Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №320/6997/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Марич Є.В.,

суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Справа № 320/6997/24

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Беспалова О.О., Карпушової О.В.,

за участі секретаря Бродацької І.А.,

представника Позивача Тараченко Д.Ю.,

представника Відповідача Адамашина А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві

та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною відмову Відповідача прийняти у Позивача декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства РФ;

- зобов`язати Відповідача прийняти декларацію Позивача про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства РФ.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року , адміністративний позов задоволено та ухвалено:

- визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області щодо відмови ОСОБА_1 в прийнятті декларації про відмову від громадянства РФ;

- зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 15.12.2023р. щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.

05.11.2025 представниця Позивача звернулась до Київського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю у справі, в якій просила зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області подати протягом 15 днів звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 320/6997/24.

Заява мотивована тим, що декларація ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства так і не була прийнята Відповідачем у встановленому законом порядку замість документа про припинення громадянства РФ. На переконання Позивача, прийняття декларації шляхом її реєстрації як вхідної кореспонденції та долучення до матеріалів справи про набуття громадянства суперечить мотивувальній частині судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення було відмовлено.

Постановляючи зазначену ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Також суд прийшов до висновку, що звернення Позивача із заявою в порядку ст. 382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, Позивач подав апеляційну скаргу у якій просить таку ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви представника ОСОБА_1 в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

Обґрунтовуючи вимоги скарги Апелянт зазначає, що нормами КАС України не вимагається від особи доводити факт закінчення виконавчого провадження, як передумову для звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України. Окрім того, разом із заявою суду надавались копії відповідних документів, а також на виконання приписів ч. 2 ст. 382 КАС України в заяві зазнався ідентифікатор для доступу до виконавчого провадження, що надавало суду можливість самостійно перевірити хід виконавчого провадження за потреби.

Також Апелянт наполягає на тому, що у матеріалах справи наявні належні докази невиконання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області судового рішення у цій справі та створення останнім перешкод для його виконання.

Окрім того, Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 травня 2024 року у справі №160/5259/20.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело, на його думку, до неправильного вирішення питання про встановлення судового контролю.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а від 07.04.2026 - призначено справу до судового розгляду.

05.01.2026 Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду- залишити без змін, зазначаючи, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного і добросовісного виконання рішення суду у справі № 320/6997/24 у межах визначеного ним предмета та способу виконання.

При цьому, Відповідач акцентує увагу суду на тому, що рішення суду у цій справі було виконано ним у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження №78883730 від 21.08.2025.

09.01.2026 Апелянтом подано клопотання у якому він наполягає на тому, що прийняття ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення про скасування його ж рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України є підтвердженням умисних недобросовісних дій управління щодо невиконання судового рішення, що є перешкодою для його виконання.

26.03.2026 Відповідачем подано до суду заперечення на клопотання Позивача у якому він наполягає на правильності власної правової позиції та акцентує увагу на тому, що рішенням суду у цій справі від 20 листопада 2024 року було ним виконано з урахуванням предмету та підстав позову, а також висновків суду у справі № 320/6997/24.

У судовому засіданні представниця Апелянта підтримала апеляційну скаргу в межах доводів та вимог, викладених у ній письмово. Надала додаткові пояснення щодо обставин, які, на її переконання, свідчать про невиконання Відповідачем рішення суду. Просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та установити судовий контроль.

У судовому засіданні представник Відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та наполягав на тому, що суб`єктом владних повноважень було вжито усіх можливих дій, спрямованих на виконання рішення суду в цій справі від 20.11.2024. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України регламентовано, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності) (ч.2 ст. 382 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 382 КАС України, відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано інститут судового контролю за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення та реальне відновлення прав особи, які ним захищені.

Для застосування наведених процесуальних заходів повинні існувати відповідні правові підстави. Зокрема, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 КАС України може слугувати наявність у суду об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю судове рішення залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:

- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

- загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

- або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 07 травня 2024 року у справі № 160/5259/20.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції з урахуванням викладеного вище та усуваючи неповноту з`ясування судом обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що станом на 02.12.2025, у виконавчому провадженні №78883730 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) двічі (29.09.2025 та 24.10.2025) було накладено на Відповідача штраф за невиконання рішення суду у цій справі /т. 3 а.с. 37-38/, що помилково не було враховано судом першої інстанції.

При цьому, належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73-74 КАС України доказів, які доводили б, що зазначені вище постанови про накладення штрафу були скасовані у встановленому законом порядку (зокрема наявні рішення суду, які набрали законної сили) матеріали цієї справи не містять.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що станом на момент звернення Позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю (05.11.2025) та станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду (02.12.2025), існували підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення та дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного Позивачем результату.

Більш того, як вбачається з відомостей, наявних у автоматизованій системі виконавчого провадження, 21.01.2026 головним державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження та направлення на адресу Головного управління поліції ГУНП України в м. Києві повідомлення про вчинення посадовими особами Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області кримінального правопорушення у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду.

Вищезазначене, на переконання колегії суддів, свідчить про наявність правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 320/6997 від 20.11.2024.

Водночас, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції наголосив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення Позивача до органів ДВС із виконавчим документом, виданим за результатами розгляду даної справи, а також про відкриття/хід відповідного виконавчого провадження, як і докази його завершення. Втім, судова колегія не погоджується з такими висновками суду, оскільки вони засновані на неповному дослідженні доказів, доданих Позивачем до заяви про встановлення судового контролю.

Більш того, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю (ч. 4 ст. 382 КАС України).

Отже, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 в частині прийняття відповідного рішення з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні Відповідачем не виконано, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю підлягає задоволенню.

Разом з тим, судова колегія не надає оцінки доводам Відповідача щодо обставин, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у цій справі, оскільки оцінка таким обставинам може бути надана лише за результатом розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

У рішенні по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення клопотання Позивача про встановлення нового строку для подання звіту.

Надаючи оцінку всім доводам апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - скасуванню, а клопотання Позивача - задоволенню.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 382, 383 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 320/6997/24 - задовольнити.

Установити судовий контроль за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 320/6997/24.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 320/6997/24 протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї постанови суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 22.04.2026.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.О. Беспалов

О.В. Карпушова