Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №280/830/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/830/26

Суддя І інстанції – Бойченко Ю.П.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ»

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» звернулось до суду з позовом до Тернопільської митниці, в якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товарів від 17.12.2025 № UA403070/2025/000428/2.

Одночасно з позовом, ТОВ «МОТОТЕХІМПОРТ» подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товарів від 17.12.2025 № UA403070/2025/000428/2 до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ТОВ «МОТОТЕХІМПОРТ» про визнання протиправним та скасування цього рішення.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просило її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд помилково ототожнив законодавчо встановлену неминучість настання юридичних фактів із гіпотетичними припущеннями, не врахувавши імперативний характер норм Митного кодексу України, які регулюють порядок адміністрування митних платежів, забезпечених фінансовою гарантією. Зазначає, що станом на момент розгляду справи, загроза заподіяння шкоди правам та інтересам позивача є не просто ймовірною, а такою, що фактично справдилась що згідно з ч.2 ст. 150 КАС України є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, Тернопільська митниця просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Підстави, види, порядок вжиття адміністративним судом заходів забезпечення адміністративного позову визначені ст. ст. 150-154 КАС України.

Сукупний аналіз положень ст.ст. 150-151 КАС України, які встановлюють підстави для забезпечення позову в адміністративній справі та визначають види забезпечення позову, дає можливість зробити висновок про те, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Тому під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, враховуючи при цьому специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При цьому необхідно враховувати, що обов`язок доведення підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладається на заявника (п. 3 ч.1 ст.152 КАС України).

Відповідно до Рекомендацій №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, які прийнято Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі, з урахуванням того, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а співмірність у даному випадку передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що забезпечення позову це, насамперед, вжиття судом, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Тому під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі № 826/16911/18, від 25.04.2019р. у справі № 826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі № 826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі № 420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі № 640/868/19, від 30.09.2019р. у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі № 640/9167/19, від 20.05.2021р. у справі № 640/29749/20 та від 11.02.2022р. у справі № 640/18852/21.

Інститут забезпечення в адміністративному судочинстві за своєю суттю є інститутом попереднього судового захисту, метою запровадження якого є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, і доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням заявника, саме тому вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо та достатньо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Аналіз змісту вищевказаних норм чинного процесуального законодавства, яке регулює питання забезпечення позову, свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Дослідивши матеріали відокремленого провадження судом апеляційної інстанції не встановлено, а позивачем у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Також колегія суддів звертає увагу на правові позиції Верховного Суду у постановах від 20.03.2019р. у справі № 826/14951/18, від 30.09.2021р. у справі № 160/7358/21 та у справах № 640/23179/19, № 460/549/20, № 826/16216/18, від 21.08.2024р. у справі № 320/4183/24, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

Верховний Суд, у вищезазначених провадженнях, відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обов`язково повинен обґрунтувати таку заяву (клопотання) і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться відомості разом з документальними доказами, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді заяви (клопотання) покладається виключно на заявника.

Посилаючись на обставини, які можуть ускладнити виконання судового рішення, заподіяти шкоди правам та інтересам та привести необґрунтованих фінансових збитків, позивач не надає суду жодних документальних доказів можливого настання таких обставин. Зазначені позивачем доводи та наявні в матеріалах справи докази в сукупності дають підстави зробити висновки, що наведені підстави для застосування заходів забезпечення позову є суб`єктивним судженням позивача щодо ймовірного порушення його прав та інтересів під час розгляду цієї справи, складності та/або неможливості подальшого виконання судового рішення, які не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтованого припущення.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок стосовно того, що позивачем не наведено та не надано належних доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у цій адміністративній справі, або доказів того, що ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду буде неможливий; або очевидними є ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів позивача оскаржуваним рішенням Тернопільської митниці про коригування митної вартості товарів від 17.12.2025 № UA403070/2025/000428/2 та постановив обґрунтовану ухвалу про відмову позивачу про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 310, 312, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» – залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.

Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун