Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №440/957/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 22 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/957/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Кобеляцької міської ради Полтавської області від 28.11.2025 № 76 “Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське”;

визнати протиправним та скасувати рішення Кобеляцької міської ради Полтавської області від 16.12.2025 № 102, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га в межах с. Придніпрянське для городництва (КВЦПЗ 01.07);

зобов`язати Кобеляцьку міську раду Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га, розташованої в межах с. Придніпрянське, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, для городництва (КВЦПЗ 01.07), з подальшою передачею її в оренду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою отримання земельної ділянки в оренду звернувся до відповідача із відповідною заявою та надав всі необхідні документи, однак спірним рішенням відповідачем було відмовлено у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав не передбачених Земельним кодексом України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спірне рішення є обґрунтованим, у зв`язку з формуванням земельних ділянок сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.17 Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)) відповідно рішення сімдесят третьої сесії Кобеляцької міської ради восьмого скликання від 28.11.2025 №76 «Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське».

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

13.11.2025, ОСОБА_1 , звернувся до Кобеляцької міської ради Полтавської області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,60 га, розташованої в межах с. Придніпрянське, з подальшою передачею її в оренду для городництва.

29.11.2025, позивачем подано запит з метою встановлення фактичних строків розгляду заяви, отримання інформації щодо проведення інвентаризації земель, а також з вимогою надати копії містобудівної документації у разі посилання на неї. У запиті було прямо зазначено, що проведення інвентаризації земель не є підставою для зупинення або відкладення розгляду заяви, оскільки така підстава не передбачена земельним законодавством.

Листом від 12.12.2025 №03.1-19/4522 позивача було повідомлено, що за рекомендацією постійної комісії міської ради з питань екології, природних ресурсів, земельних відносин та агропромислового розвитку пленарним засіданням сімдесят третьої сесії Кобеляцької міської ради восьмого скликання від 28.11.2025 року було прийнято рішення виключити питання щодо моєї заяви з проєкту порядку денного та направити його «на довивчення до завершення інвентаризації земель».

Проте, позивач звертає увагу, що з разом із вищевказаною відповіддю, позивачу було надано проєкт рішення від 28.11.2025 року, яким, навпаки, передбачалося надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення для городництва, код КВЦПЗ 01.07 «Для городництва», орієнтовною площею 0,6000 га, з подальшою передачею в оренду.

В подальшому, 16.12.2025 року рішенням Кобеляцької міської ради № 102 мені було відмовлено у наданні дозволу з посиланням на рішення ради від 28.11.2025 № 76 «Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське».

Крім того позивач звертає увагу суду на те, що рішення ради від 28.11.2025 № 76 «Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське» було прийняте після подання ним заяви від 13.11.2025.

Також, 22.12.2025 позивачем подано запит про надання публічної інформації та копій документів, які стали підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, стосовно якої заява була подана 13.11.2025. Запитом, зокрема, вимагалося надати відомості про точне місце розташування земельної ділянки, її правовий статус, категорію земель, вид цільового призначення відповідно до КВЦПЗ, форму власності, інформацію про формування земельної ділянки та її реєстрацію у Державному земельному кадастрі, наявність або відсутність обмежень у використанні земель, а також копії рішень ради, додатків до них, матеріалів поіменного голосування, висновків постійних комісій і службових записок, які стали підставою для прийняття рішення про відмову.

У відповіді Кобеляцької міської ради надано загальні правові роз`яснення норм Земельного кодексу України без надання конкретних документів і фактичних даних щодо земельної ділянки, яка була предметом клопотання.

Не погодившись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 Nє 2768-III (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, згідно із пунктами "а", "в" частини першої статті 12 ЗК України, належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, згідно із пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України, належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульований статтею 123 ЗК України.

Згідно із частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 ЗК України).

Частиною третьою статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст.123 ЗК України).

Відповідно до ч.15 ст.123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 ЗК України.

Підставою для відмови позивачу у надані дозволу на розробку проєкту землеустрою слугувало те, формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.17 Земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)) відповідно рішення сімдесят третьої сесії Кобеляцької міської ради восьмого скликання від 28.11.2025 №76 «Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське».

Досліджуючи зміст оскарженого рішення, суд встановив, що в ньому відсутні посилання на підстави, передбачені статтею 123 ЗК України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою на рішення сімдесят третьої сесії Кобеляцької міської ради восьмого скликання від 28.11.2025 №76 «Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське», суд вважає безпідставними, оскільки саме по собі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про резервування земельних ділянок не є юридичним фактом, який змінює правовий режим таких земель або виключає можливість реалізації іншими особами права на звернення із клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність чи оренду громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність чи оренду є завершальним етапом визначеної процедури передачі земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Крім того, законодавство не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою у зв`язку із резервуванням земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

Відтак, резервування земельних ділянок відповідачем, не позбавляє позивача права на самостійне звернення до органу виконавчої влади для отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою.

Таким чином, підстави якими керувався відповідач приймаючи оскаржене рішення, не можуть вважатися правомірними підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Відтак, оскаржене рішення є протиправним та таким що підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Кобеляцької міської ради Полтавської області від 28.11.2025 № 76 “Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське”, суд зазначає наступне.

За приписами частини п`ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як установлено судом, спірним рішенням Кобеляцької міської ради Полтавської області від 28.11.2025 № 76 “Про резервування земельних ділянок сільськогосподарського призначення працівникам соціальної сфери с. Придніпрянське” зарезервовано ряд земельних ділянок.

Відтак спірне рішення має індивідуально-організаційний характер та спрямоване на впорядкування використання земель комунальної власності.

Зазначене рішення є актом органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, який прийнято в межах повноважень відповідача, визначених статтями 12, 122 Земельного кодексу України та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та який спрямований на реалізацію дискреційних повноважень щодо управління землями територіальної громади.

Суд зазначає, що прийняття такого рішення саме по собі не породжує, не змінює та не припиняє будь-яких цивільних чи земельних прав позивача, оскільки не є рішенням про надання, передачу у власність чи користування конкретної земельної ділянки визначеній особі.

Приписами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, за усталеною правовою позицією касаційної інстанції право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Згідно з частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку, що фактично, вказане рішення має підготовчий (організаційний) характер та не встановлює індивідуальних прав чи обов`язків для позивача, а відтак не створює для нього жодних юридичних наслідків у розумінні статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд враховує, що саме по собі резервування земельних ділянок не позбавляє позивача права на звернення із відповідним клопотанням у порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України, а також не є остаточним рішенням щодо розпорядження такими земельними ділянками.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення не порушує прав, свобод чи інтересів позивача, не створює для нього негативних правових наслідків, а тому відсутні правові підстави для його скасування

Відтак, суд приходить до висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо способу поновлення порушених прав позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В цьому випадку, суд вбачає, всі умови позивача були виконанні для того щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь.

Надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, за відсутністю вичерпних підстав визначених 123 ЗК України є не правом, а обов`язком відповідача. На це зокрема вказує ст. 123 ЗК України передбачивши наслідки мовчазної згоди у разі не вирішення питання по звернення громадянина протягом передбаченого законом строку.

У відповідача під час надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою відсутні дискреційні повноваження. Оскільки, дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання.

А відповідно до вимог ст. 123 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним.

Таким чином, питання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є дискреційними.

Відтак, для ефективного захисту прав позивача суд вважає за можливе, визнати протиправним та скасувати рішення Кобеляцької міської ради Полтавської області від 16.12.2025 № 102 “Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для городництва в межах с. Придніпрянське на території Кобеляцької міської ради”, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,6000 га для городництва на території с. Придніпрянське та зобов`язати Кобеляцьку міську раду Полтавської області прийняти за клопотанням ОСОБА_1 від 13.11.2025 рішення про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення із земель запасу комунальної власності земельної ділянки орієнтовною площею 0,600 га в оренду для городництва (КВЦПЗ 01.07), розташованої в межах с. Придніпрянське.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Тараса Шевченка, 15/27, м. Кобеляки, Полтавська область, 39200, код ЄДРПОУ 21051562) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кобеляцької міської ради Полтавської області від 16.12.2025 № 102 “Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для городництва в межах с. Придніпрянське на території Кобеляцької міської ради”.

Зобов`язати Кобеляцьку міську раду Полтавської області прийняти за клопотанням ОСОБА_1 від 13.11.2025 рішення про надання йому дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення із земель запасу комунальної власності земельної ділянки орієнтовною площею 0,600 га в оренду для городництва (КВЦПЗ 01.07), розташованої в межах с. Придніпрянське

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кобеляцької міської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Тараса Шевченка, 15/27, м. Кобеляки, Полтавська область, 39200, код ЄДРПОУ 21051562) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова