Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №240/7901/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/7901/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області) №063950004347 від 28 січня 2026 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком та зобов`язання призначити таку пенсію з 21 січня 2026 року зарахувавши до страхового стажу період роботи з 13 червня 1983 року по 09 липня 1983 рік (запис №1-2 трудової книжки НОМЕР_1 ), з 03 травня 1989 року по 04 жовтня 1993 року (запис №5-8 трудової книжки НОМЕР_1 ), з 04 жовтня 1993 року по 13 жовтня 1994 року (запис №9-11 трудової книжки НОМЕР_1 ), з 17 жовтня 1994 року по 09 грудня 1996 року (запис №12-13 трудової книжки НОМЕР_1 ), з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1998 року (запис №14-16 трудової книжки НОМЕР_1 ). Також просить зобов`язати зарахувати до страхового стажу в пільговому обчисленні період роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 13 червня 1983 року по 01 січня 1991 року (запис №1-6 трудової книжки НОМЕР_1 ).

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача про недостатність страхового стажу для призначення пенсії є помилковими, оскільки до страхового стажу протиправно не враховано відомості, зазначені в трудовій книжці. Указує, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки роботодавцем не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та визначено відповідачам строк для подання відзивів на позов.

20 березня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж позивача, обчислений згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, трудової книжки та інших додатково наданих документів становить 18 років 08 місяців 20 днів, що є меншим за необхідний, саме тому ним прийнято правомірне рішення про відмову у призначенні пенсії.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач 21 січня 2026 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії. Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивача розглянута відповідачем, який рішенням №063950004347 від 28 січня 2026 року відмовив у призначенні пенсії. На обґрунтування зазначив, що страховий стаж позивача складає 18 років 08 місяців 20 днів, проти 29 необхідних років страхового стажу.

За доданими документами не зараховано до стажу ??періоди роботи

- період роботи з 03 травня 1989 року по 31 грудня 1991 року, оскільки дата наказу про прийняття на роботу (09 жовтня 1989 року) календарно не відповідає даті прийняття. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів;

- періоди роботи з 01 січня 1992 року по 04 жовтня 1993 року, з 04 жовтня 1993 року по 13 жовтня 1994 року, з 17 жовтня 1994 року по 09 грудня 1996 року та з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1998 року, оскільки відповідно до Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (набрав чинності 23 грудня 2022 року) до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31 грудня 1991 року;

- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки у свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для зарахування необхідно долучити документи, що підтверджують факт догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.

Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років;

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Щодо не зарахування періоду з 03 травня 1989 року по 31 грудня 1991 року, оскільки дата наказу про прийняття на роботу (09 жовтня 1989 року) календарно не відповідає даті прийняття, суд зауважує на таке.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до пункту 8.1 розділу 8 названої, контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656.

Пунктом 18 названої постанови передбачено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі – Інструкція №58).

Обидві названі Інструкції містять застереження про те, що внесення відомостей про роботу, передбачає написання у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовку повного найменування підприємства.

Також суд звертає увагу, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, аналіз указаних вище правових норм дозволяє дійти висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача, як не проведення роботодавцями написання у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовку повного найменування підприємства, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами про трудову діяльність у трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій №162 та №58.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Згідно з пунктом 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також слід наголосити, що з аналізу норм пенсійного законодавства слідує, що у зв`язку зі зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком відповідач зобов`язаний перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган Пенсійного фонду обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного для призначення пенсії, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а (провадження № К/9901/11030/18).

Більше того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.

Отже, доказів визнання недостовірним запису у трудовій книжці щодо періоду роботи з 03 травня 1989 року по 31 грудня 1991 року відповідачем суду не надано, а тому такий безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

При цьому, суд зазначає, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 під записами №1 – 2 встановлено початок роботи з 13 червня 1983 року по 09 липня 1983 року на посаді «счетавода-расчетчика» (мовою оригіналу), однак з форми РС-право встановлено, що відповідач розпочинає облік трудової діяльності позивача саме з 09 липня 1983 року, коли з цієї дати позивача вже було переведено на посаду техніка. Водночас, оскаржуване рішення підстав для не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 13 червня 1983 року по 09 липня 1983 року не містить, а тому суд приходить до висновку щодо протиправність таких дій відповідача.

Стосовно не зарахування періодів роботи з 01 січня 1992 року по 04 жовтня 1993 року, з 04 жовтня 1993 року по 13 жовтня 1994 року, з 17 жовтня 1994 року по 09 грудня 1996 року та з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1998 року, оскільки відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ (набрав чинності 23 грудня 2022 року) до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31 грудня 1991 року, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду, виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава – учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави – учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав – учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць такої угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав – учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав – учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі якщо в державах – учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав – учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі – Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Указана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17 розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна як держава – учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав – учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави – учасниці , на території якої вони проживають.

Відтак Угода про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття такого стажу.

Окрім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Оскільки позивач працювала на території російській федерації в той час, коли усі вказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі №620/3530/22.

Окрім цього, суд зазначає, що не надає оцінку не зарахування відповідачем періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки позивач не обґрунтовує протиправність дій відповідача в цій частині та такий період перетинається з період роботи, який має бути зарахований відповідачам з огляду на висновки суду, зроблені за результатами розгляду справи.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наданими позивачем документами підтверджується трудовий стаж позивача з 13 червня 1983 року по 09 липня 1983 рік, з 03 травня 1989 року по 04 жовтня 1993 року, з 04 жовтня 1993 року по 13 жовтня 1994 року, з 17 жовтня 1994 року по 09 грудня 1996 року, з 01 січня 1997 року по 31 грудня 1998 року, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.

У задоволенні вимоги позивача про зарахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 13 червня 1983 року по 01 січня 1991 року, суд уважає за необхідне відмовити, з огляду на недоведеність позивачем такої вимоги відповідними доказами, які не долучені до позовної заяви.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято протиправне рішення №063950004347 від 28 січня 2026 року, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, а також протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди її трудової діяльності, а отже вказане рішення підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

При цьому, згідно частини 1 статті 58 указаного Закону Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статутом Пенсійного фонду.

З огляду на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі – Порядок №22-1), вирішення питання про призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням територіального органу Пенсійного фонду України. Такі ж висновки випливають й зі змісту наведених вище положень Закону України №1058-ІV.

Разом з тим, покладаючи на відповідача обов`язок повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про призначення пенсії останній з урахуванням висновків суду, суд фактично втрутиться у дискрецію суб`єкта владних повноважень, позбавивши останнього альтернативних варіантів поведінки, на яких безпосередньо наголошувалося у судовому рішенні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права буде саме зобов`язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи та прийняти рішення щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Львівській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 24246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063950004347 від 28 січня 2026 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 січня 2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

22.04.26