Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №607/17729/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17729/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

Провадження № 22-ц/817/148/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Дідух М.Є.

у відсутності сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Теронополі цивільну справу № 607/17729/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Беляєва Олена Михайлівна на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року (ухвалена суддею Дзюбичем В.Л.) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю похилого віку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про встановлення факту необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за висновком ЛКК потребує постійного догляду на непрофесійній основі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Заявнику роз`яснено, що його заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку із наявністю спору про право на звільнення із військової служби.

Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 суд виходив з того, що під час розгляду справи встановлено наявність спору про право, зокрема щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки представник військової частини заперечив проти заяви, вказавши, що потреба матері у сторонньому догляді не є тотожною вимозі законодавства щодо необхідності постійного догляду, яка є умовою для звільнення.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вказує, що суд дійшов передчасного висновку про залишення заяви без розгляду, оскільки питання наявності спору необхідно вирішувати з точки зору закону, а не з пояснень заінтересованої особи. Окрім того, поняття "постійний догляд" і "сторонній догляд" не є суперечними, а описують різні аспекти організації допомоги для особи, яка її потребує.

Наголошує на тому, що у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду у справі №560/17953/21 від 18 січня 2024 року чітко зазначила, що справи окремого провадження розглядаються в порядку цивільного судочинства, без спору про право, навіть, якщо військова частина заперечує проти такого задоволення.

У грудні 2025 року від представника Міністерства оборони України - Ткачук В.В. надійшли додаткові пояснення, в яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду залишити без змін.

У квітні 2026 року від представника Військової частини НОМЕР_1 - Переступняк М.О. надійшли додаткові пояснення, в яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду залишити без змін.

У судове засідання учасники справи не з`явилися без поважних причин, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Позиція апеляційного суду.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

Отже, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257, від 15 березня 2022 року).

Суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Дану позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що встановлення факту необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю є попередньою умовою для подальшого звернення ОСОБА_1 до відповідного органу з питання звільнення його з військової служби.

Саме по собі встановлення такого юридичного факту не свідчить про наявність публічно-правового спору, оскільки до моменту звернення особи до суб`єкта владних повноважень та прийняття ним рішення спірні правовідносини не виникають.

Публічно-правовий спір може виникнути лише після звернення особи до компетентного органу та прийняття ним рішення, яке особа вважає протиправним, і підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства відповідно до завдань, визначених статтею 2 КАС України.

Водночас процесуальне законодавство не допускає об`єднання в одному провадженні вимог, що підлягають розгляду судами різних юрисдикцій, зокрема вимог про встановлення юридичного факту та оскарження рішень чи дій суб`єкта владних повноважень, що узгоджується з положеннями ст. 188 Цивільний процесуальний кодекс України, ст. 172 Кодекс адміністративного судочинства України та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про залишення заяви без розгляду у зв`язку з існуванням спору про право між заявником та Військовою частиною НОМЕР_1 . Такий висновок не відповідає завданню цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2025 року — скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 21 квітня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Храпак Н.М.