є.Д. Кравченко