Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №420/31654/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31654/24

Перша інстанція суддя Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Яковлєва О.В.,

суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державній міграційній службі України, а саме:

- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 94-24 від 30 травня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянки Гани ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відмолено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки інформації по країні походження позивача та посиланням позивача на історію його переслідувань, а як наслідок зроблено помилковий та передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відсутні підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 листопада 2016 року позивачка вперше вибула з Гани до України, авіарейсом Аккра (Гана - Стамбул (Туреччина) - Бориспіль (Україна) для навчання в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця.

На території України проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання від 19 грудня 2016 року, строком дії до 01 липня 2023 року.

У серпні 2022 року позивач повернулася до країни громадської належності, де проходила практику після здобуття вищої освіти.

В свою чергу, 21 травня 2023 року позивачка повернулась до України авіарейсом Аккра (Гана) – Доха (Катар) - Будапешт (Угорщина), звідки автобусним рейсом дісталася міста Києва.

При цьому, 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області з заявою про набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

У заяві-анкеті зазначено, що вона звернулась до управління ДМС в Одеській області, так як не хоче проживати в Україні нелегально, а для легального проживання потрібні документи. Зазначено про небажання повертатися до Гани, так як її батько примушує її вийти заміж за літнього чоловіка у якого вже є 2 дружини. Вона ж хоче знайти сама собі чоловіка без втручання батьків. Батькам же не може відмовити, так як в її рідній країні такі звичаї. У зв`язку із чим не може повернутися до Гани.

Під час співбесіди 05 жовтня 2023 року позивачка зазначила, що немає документів, що вказують на елементи переслідування в країні громадянської належності; не перебуває і ніколи не перебувала в політичних партіях, військових, громадських, релігійних організаціях; всі родичі проживають в Гані; на території Гани у сестри є власний салон краси, а у батька завод по виробництву солодощів; ситуація в регіоні постійного проживання (Гана) спокійна; до неї не застосовувалось фізичне насилля; права людини у Гані не порушують; причини неможливості повернення до Гани – бажання батька видати її заміж; у випадку відмови вийти заміж батько образиться і перестане давати кошти; у Гані хороша ситуація, проблем немає; із владою проблем не було; ні вона, ні родичі не піддавались арештам, катуванням або іншим формам жорстокого поводження, насильницьким зникненням, викраданням, примусовим переміщенням та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення; ніколи не переслідувалась за її громадянство, національність, етнічну належність або віросповідання; цивільне населення в Гані не страждає, всі комунальні послуги (електропостачання, водопостання, теплопостання) в Гані наявні; ніколи не зазнавала пригнічень, дискримінації або переслідувань з боку діючої влади на території Гани; не була учасником міжрегіональних або міжетичних конфліктів на території громадянської належності; ніколи не була жертвою або постраждалою від терактів; у випадку повернення до гани їй не загрожує виконання вироку про смертну кару, тортури, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність поводження; не перебуває у внутрішньому/міжнародному розшуку.

Відповідно до висновку ГУ ДМС в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 квітня 2024 року, у справі № 2023ОD0048, за результатами розгляду матеріалів особової справи громадянки Республіки Гани на установчі дані ОСОБА_1 встановлено, що факти, повідомлені заявницею не є підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідності до умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що водночас не позбавляє її права залишитись на території України у разі наявності інших правових підстав для перебування. Враховуючи викладене, відповідно до абз. 5 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 30 травня 2024 року № 94-24 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відмовлено громадянці Республіки Гани ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст. 10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», про що позивачці направлено повідомлення від 06 червня 2024 року.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, так як відсутні підстави вважати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту,- особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім`ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Згідно ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виявлення помилок або неточностей у відомостях про особу, внесених до рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з письмовим висновком, приймає рішення про їх виправлення та здійснює обмін документів, виданих на підставі такого рішення.

Згідно ч. 13 ст. 10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Гани, яка перебуває на території України та у вересні 2023 року звернулась до міграційного органу із заявою про визнання біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

В даному випадку, як вбачається з наданої іноземкою інформації, вона не може та не бажає користуватися захистом своєї країни через наявність побоювань щодо примусу з боку родини до шлюбу за етнічними традиціями.

В свою чергу, міграційним органом встановлено відсутність умов для визнання Торгбе Сінтії Аджоа біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, для надання іноземцю статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка доводам клопотання шукача притулку, якими він обґрунтовує своє звернення за захистом.

В свою чергу, щодо доводів заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає, що доводи позивача міститись лише загальну інформацію про наявність примусу з боку родини до шлюбу за етнічними традиціями, що можливий у разі повернення позивачки до Гани.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, будь-яких доказів, якими можливо підтвердити вказані обставини, або з яких можливо встановити факти реального переслідування позивачки за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, як і реальної загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, матеріали справи не містять.

Доводами апеляційної скарги вказані висновки суду першої інстанції не спростовано.

З іншого боку, як вбачається із загальнодоступної інформації по країні походження позивачки, безпекова ситуація в Гані загалом вважається стабільною, що також безпосередньо підтверджується інформацією, наданою позивачкою під час анкетування міграційному органу.

При цьому, згідно наданих під час співбесід пояснень, позивачка вільно подорожує світом, повертаючись до Гани, не зазнаючи при цьому будь-яких переслідувань та утисків. Проживання позивачки в Україні оплачують батьки.

Крім того, згідно наданих позивачем пояснень, фактичною метою звернення до міграційного органу є бажання легалізації свого перебування в Україні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання позивачки біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, а як наслідок задоволення позову у даній справі.

При цьому, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. Яковлєв

Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук