Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №420/29982/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29982/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/29982/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департамента поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” щодо не звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” за його рапортом від 27.04.2024 року;

- зобов`язати Департамент поліції особливого призначення “Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію”, за його рапортом від 27.04.2024 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем 27.04.2024 було подано до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про національну поліцію”, проте відповідач протиправно відмовляє у його звільненні, чим порушено його права.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача відповідач зазначив, що листом Національної поліції України від 31.05.2021 № 6684/01712-2021 “Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням” керівникам територіальних (міжрегіональних) органів поліції, державних установ, що належать до сфери управління Національної поліції України доведена вимога Голови та зобов`язано: забезпечувати розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з дотриманням вимог пункту 68 “Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 № 114 (далі – Положення № 114) та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 “Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу” (далі – Постанова № 413). Вказані нормативно-правові акти є чинними і поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Так, відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. У відповідності до підпункту “ж” п. 63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням – при наявності поважних причин, що, перешкоджають виконанню службових обов`язків. Натомість позивачем не надано належних доказів на підтвердження поважних причин, що, перешкоджають виконанню службових обов`язків. Вказане в рапорті не може бути підставою для звільнення зі служби з органів внутрішніх прав у відповідності до вимог Постанови № 413, вказане не узгоджується з приписами Постанови № 413, адже Позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції. До закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 09.12.2025 у справі № 420/29982/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції спираючись на зміст Положення № 114 виходив з того, що позивачем в його рапорті про звільнення від

27.04.2024 не наведено поважних причин, шо перешкоджають виконанню службових обов?язків, а тому відповідач правомірно відмовив йому у задоволенні рапорту про звільнення.

За таких обставин, суд вважав заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідач приймаючи рішень: про відмову листом від 22.05.2024 діяв передчасно та протиправно щодо відмови у звільненні за власним бажанням.

- інші доводи відтворюють зміст позовної заяви.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 23.10.2023 перебував на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”) ДПОП “ОШБ “Лють”.

27.04.2024 перебуваючи за місцем служби, позивач особисто подав рапорт інспектору кадрового забезпечення ДПОП “ОШБ “Лють” Олександру Писарчуку на ім`я керівництва про звільнення його зі служби в Національній поліції України відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України № 580-VІІІ “Про Національну поліцію” (за власним бажанням).

Засобами поштового зв`язку АТ “Укрпошта” направлено рапорт аналогічного змісту начальнику ДПОП “ОШБ “Лють”, який було зареєстровано 08.05.2025 за вх. № 5544.

Листом від 22.05.2025 № 3212-2024 ДПОП “ОШБ “Лють” повідомлено позивача, що відносини щодо проходження служби не є трудовими, тому їх правове пріоритетне регулювання здійснюється нормами спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Також відповідач зазначив, що беручи до уваги той факт, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та до зазначених правовідносин застосовуються норми пунктів 8, 63, 64, та 68 Положення звільнення зі служби за власним бажанням осіб молодшого, середнього і вищого начальницького складу здійснюється за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за власним бажанням попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Разом з тим, лист містить посилання на те, що скорочення загального строку звільнення за власним бажанням допускається за наявності спільної домовленості між поліцейським та органом (установою) поліції. Акцентовано, що домовленість про дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, дію якої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2005 року № 428 поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та в силу пункту 4 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 580-VІІІ і позиції Верховного Суду застосовано до проходження служби в поліції в пріоритетному порядку. Принагідно повідомлено, що вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення. За такими фактами проводиться службове розслідування та вирішується питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Не погодившись з позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно зі ст. 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 12 цього Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII, поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань.

Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (частина перша статті 17 Закону №580-VIII).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Статтею 59 Закону №580-VIII установлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у таких випадках: за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону №580-VIII).

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Спеціальним нормативним актом є також Положення №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.

Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.

Пунктом 68 Положення №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, зокрема: підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із рапортами про звільнення його зі служби в Національній поліції України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням), у тому числі у зв`язку із погіршенням стану здоров`я та загостренням хронічних хвороб.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» .

Згідно з положеннями Постанови №413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Разом з тим, як вбачається з рапорту, позивач просив звільнити його на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.

Колегія суддів звертає увагу, що у разі звільнення зі служби у випадках, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою № 413, заявником має визначатись обставина, передбачена цим Переліком.

Відтак, відсутні підстави для задоволення рапорту позивача на підставі підпункту “ж” за власним бажанням, оскільки в рапорті не наведено поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не зазначив у рапортах про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків та поважних причин, які встановлені Переліком № 413, а тому, в даному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки, у зв`язку з чим адміністративний позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 420/29982/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк