Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №160/6835/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/6835/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/6835/25 за позовом ОСОБА_1 до 1 – Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», 2 – Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2- Народний депутат Верховної Ради України Скороход Анна Костянтинівна про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2025 у справі №160/6835/25 позовну заяву ОСОБА_1 до 1 – Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», 2 – Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 2- Народний депутат Верховної Ради України Скороход Анна Костянтинівна про визнання протиправним бездіяльність та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ДЗ «Центральна МСЕК МОЗ України», оформлене актом огляду МСЕК № 0033783 від 25.09.2023 р.

Визнано протиправну бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яке виявляється у ігноруванні поданих звернень ОСОБА_1 , народним депутатом Верховної Ради України Скороход А.К. та Міністром охорони здоров`я України відносно переогляду групи інвалідності.

Зобов`язано Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» провести повторний огляд ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо встановлення групи інвалідності, з урахуванням висновків суду у рішенні.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою суду від 29.09.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої відповідачем-1 на виконання рішення суду в порядку ст. 383 КАС України у справі №160/6835/25– залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, вчинених відповідачем-1 на виконання рішення суду в порядку ст. 383 КАС України у справі №160/6835/25 - залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду, та направити заяву для розгляду по суті.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що суд першої інстанції повернув його заяву, виходячи з того, що питання виконання судового рішення вже оцінювалося судами раніше, а тому подана заява є повторною. Такий висновок ґрунтується на неправильному розумінні предмета звернення. Попередні судові висновки стосувалися ситуації, коли виконання рішення перебувало у стадії процесу. Саме з цієї причини суди утримувалися від оцінки його результатів. Однак на момент подання нової заяви виконання вже не перебувало у стадії реалізації. Було прийнято нові адміністративні рішення, які: змінили причину інвалідності; позбавили причинного зв`язку з бойовою травмою; призвели до припинення пенсії; зруйнували безстроковий статус. Ці наслідки підтверджені офіційним листом Пенсійного фонду України, який прямо вказує, що виплати припинені саме у зв`язку з новим витягом. Отже, звернення стосувалося не повторної оцінки процесу виконання, а перевірки його результату. Суд першої інстанції цього не розмежував і застосував до нової ситуації попередню логіку, що фактично призвело до ототожнення різних правових станів. Завершене виконання було помилково сприйняте як таке, що триває. Саме це стало підставою для хибного висновку про повторність заяви. Подана заява не дублювала попередні доводи, оскільки її предметом стали нові юридичні наслідки виконання судового рішення, які об`єктивно не могли бути предметом попереднього розгляду. Повернення заяви без її розгляду по суті фактично позбавило заявника можливості перевірити відповідність результату виконання змісту судового рішення.

Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог апеляційної скарги в повному обсязі. В обгрунтування відзиву зазначає, що інститутом, на виконання рішення суду з урахуванням його висновків, рішенням ЦО-19741 від 16.09.2025 року призначені додаткові обстеження, які сформовані у виді електронного направлення та скеровані позивачу. 07 листопада 2025 року ретельно ознайомившись з анатомо-функціональними порушеннями при аналізі медико-експертної документації пацієнта ОСОБА_1 (до цього ОСОБА_2 ), команда зробила висновки щодо функціонального стану особи які були оформлені у рішенні ЕКОПФО ЦОФСО №ЦО-19741/1 від 07.11.2025 року. 07 листопада 2025 року позивач отримав витяг з рішення ЦОФСО №ЦО-19741/1 від 07.11.2025 року на власну електронну адресу. З вказаним новим рішенням ЦОФСО позивач теж не погодився та 28.02.2026 року подав нову позовну заяву до Дніпровського окружного адміністративного суду, внаслідок чого судом відкрито провадження у справі № 160/4889/26. Заява позивача від 29.12.2025 року про визнання протиправними рішення, дії та бездіяльності, вчинені відповідачем-1 подана після отримання нового рішення ЦОФСО, усвідомлюючи про обставини виконання відповідачем-1 рішення суду.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому просить врахувати пояснення, аргументи, міркування та докази, викладені ним у цьому документі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправністю, на думку позивача, рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду.

За змістом ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Залишаючи без розгляду заяву позивача про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, вчинених відповідачем-1 на виконання рішення суду в порядку ст. 383 КАС України у справі №160/6835/25, суд першої інстанції виходив з того, що вказане питання вже було розглянуто судом, за результатом такого розгляду постановлено ухвалу, а нових підстав, крім ти, що вже були предметом розгляду, позивачем у заяві не наведено.

Колегія суддів погоджує такий висновок суду першої інстанції з огляду на те, що позивач у заяві від 29.12.2025 року зазначив (мовою оригіналу): «Після набрання судовим рішенням законної сили відповідачем були вчинені дії, формально подані як його виконання. Водночас у витягу та рішенні, прийнятих на виконання судового рішення, причина інвалідності змінена з «захистом Батьківщини» на «інвалідність з дитинства». Такий висновок прямо суперечить формі 5, яка підтверджує бойову травму від 25 травня 2022 року, свідоцтву про хворобу військово-лікарської комісії, посвідченню учасника бойових дій, а також самому судовому рішенню, яким встановлено причинний зв`язок інвалідності із захистом Батьківщини. Судовим рішенням відповідачу було заборонено підміняти встановлену причину інвалідності, при цьому жодних нових медичних фактів, які могли б спростувати бойову травму, відповідачем не наведено. За таких обставин зміна причини інвалідності не має правових наслідків і є незаконною по суті. Крім того, відповідачем не було виконано вимогу суду щодо інтегрованої оцінки повсякденного функціонування. Оцінювання фактично зведено лише до зору, тоді як проігноровано сукупність встановлених і документально підтверджених порушень, зокрема центральні вестибулярні розлади третього-четвертого ступеня, сенсоневральну приглухуватість, наслідки черепно-мозкової травми, нейропсихологічні та когнітивні порушення, а також психоемоційні розлади, включно з посттравматичним стресовим розладом і депресивними проявами. Такий підхід суперечить як прямим вимогам судового рішення, так і самій суті оцінювання повсякденного функціонування, яке не може здійснюватися вибірково. Унаслідок рішень, дій та бездіяльності відповідача, вчинених саме на виконання судового рішення, правове становище було погіршене, оскільки фактично позбавлено причинного зв`язку інвалідності з війною, створено ризик втрати статусу та соціальних гарантій, а Пенсійним фондом України на підставі таких документів було скасовано пенсію по інвалідності внаслідок війни. Погіршення становища особи внаслідок виконання судового рішення є неприпустимим і прямо суперечить принципам адміністративного права та практиці Верховного Суду. Додатково документи, прийняті відповідачем, містять внутрішні суперечності, оскільки одночасно визнається факт отримання бойової травми у 2022 році та визначається причина інвалідності як така, що виникла з дитинства, а рекомендації індивідуальної програми реабілітації не відповідають тяжкості встановлених порушень, що свідчить про формальний, а не медично обґрунтований характер прийнятих рішень.»

Таким чином, звертаючи вдруге із заявою в порядку ст. 383 КАС України, позивач висловлює свою незгоду з результатом виконання судового рішення, що фактично є предметом нового спору і не підлягає розгляду в порядку виконання рішення суду у справі № 160/6835/25, оскільки наведені обставини не були предметом судового розгляду у цій справі.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема, у разі подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин…

Згідно з ч. 3 ст. 45 КАС України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Враховуючи, що позивачем вдруге подано заяву з питання, що вже розглянуто судом з постановленням відповідної ухвали, а аргументи поданої заяви стосуються виключно негоди з прийнятими рішеннями відповідача внаслідок виконання судового рішення, що свідчить про недобросовісне використання прав та зводиться до зловживанням позивачем своїми процесуальними правами, процесуальною дією суду відповідно до вимог КАС України є залишення такої заяви без розгляду.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.

Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/6835/25 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року в адміністративній справі №160/6835/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко