Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №340/5668/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 340/5668/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року (суддя Пасічник Ю.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Суд вирішив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 07.07.2025 № 211530007886 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що рішення від 07.07.2025 № 211530007886, яке зареєстроване 08.07.2025 № 13646/03-16, визнано недійсним рішенням від 23.06.2025 № 211530007886, яке зареєстроване 24.06.2025 № 12539/03-16. Позивачем оскаржується рішення, яке скасовано Головним управлінням, а відповідно предмет спору по даній справі відсутній.

В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано період роботи згідно

записів трудової книжки ( НОМЕР_1 від 26.03.1983): з 18.04.1984 оскільки трудова діяльність проходила на території Російської Федерації. Крім того відсутня інформація про не отримання пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації; з 04.10.1984 по 31.12.1997, запис не містить назви підприємства при прийняті на роботу. Для підтвердження зазначеного періоду необхідно надати документи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судом першої інстанції, 14.06.2025 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком.

Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961, відповідачем, який рішенням від 23.06.2025 № 211530007886 відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 15 років 10 місяців 14 днів. Не працює. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 від 26.03.1983), зокрема:

- з 18.04.1984 по 18.06.1984, трудова діяльність в Російській Федерації. Інформація про не отримання пенсійних виплат від інших держав та причини неможливості їх отримання відсутня;

- з 04.10.1984 по 04.01.1999, відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

Листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 30.06.2025 № 2100-0304-9/25728 повідомлено про необхідність зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.10.1998, з 01.12.1998 по 24.12.1998, з 01.01.1999 по 23.01.1999, з 01.02.1999 по 01.02.1999 та виключити із розрахунку страхового стажу період з 01.07.2000 по 23.10.2000 із-за відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу відомостей про нарахування заробітної плати і сплату страхових внесків.

У зв`язку з коригування страхового позивача 07.07.2025 відповідачем було прийнято нове рішення № 211530007886, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, а спірне у справі рішення від 23.06.2025 № 211530007886 скасовано та визнано недійсним.

Як вбачається з цього рішення, страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 9 днів. Не працює. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 від 26.03.1983), зокрема:

- з 18.04.1984, оскільки трудова діяльність проходила на території Російської Федерації. Крім того відсутня інформація про не отримання пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації;

- з 04.10.1984 по 31.12.1997, запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу. Для підтвердження зазначеного періоду необхідно надати документи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів.

Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність оскарженого рішення не було доведено.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.

Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що предметом судового розгляду у цій справі є рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 23.06.2025 № 211530007886, але у зв`язку з коригування страхового позивача 07.07.2025 відповідачем прийнято нове рішення № 211530007886, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, а спірне у справі рішення від 23.06.2025 № 211530007886 було скасовано та визнано недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтовано, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та перевірити правомірність рішення від 07.07.2025 № 211530007886, оскільки останнє прийняте в межах тієї самої адміністративної процедури за однією заявою позивача і має аналогічні правові наслідки – відмову в призначенні пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Стаття 62 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судом першої інстанції відповідно рішення від 07.07.2025 № 211530007886, до страхового стажу позивача не було враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 від 26.03.1983), зокрема: з 18.04.1984, оскільки трудова діяльність проходила на території РФ; з 04.10.1984 по 31.12.1997, запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу (а.с.63).

Судом було вірно взято до уваги, що відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи позивача, який розпочинається з 18.04.1984, однак кінцева дата цього періоду у рішенні не визначена. Одночасно, у наступному пункті вказано, що не зараховано період з 04.10.1984 по 31.12.1997, для підтвердження якого необхідно подати додаткові документи за місцем роботи. Отже, вказані вище періоди частково перетинаються між собою, оскільки початок другого періоду (04.10.1984) знаходиться в межах першого, який формально розпочинається 18.04.1984, але не має визначеної завершальної дати. Така невідповідність у викладенні відповідачем обставин унеможливлює точне встановлення меж трудової діяльності позивача, які не були враховані при обчисленні страхового стажу, і породжує правову невизначеність щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 26.03.1983 встановлено, що він у період з 18.04.1984 по 18.06.1984 тимчасово працював теслярем третього розряду (а.с.12).

Підставою для відмови відповідачем у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу позивача стало те, що трудова діяльність проходила на території Російської Федерації, а також відсутність інформація про не отримання ним пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації.

Судом було вірно враховано, що до 1992 Україна та Росія входили до складу СРСР, а тому періоди роботи до цієї дати зараховуються до страхового стажу без обмежень, якщо вони підтверджені трудовою книжкою. Після розпаду СРСР стаж, набутий у Російській Федерації, зараховувався на підставі міжнародних угод, зокрема багатосторонньої Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ.

Відповідно до статей 5, 6 Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Чуд першої інстанції вірно зазначив, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди). Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 18.04.1984 по 18.06.1984, записи про який міститься у трудовій книжці, до його страхового стажу.

Також суд першої інстанції встановив, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 26.03.1983 встановлено, що позивач у період з 04.10.1984 по 04.01.1999 працював електрозварювальником/вантажником (а.с.12-зв.).

Листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 30.06.2025 № 2100-0304-9/25728 повідомлено про необхідність зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.10.1998, з 01.12.1998 по 24.12.1998, з 01.01.1999 по 23.01.1999, з 01.02.1999 по 01.02.1999.

Підставою для відмови відповідачем у зарахуванні періоду з 04.10.1984 по 31.12.1997 до страхового стажу позивача стало те, що запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу.

У спірні періоди роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (діяв до 29.07.1993) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (діє з 29.07.1993).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 2.3 Інструкції № 162).

Згідно пункту 2.13 Інструкції №162 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.

Пунктом 2.14 Інструкції №162 визначено, що якщо за час роботи робітника або службовця найменування підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке з такого числа перейменовано в таке», а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Пунктом 8.1 Інструкції № 162 визначалося, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (СП СРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).

Відповідно до п. 18 постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування – наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції № 58).

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд першої інстанції вірно врахував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що виявлені відповідачем недоліки у заповненні трудової книжки (відсутність запису про найменування підприємства при прийнятті на роботу) щодо періоду з 04.10.1984 по 31.12.1997 не є такими, що виключають можливість його зарахування до страхового стажу позивача.

Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 22 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш