Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №160/17339/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17339/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року (суддя Луніна О.С.) в справі № 160/17339/25 за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправною бездіяльності, що виразилася у не нарахуванні та невиплаті йому інфляційних втрат за весь час прострочення сплати боргів у сумі 309,52 грн та у сумі 2690,85 грн, а також трьох процентів річних від прострочених сум;

стягнення на його користь за період невиплати боргів станом на 31 травня 2025 року (включно) інфляційних втрат у сумі 4187,77 грн та три процента річних у сумі 769,68 гривні;

зобов`язання провести нарахування та здійснити виплату інфляційних втрат за весь час прострочення сплати боргів у сумі 309,52 грн та у сумі 2690,85 грн, починаючи з 01 червня 2025 року (тобто з місяця, індекси інфляції за який на момент подання цієї позовної заяви ще офіційно не опубліковано);

зобов`язання відповідачів провести нарахування та здійснити виплату трьох процентів річних від простроченої суми 309,52 грн та простроченої суми 2690,85 грн, починаючи з 01 червня 2025 року (тобто з місяця, індекси інфляції за який на момент подання цієї позовної заяви ще офіційно не опубліковано).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позов.

Вказує, що суд першої інстанції в цілому неправильно визначив предмет спірних правовідносин, безпідставно ототожнивши спір про відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання (за ст. 625 ЦК України) з первинним спором про компенсацію втрати частини доходів за Законом України №2050-ІІІ.

Оскільки відповідач самостійно не розрахував та вчасно не виплатив суму компенсації в розмірі 3000,37 грн у строк, передбачений ст. 4 Закону України №2050-ІІІ (тобто одночасно з виплатою заборгованості з пенсії), виникло прострочення фактичної виплати вже цієї суми. У результаті утворилося самостійне грошове зобов`язання, відповідальність за порушення якого передбачена ст. 625 ЦК України.

Звертає увагу на неправильне застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у справі №580/9536/23, адже у справі №160/17339/25 сума 3000,37 грн компенсації втрати частини доходу (а не сума заборгованої пенсії, як помилково вирішив суд, підмінивши предмет спору) уже була розрахована та присуджена рішенням суду, яке набрало законної сили. Оскільки відповідач самостійно та вчасно не розрахував і не виплатив зазначені кошти, предметом цього спору вже є відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням.

Предметом цього спору є відповідальність за прострочення виконання самостійного грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, а не питання нарахування чи виплати пенсії або компенсації за невчасну виплату цієї пенсії у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.02.2023 у справі №204/885/21 позовну заяву позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 11.07.2015 по 31.05.2016 (справа №204/153/16-а з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції) на суму пенсії у розмірі 309 грн 52 коп. та за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (справа №204/5284/16-а) на суму пенсії у розмірі 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.

Вказане рішення суду від 06.02.2023 у справі №204/885/21 набрало законної сили 23.05.2023. На підставі зазначеного рішення судом 14.08.2023 видано виконавчий лист.

За заявою позивачу від 15.08.2023 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін`юсту прийнято до виконання вказаний виконавчий лист, виданий судом 14.08.2023, у зв`язку з чим 16.08.2023 відкрито виконавче провадження №72547374.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За інформацією Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 06.06.2025 №25861-17471/К-01/8-0400/25 самі суми заборгованостей з пенсії позивачу виплачено: по справі №204/153/16-а - лише 04.05.2016; по справі №204/5284/16-а- лише 04.12.2016.

При виплаті заборгованостей з пенсії (04.05.2016 та 04.12.2016), ні станом на час звернення до суду з цим позовом компенсацію у розмірі 309 грн 52 коп. та у розмірі 2690 грн 85 коп. позивач не отримав.

Оскільки, у передбачений Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” строк (а саме: місяць, у якому здійснено виплату заборгованості з пенсії - це 04.05.2016 та 04.12.2016) виплату компенсації здійснено не було, на підставі ст. 625 ЦК України 27.04.2025 позивач висунув вимогу відповідачу про виплату відповідних сум компенсацій, що є боргом (309 грн 52 коп. та 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.), з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від прострочених сум (вимогу зареєстровано 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975).

За результатами розгляду вимоги позивачу від 27.04.2025 за №ВЕБ-04001-Ф-С-25-075975, поданої в порядку ст. 625 ЦК України, відповідач листом від 27.05.2025 №24169-16143/К-01/8-0400/25 фактично відмовив позивачу у її задоволенні, посилаючись на те, що виконує виключно рішення судів і лише у межах покладених судом зобов`язань.

Врахувавши, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація втрати доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України “Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, суд першої інстанції вважав, що норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.

Позаяк в межах цього судового провадження позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, суд першої інстанції вважав, що відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року у справі №204/885/21, яке набрало законної сили 23 травня 2023 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 11.07.2015 по 31.05.2016 (справа №204/153/16-а з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції) на суму пенсії у розмірі 309 грн 52 коп. та за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (справа №204/5284/16-а) на суму пенсії у розмірі 2690 грн 85 коп., що разом складає 3000 грн 37 коп.

На підставі зазначеного рішення судом 14 серпня 2023 року видано виконавчий лист.

Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Мін`юсту 16 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження №72547374.

Компенсація втрати частини доходів позивачу не виплачена.

Позивачем на підставі статті 625 ЦК України 27 квітня 2025 року подано до ГУ ПФУ заява із вимогою про виплату відповідних сум компенсацій, що є боргом (309,52 грн та 2690,85 грн), з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від прострочених сум.

Відповідач листом від 27 травня 2025 року повідомив про відсутність підстав для проведення таких виплат.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання, а саме невиплати грошових коштів, нарахованих на виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2023 року у справі №204/885/21.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі 712/23614/12.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду суд зазначає, що правовідносини у зазначених позивачем справах та у цій справі не є ідентичними.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 р. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Доводи апелянта про неправильне застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду у справі №580/9536/23 не змінюють наведених висновків суду, адже у будь-якому випадку у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, відповідно, відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року в справі № 160/17339/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року в справі № 160/17339/25 за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 22 квітня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко