Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №320/10029/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/10029/25 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач/апелянт/ГУ ПФУ в м. Києві) про:

- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 13 січня 2025 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 13 січня 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що відповідач безпідставно не врахував показники заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, натомість здійснив її обрахунок за показниками, що були враховані під час призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 13 січня 2025 року.

Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 13 січня 2025 року.

Стягнуто з ГУ ПФУ в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211, 20 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини не є переведенням позивачки з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, а фактично стосуються призначення пенсії за віком на підставі іншого закону після отримання пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ. За таких обставин застосування відповідачем показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, є помилковим, оскільки у даному випадку підлягають застосуванню загальні правила визначення розміру пенсії за віком, передбачені статтею 40 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з урахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Звернення позивачки від 13 січня 2025 року є реалізацією права на новий вид пенсійного забезпечення, а не реалізацією права на переведення в межах одного виду пенсійного страхування, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для застосування старого показника середньої заробітної плати. Відтак відмова у перерахунку пенсії із врахуванням актуального показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки суперечить вимогам законодавства та порушує право позивачки на належне пенсійне забезпечення. Суд першої інстанції врахував усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої у подібних правовідносинах застосовується саме новий показник середньої заробітної плати при призначенні пенсії за віком, а не показник, використаний при призначенні попереднього виду пенсії, що додатково підтверджує неправомірність дій відповідача. Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за останні три роки, а також про стягнення на користь позивачки понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування при обчисленні пенсії показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки, оскільки у спірних правовідносинах має місце не первинне призначення пенсії, а перехід з одного виду пенсії на інший. Позивачка вже з 2003 року отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а звернення від 13 січня 2025 року є реалізацією права на зміну виду пенсійного забезпечення, а не новим призначенням пенсії. У зв`язку з цим підлягають застосуванню положення частини третьої статті 45 Закону України «Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, які прямо передбачають, що при переведенні з одного виду пенсії на інший використовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії. Зазначена норма застосовується виключно у випадках переходу між пенсіями, призначеними за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, вказуючи, що закон не містить такого обмеження, а тому достатнім є сам факт отримання особою будь-якого виду пенсії незалежно від нормативного акту, яким вона призначена. Призначення пенсії за віком у даному випадку не може вважатися первинним, оскільки особа не може одночасно отримувати декілька видів пенсій, а отже її право на пенсію за віком виникає лише після припинення виплати попередньої пенсії та подання відповідної заяви, що характерно саме для процедури переведення, а не нового призначення. Законодавством не передбачено окремого механізму визначення показника середньої заробітної плати у випадку переходу з пенсії, призначеної за іншим законом, на пенсію за Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, а тому застосування судом показника за 2022-2024 роки є довільним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Дії щодо застосування показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки є правомірними, а висновки суду першої інстанції про необхідність використання актуального показника є безпідставними та такими, що суперечать нормам матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є особою, якій з 27 серпня 2003 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

13 січня 2025 року та 24 січня 2025 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з чим її переведено на зазначений вид пенсії.

За результатами розгляду заяви відповідачем призначено позивачу пенсію за віком, при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати в Україні за 2014- 2016 роки із подальшим застосуванням коефіцієнтів її підвищення.

Як вбачається з листа ГУ ПФУ в м. Києві від 18 лютого 2025 року № 7789-5292/П-02/8-2600/25, наданого у відповідь на звернення позивача, відповідачем відмовлено у проведенні перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки з мотивів відсутності законодавчих підстав для такого перерахунку при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.

У зазначеному листі відповідач також вказав, що при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, а відтак підстави для застосування актуального показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки відсутні.

Не погоджуючись із такими діями відповідача та відмовою у перерахунку пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати здійснити перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, а саме за 2022-2024 роки.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Спірні правовідносини врегульовані Законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, при обчисленні пенсії, призначеної на підставі Закону № 1058-IV, враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з листа ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач відмовив у застосуванні показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки, посилаючись на відсутність законодавчих підстав для такого перерахунку при переведенні з одного виду пенсії на інший та необхідність застосування показника, який враховувався при призначенні попереднього виду пенсії.

Фактично спір у даній справі зводиться до визначення правової природи звернення позивача - чи є воно переведенням з одного виду пенсії на інший у розумінні статті 45 Закону № 1058-IV, чи призначенням нового виду пенсії, що, у свою чергу, зумовлює застосування різних правил визначення показника середньої заробітної плати для обчислення пенсії.

Надаючи оцінку доводам позивача, з якими погодився суд першої інстанції, колегія суддів зазначає, що у даній справі ключовим є питання наявності у позивача, якому призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону № 1788-XII, права на переведення на пенсію за віком на загальних підставах із її новим обчисленням відповідно до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, після досягнення пенсійного віку.

Порядок переведення з одного виду пенсії на інший регламентовано статтею 45 Закону № 1058-IV, частиною третьою якої визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за Законом № 1058-ІV, на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом.

Позивачці була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, а 13 січня 2025 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону 1058-ІV.

До цього позивачці призначено пенсію за законом, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж ті, що визначені Законом № 1058-ІV.

Відтак, за призначенням пенсії відповідно до Закону 1058-ІV позивачка звернулась вперше.

Таким чином, звернення позивачки із заявою 13 січня 2025 року є її першим зверненням за призначенням пенсії саме відповідно до Закону № 1058-IV, що виключає можливість застосування механізму переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні статті 45 цього Закону.

Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом, виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком згідно з Законом № 1058-ІV.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 127/7522/17, від 18 серпня 2020 року у справі № 263/6611/17.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору про те, що відповідач протиправно при призначенні пенсії за віком не застосував показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховано для обчислення пенсії, за 2022-2024 роки.

За таких обставин відповідач безпідставно застосував показник середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні попереднього виду пенсії, тоді як у спірних правовідносинах підлягали застосуванню положення частини другої статті 40 Закону № 1058-IV із врахуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення, а саме за 2022- 2024 роки.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.