Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №580/1102/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року справа № 580/1102/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) подав позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 при ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-2), в якому, з урахуванням редакції позову від 15.02.2026, просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом № 4 від 26.01.2026 (повідомлення від 27.01.2026 № 2244/3/21);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_2 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі Комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки моральну шкоду у розмірі 50000 грн 00 коп. (п`ятдесят тисяч грн 00 коп.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що раніше неодноразово подавав заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” з підстав необхідності здійснювати догляд за батьком та відповідачами була надана відстрочка, що підтверджується довідкою про надання відстрочки до 07.02.2025. Таким чином, факт потреби в утриманні та догляді був встановлений самими відповідачами.

14.01.2026 на електронну пошту шостий раз надійшов лист-повідомлення про відмову в наданні відстрочки з вказаною причиною: “не доведено потреби в утриманні”. Зазначений лист надійшов одним PDF-файлом, підписаний уже іншою особою та накладений електронний цифровий підпис ще іншої особи, який одночасно містив: рішення комісії про відмову у наданні відстрочки (дата рішення - 13.01.2026, причина “не доведено потреби в утриманні”); повістку № 6393662 без дати з вимогою з`явитися 16.01.2026 року “для уточнення даних”. При цьому офіційне повідомлення про результати розгляду заяви, поданої через ЦНАП, яка перебувала у процедурі адміністративного розгляду, не надавалось та перелік даних, які підлягали уточненню, у повістці не визначений.

Позивач вказує, що такі дії відповідачів є внутрішньо суперечливими, порушують принцип правової визначеності, створюють адміністративний тиск на позивача та можуть свідчити про перешкоджання реалізації права на отримання відстрочки. Зазначене свідчить про поєднання взаємовиключних адміністративних дій та дає підстави вважати, що рішення про здійснення призовних заходів могло бути прийняте заздалегідь, незалежно від об`єктивного та неупередженого розгляду заяви.

Ухвалою від 18 лютого 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що позивач звернувся до Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

До заяви додав перелік документів на підтвердження наявності обставин для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно повідомлення від 27.01.2026 № 2244/3/21 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача про прийняте Комісією з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішення, оформлене протоколом від 26.01.2026 № 4, про відмову у наданні відстрочки. Підстави відмови: «відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (документи подані повторно з порушенням вимог п.13 ч.1 ст.23 Закану України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І або II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до Закону зобов`язані їх утримувати. Наявна ОСОБА_3 , 1984 р.)».

Рішення відповідача-2 щодо ненадання відстрочки від призову за мобілізацією позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 (далі – Порядок № 560).

Відповідно до п. п. 57-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з п. 60 Порядку № 560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Аналіз зазначеної норми вказує, що право військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації пов`язане із умовою відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Суд встановив, що мати позивача ( ОСОБА_4 ) має повнолітню дочку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.04.1984).

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України (далі – СК України) повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ч. 1 ст. 203 СК України).

Таким чином, мати позивача ( ОСОБА_4 ), крім позивача має ще повнолітню доньку, яка зобов`язана її утримувати.

За таких обставин суд констатує відсутність підстав, визначених п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Покликання позивача на те, що ОСОБА_5 проживає за межами України, суд вважає необґрунтованим у контексті достатності підстав для невиконання невійськовозобов`язаною особою свого обов`язку із утримання особи з інвалідністю, оскільки Закон № 3543-XII містить вичерпний перелік обставин (якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі) не виконання невійськовозобов`язаною особою свого обов`язку із утримання особи з інвалідністю), до яких обставини проживання за межами України не належать.

Підсумовуючи викладене, суд не встановив у спірному рішенні Комісії ознак протиправності, що викликали б необхідність його скасування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 );

2) відповідач-1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 );

3) відповідач-2 – Комісія з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 20.04.2026.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК