Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №420/28601/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28601/25

Суддя першої інстанції - Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Дегтярьової С.В.,

суддів – Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №420/28601/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь 346 153 (триста сорок шість тисяч сто п`ятдесят три) гривні 08 копійок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позов задоволено.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №420/28601/25.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) не погодилась з вказаним судовим рішенням та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскільки на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, то вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. До того ж, в період, за який стягується середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача, судом включено також час після прийняття рішення щодо спору та його виконання.

Апелянт також зазначив, що з урахуванням часу, протягом якого з позивачем не проведено розрахунку розміру його грошового забезпечення до звільнення та, враховуючи той факт, що сума компенсації перерахована відповідачем за рішенням суду, враховуючи принцип справедливості та співмірності, відповідач приходить до висновку, що сума середнього заробітку у розмірі 346 153 (триста сорок шість тисяч сто п`ятдесят три) гривні 08 копійок є неспівмірною до суми, з якої, на думку позивача, прострочена виплата в день звільнення

Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу від 13 лютого 2026 року ОСОБА_1 зазначив, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Як вбачається з долучених до позовної заяви доказів, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу апелянта та всіх видів забезпечення 22 січня 2025 року, а виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» апелянт здійснив лише 07 серпня 2025 року. Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення апелянт не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

А тому, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

24 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року витребувано додаткові докази.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року повторно витребувано докази.

17 квітня 2026 року до суду надійшли витребувані докази.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 НГУ ( АДРЕСА_1 ) та в 2022 році, перебуваючи на позиціях в місті Маріуполь, попав у полон.

В період з 27 березня 2022 року по 14 вересня 2024 року ОСОБА_1 знаходився в полоні, а після звільнення з полону проходив лікування та реабілітацію у різних медичних закладах.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №22 від 22 січня 2025 року зі старшим солдатом ОСОБА_1 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 Національній гвардії України та звільнено в запас Збройних Сил України.

26 лютого 2025 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи нараховано та виплачено ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, з розрахунку 100000 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, за період з 15 вересня 2024 року по 03 жовтня 2024 року (18 днів), з 03 жовтня 2024 року по 08 листопада 2024 року (36 днів), з 08 листопада 2024 року по 28 листопада 2024 року (20 днів), з 09 грудня 2024 року по 23 грудня 2024 року (14 днів).

Листом від 01 березня 2025 року №3/58/12-345 відповідач повідомив, що старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до наказу від 22 січня 2025 року №22 виключено з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. В період проходження військової служби від військовослужбовця ОСОБА_1 після проходження ним військово-лікарської комісії, будь-яких рапортів про виплату додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування, відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", не надходило. Враховуючи викладене, на теперішній час виплатити додаткову винагороду за періоди стаціонарного лікування колишньому військовослужбовцю Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 не є можливим у зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_1 не проходить військову службу у даній військовій частині.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При цьому, згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Верховний Суд зазначив, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Колегія суддів зазначає, що аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір фінансової відповідальності роботодавця. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню:

- розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

- частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

- частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин за період з 22 січня 2025 року по 07 серпня 2025 року підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, та визначив розмір середнього заробітку лише за період, який охоплює шість місяців.

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: у грудні 2024 року виплати позивачу складають 38263,60 грн, у січні 2025 року виплати позивачу складають 62489,10 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (38263,60 грн + 62489,10 грн) / 53 = 1901,00 грн.

Середній заробіток за період з 07 лютого 2025 року по 7 серпня 2025 року (не більш як за шість місяців) складає: 1901,00 грн х 181 днів = 344081,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 459784,41 гривень: з яких: 119487,64 грн - виплачено у добровільному порядку при звільненні; 340296,77 грн виплачено на підставі рішення суду.

Частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: 340296,77 грн / 459784,41 грн * 100% = 74,01%

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 344081,00 грн / 100% * 74,01% = 254654,34 грн.

З викладеного вбачається, що середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації позивачу не може перевищувати суму 254654,24 грн.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне рішення суду змінити.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим судове рішення підлягає зміні з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.

Змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року та викласти в такій редакції:

"Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 254654,34 (двісті п`ятдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят чотири гривні 47 копійок) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст судового рішення складений 21 квітня 2026 року.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв