Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №560/12412/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/12412/25

РІШЕННЯ

іменем України

22 квітня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

представник позивача адвокат Каверін Сергій Миколайович звернувся до суду з адміністративним позовом від 16.07.2026 в якому просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2024 по 17.06.2025 (включно); 2) Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 18.06.2024 по 18.12.2024, але не більше як за шість місяців.

У позові пояснив, що наказами ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 06 червня 2024 року № 617-ос звільнено за підпунктом «д» (у зв`язку із звільненням з полону) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас майора ОСОБА_1 , а від 10 червня 2024 року № 635-ос майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17 червня 2024 року.

17.06.2025 відповідач провів з позивачем остаточний розрахунок на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі № 560/13437/24, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025, здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2023 на загальну суму 70383,82 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Вважає, що відповідач у порушення ст. 117 КЗпП України не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум при звільненні, а саме з 18.06.2024 (з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу) по 16.06.2025 (день, що передував проведенню остаточного розрахунку), тому звернувся до суду з цим позовом (арк. спр.1-4).

Відповідно до ухвали від 17.07.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та витребував докази (арк. спр.19).

У Відзиві на позов від 31.07.2025 відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що норми КЗпП України не поширюються на правовідносини з проходження військової служби, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". Також, ствердив, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц) (арк. спр.23-26).

Відповідно до ухвали від 08.04.2026 суд витребував в учасників справи докази (арк. спр.35-36)

Встановивши обставивши (факти) якими сторони пояснюють вимоги та заперечення, оцінивши надані ними докази, беручи до уваги норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд робить такі висновки, враховуючи наступне.

Відповідно до витягу з наказу №635-ос від 19.06.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, заступника начальника курсу по роботі з персоналом факультету правоохоронної діяльності з військової служби, майора ОСОБА_1 , звільненого в запас наказом від 06.06.2024 №617-ОС згідно з пп. "д" (у зв`язку із звільненням з полону) п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", без права носіння військової форми (арк. спр.9).

З урахуванням пояснення відповідача від 17.04.2026 та Довідки від 22.07.2025 про розмір усіх виплат, проведених ОСОБА_1 (зі змінами від 09.04.2026, позивачу нараховано: 91407,56 гривень, виплачено: 70383,82 гривень (арк. спр. 42).

Відповідно до Довідки про види грошового забезпечення, що нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні з військової служби (червень 2024 року), позивачу нараховано: 495438,45 гривень, виплачено: 486723,16 гривень (арк. спр.45 зворот).

Згідно з ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції з 19.07.2022 (далі - КЗпП України) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі N 821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 у справі N 640/36441/21.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні категорії осіб, до якої належить позивач, не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 у справі N 420/436/22, від 18.11.2022 у справі N 1.380.2019.005781.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі N 755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі N 160/171/20.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 у справі N 460/14438/23.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 у справі N 24023771/21, від 07.11.2023 у справі N 380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 у справі N 460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є день наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 у справі N 240/9951/19.

Оскільки, відповідач після припинення служби позивачем - 17.06.2024 (виключення зі списків), остаточний розрахунок на нараховану суму 91407,56 гривень провів - 17.06.2025 (через рік), позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а період затримки розрахунку при звільненні складає з 18.06.2024 по 17.06.2025.

Суд враховує, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 у справі N 460/14438/23, від 20.06.2024 у справі N 120/10686/22.

З урахуванням шестимісячного обмеження, період невчасного розрахунку складає 184 дні, зокрема з 16.12.2024 по 17.06.2025.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 08.10.2025 у справі N 489/6074/23, серед іншого, зроблено відступ від правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі N 440/6856/22, а також вказано наступне.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до Розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 його середньоденне грошове забезпечення становить 1224,52 гривень (арк. спр. 32 зворот).

Позивачу належало до виплати при звільненні 495438,45 грн. + 91407,56 грн. = 586846,01 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (шість місяців) обчислюється наступним чином: 1224,52 грн. х 184 дні = 225311,68 грн.

Отже, позивачеві протиправно не виплачено: 91407,56 грн. / 586846,01 грн. х 100% = 15,57%.

Відтак, позивачеві належить до виплати: 225311,68 грн х 15,57% = 35081,03 грн з урахуванням співмірності.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2024 по 17.06.2025 в сумі 35081,03 (тридцять п`ять тисяч вісімдесят одна гривня три копійки) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Судових витрат, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, немає.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22 квітня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя А.І. Петричкович