Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №460/21784/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2026 року м. Рівне№460/21784/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби солдата ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років відповідно до поданого ним рапорту 17.10.2025;

зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 та підпункту 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Позов подано представником позивача адвокатом Лук`янчук Вікторією Сергіївною.

В обґрунтування позову зазначено, що позивача мобілізовано та він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 17.10.2025 позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 та підпункту 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Рапорт відправлено новою поштою. Зазначено, що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей, а долучені до рапорту документи підтверджують наявність підстав для звільнення його з військової служби. Відповідно до отриманої відповіді на поданий рапорт відповідач відмовив у звільненні позивача у зв`язку з ненаданням належних документів. Позивач вважає відмову у звільненні з військової служби протиправною, а тому звернувся з позовом до суду.

Ухвалою від 28.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що під час прийняття рішення по суті рапорту позивача військова частина, серед іншого, керувалась приписами Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, зокрема Додатком 19. Звернув увагу на те, що позивачем не було долучено документів, які підтверджують перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, не долучено належного підтвердження відсутності заборгованості зі сплати аліментів. За сукупністю усіх обставин вважає, що в задоволенні рапорту було відмовлено правомірно. Просив відмовити в позові повністю.

Встановлені судом обставини справи.

ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що визнається сторонами в заявах по суті справи.

16.10.2025 представником позивача засобами поштового зв`язку на адресу військової частини НОМЕР_1 було направлено рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.

Листом від 10.11.2025 № 1/10330 Військова частина повідомила ОСОБА_1 про те, що командуванням військової частини НОМЕР_1 розглянуто його рапорт про звільнення з військової служби. Зазначено, що позивачем не долучено до рапорту один з документів, передбачених абз. 3 підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , 2011 р.н., а саме: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю дитини, або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком, що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком, що є військовослужбовцем, або копія письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері. Виходячи з наведеного, у звільненні з військової служби відмовлено.

Вважаючи відмову у звільненні з військової служби протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду про зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби на підставі пп. г) п. 2 ч. 4 ст. 26 та підпункту 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

При вирішенні цього публічно-правового спору суд враховує такі релевантні джерела права.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено та на момент розгляду справи триває.

За приписами п. 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби визначені в ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII, зокрема: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 цього Закону).

Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Суд звертає увагу позивача на помилкове застосування до спірних правовідносин підпункту 5 пункту 2 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки пункт 2 частини 12 статті 26 Закону визначає підстави звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану).

Тому передбачена вказаною нормою Закону підстава звільнення з військової служби - наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років - не застосовується під час дії воєнного стану.

Натомість, під час дії воєнного стану підстави звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин визначені в пункті 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Отже до предмета доказування в цій справі належить, зокрема, факт перебування на утриманні у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років, відсутність заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Приписами ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно із абз. 2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами п. 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: 2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція №170, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 2 п. 14.10 Інструкції №170 визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Зокрема, відповідно до підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

13) у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):

копія свідоцтва про народження кожної дитини із зазначенням батьківства (материнства) військовослужбовця та / або рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовослужбовця (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовослужбовця виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності);

один з таких документів: копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше), або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копія рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовослужбовцем, або копію письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні, або копія свідоцтва про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та копії документів, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (копія свідоцтва про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин; копія рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; копія висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; копія рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) "стягнення аліментів" з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку.

За доводами позовної заяви, 17.10.2025 позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 та підпункту 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, з долученням належних документів, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби.

З наданих позивачем доказів суд встановив таке.

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, в якому зазначив, що він є батьком трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Повідомив, що не має бажання проходити військову службу, та просив звільнити з лав Збройних Сил України, оскільки у нього на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років (а.с. 33-34).

Додатками до рапорту зазначено: нотаріально посвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 10.07.2020; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_4 від 07.05.2025; нотаріально посвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 13.12.2011; нотаріально посвідчена заява з перекладом ОСОБА_5 від 26.09.2025; нотаріально посвідчена копія довідки дитини з багатодітної сім`ї від 17.07.2025 № 806; нотаріально посвідчена копія довідки багатодітної сім`ї від 17.07.2025 № 247; копія рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.06.2014; довідка № 21.5-24/352540 від 22.10.2025.

Дослідженням наданих свідоцтв про народження серія НОМЕР_3 та серія НОМЕР_4 (а.с. 15, 17) встановлено, що ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб 21.05.2020 (а.с. 13).

Згідно зі свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_7 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 19).

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.06.2014 у справі № 515/1290/14 розірвано шлюб, зареєстрований 27.08.2011 відділом реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області, між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , актовий запис № 60, які мають неповнолітню дитину. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 залишити прізвище " ОСОБА_9 " (а.с. 31-32).

Управлінням соціального захисту населення Дубенської райдержадміністрації 17.07.2025 за № 247 видано довідку багатодітної сім`ї, якою стверджено, що мати ОСОБА_6 та батько ОСОБА_1 мають статус батьків багатодітної сім`ї, діти: ОСОБА_10 , 2016 р.н., ОСОБА_3 , 2020 р.н., ОСОБА_4 , 2025 р.н. (а.с. 28).

Також Управлінням соціального захисту населення Дубенської райдержадміністрації 17.07.2025 за № 806 видано довідку дитини з багатодітної сім`ї на ім`я ОСОБА_10 (а.с. 26).

Згідно із заявою від 26.09.2025, посвідченою ОСОБА_11 , нотаріусом округу Сакраменто, штату Каліфорнія, ОСОБА_5 повідомила, що станом на 26.09.2025 вона не має претензій до громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та про відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 21-25).

Довідкою від 22.10.2025 № 21.5-24/35240, виданою Татарбунарським відділом державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області, повідомляється про відсутність станом на 22.10.2025 відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу (або аліментів) з ОСОБА_1 (а.с. 30).

Враховуючи, що вищевказана довідка від 22.10.2025 № 21.5-24/35240 зазначена в додатках до долученого до позову рапорту позивача про звільнення з військової служби, суд зазначає, що ні такий рапорт, ні зазначена довідка не могли бути надіслані позивачем (його представником) до військової частини НОМЕР_1 17.10.2025, як стверджується в позові, оскільки згідно з долученою до позову експрес-накладною 59001478032085 ТОВ "Нова пошта" дата оформлення відповідного поштового відправлення - 16.10.2025, плановий час доставки - 17.10.2025 (а.с. 35), тобто на кілька днів раніше, ніж було видано Татарбунарським відділом державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області довідку від 22.10.2025 № 21.5-24/35240.

Разом з тим, з листа військової частини НОМЕР_1 від 03.11.2025 № 1/10330 (а.с. 36, 45) встановлено, що відповідач розглянув рапорт позивача від 30.10.2025 (вх. № 1/31065) про звільнення з військової служби у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Як встановлено судом, відповідач відмовив в задоволенні рапорту позивача з підстав ненадання до рапорту документів, передбачених абз. 3 підпункту 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170, стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , 2011 р.н.

Перевіряючи обґрунтованість спірної відмови відповідача у звільненні з військової служби, суд зазначає таке.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (а.с. 19).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірвано рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 12.06.2014; після розірвання шлюбу ОСОБА_7 залишити прізвище " ОСОБА_9 " (а.с. 31-32).

З урахуванням змісту вказаних документів, суд критично оцінює надану позивачем заяву про відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (а.с. 22), яка складена громадянкою ОСОБА_5 , позаяк з наявних у справі доказів неможливо достеменно встановити, що мати неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є однією й тією ж особою.

Також суд враховує, що в дослідженому судовому рішенні про розірвання шлюбу не визначено місце проживання дитини з батьком. Відомості про вирішення судового спору про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - відсутні. Відомості про укладення письмового договору між батьками про те, з ким з батьків буде проживати дитина, про участь другого з батьків у його вихованні, - відсутні.

Таким чином, з наданих позивачем доказів неможливо встановити місце проживання неповнолітнього сина позивача - ОСОБА_2 , участь позивача в утриманні дитини, відсутність заборгованості зі сплати аліментів.

Не підтверджує відсутності заборгованості зі сплати аліментів також і довідка від 22.10.2025 № 21.5-24/35240, оскільки наведена в ній інформація стосується лише відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо позивача у Татарбунарському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що не є інформацією з Єдиного реєстру боржників, як того вимагає підпункт 13 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170.

За встановлених обставин, суд погоджується з висновком відповідача про те, що позивач при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби не надав необхідних документів, визначених Інструкцією № 170, на підтвердження факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Крім цього, суд вважає необхідним проаналізувати інші надані позивачем до позовної заяви докази в контексті підтвердження наявності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За обставинами справи, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 і вони мають статус батьків багатодітної сім`ї, дітьми в якій є: ОСОБА_10 , 2016 р.н., ОСОБА_3 , 2020 р.н., ОСОБА_4 , 2025 р.н. (а.с. 13, 28).

Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у статтях 14, 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

В силу положень частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Передусім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенню один до одного.

Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними та не одружений з їхньою матір`ю. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо, та для цього не обов`язковим є оформлення утримання у формі сплати аліментів.

При цьому, з ч. 1 ст. 268 СК України слідує, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасинка (падчерку) за сукупності таких умов: пасинок (падчерка) проживає разом із вітчимом; пасинок (падчерка) не має родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку (падчерці) утримання; вітчим має можливість надавати матеріальну допомогу. Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку (падчерці), це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов`язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.12.2023 в справі №160/11228/23, від 03.10.2024 в справі №160/17962/23.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

З урахуванням наведеного правового регулювання, суд зазначає, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_6 , позивач має право на участь у вихованні її сина ОСОБА_10 (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Як вже зазначав суд, для підтвердження факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей та звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивачу слід дотриматися вимог законодавства щодо надання всіх підтверджуючих документів, визначених в Інструкції № 170.

Суд констатує, що в матеріалах судової справи відсутні належні докази перебування на утриманні позивача дитини його дружини.

Водночас, дослідженими доказами не підтверджується, що батько ОСОБА_10 , 2016 р.н., позбавлений батьківських прав чи ухиляється від обов`язку утримувати свого неповнолітнього сина. Також матеріалами справи не підтверджується відсутність у неповнолітнього ОСОБА_10 родичів першої та другої лінії кровного споріднення або що ці особи не можуть надавати дитині утримання.

Стосовно наданої позивачем до матеріалів справи довідки багатодітної сім`ї № 247 від 17.07.2025, суд зазначає, що за змістом статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім`я - сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім`ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Отже, однією з ознак багатодітної сім`ї є те, що подружжя виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, що не є тотожним знаходження дітей (троє і більше до 18 років) на утриманні жінки/чоловіка.

Таким чином, довідка багатодітної сім`ї підтверджує наявність у позивача права на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, однак не є належним доказом наявності у позивача безпосереднього обов`язку, визначеного Сімейним кодексом України, щодо утримання пасинка, а також не підтверджує утримання позивачем дитини.

Підсумовуючи наведене у сукупності, враховуючи встановлені судом фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що ні під час звернення з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби, ні під час судового розгляду справи позивач не підтвердив належними й допустимими доказами факту перебування на утриманні у нього трьох і більше неповнолітніх дітей віком до 18 років.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши основні вагомі аргументи учасників справи, суд доходить висновку, що відповідач правомірно відмовив в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв`язку із ненаданням повного переліку документів на підтвердження сімейних обставин відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Наведені позивачем доводи не спростовують правомірності оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень та не дають суду підстав для застосування заходів судового захисту.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби є похідною від позовної вимоги про визнання протиправною відмови у звільненні, тому також не підлягає задоволенню.

Отже в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи результати судового розгляду справи, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України не розподіляються.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 квітня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Суддя Н.О. Дорошенко