Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №462/170/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/170/26 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.

Провадження № 22ц/811/303/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просило: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 05.06.2023-100002850 від 05.06.2023 року у розмірі 18 168 грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Споживчий центр» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» повернуто позивачу.

Вказану ухвалу оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», подавши апеляційну скаргу.

З ухвалою суду апелянт не погоджується, вважає її незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм процесуального права, з неналежним дослідженням судом доказів.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вимога суду щодо подання позивачем витягу з ЄДР сформованого станом саме на день подання позовної заяви, з метою підтвердження відомостей про керівника юридичної особи, не ґрунтується на нормах чинного цивільного процесуального законодавства України та суперечить принципам здійснення цивільного судочинства.

Позивачем було надано наказ про вступ на посаду директора Холода О.В., а також витяг з ЄДР, який містить відомості про керівника юридичної особи. Судом не наведено жодних обставин, які б свідчили про зміну керівника позивача або внесення відповідних змін до ЄДР після дати формування наданого витягу. За відсутності таких обставин вимога про подання нового витягу, сформованого саме станом на день подання позову, є необґрунтованою, оскільки не спрямована на перевірку реальних сумнівів щодо повноважень керівника, а має виключно формальний характер.

Отримання витягу з ЄДР станом на день подання позову можливе шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг або через портал «Дія», що є платною адміністративною послугою. Таким чином, вимога суду про подання такого витягу створює для позивача додатковий фінансовий тягар, який не є виправданим з огляду на відсутність законодавчо встановленого обов`язку.

Просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 ( повернення заяви позивачеві(заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що така не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки підписана особою, повноваження якої на вчинення таких дій не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» 31.12.2025 року та підписана представником Шабатин Н.А.

До матеріалів справи долучено посадову інструкцію юрисконсульта відділу позовної роботи код КП 2429, з якою ознайомлена Шабатин Н.А. Надано довіреність № 2705/25-03 від 27.05.2025 року, з якої вбачається, що ТОВ «Споживчий центр», в особі директора ОСОБА_2 доручає Шабатин Н.А. представництво інтересів ТОВ «Споживчий центр». Долучено копію наказу про прийняття на роботу № 271/К від 09.07.2024 року на посаду юрисконсульта, копію наказу про вступ ОСОБА_2 на посаду директора № 620-К від 20.11.2012 року та копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 05.10.2023 року, згідно якого керівником є Холод О.В.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12, ч. 1.ст. 13 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.ч.1,3 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника . Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Пунктом 2 статті 60 ЦПК України визначено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи сума позовних вимог за позовною заявою становить 18 168 грн., що не перевищує 30 тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже - є малозначною в силу закону.

Згідно частини 7 статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної

представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує

повноваження представника позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1, 3 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Статті 62, 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України не містять

вимоги щодо обов`язкового подання витягу з ЄДР станом на конкретну дату для

підтвердження особи керівника юридичної особи.

Відтак вимога суду щодо подання Позивачем витягу з Єдиного державного реєстру

сформованого станом саме на день подання позовної заяви, з метою підтвердження

відомостей про керівника юридичної особи, не ґрунтується на нормах чинного

цивільного процесуального законодавства України та суперечить принципам

здійснення цивільного судочинства.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває

цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють у межах

повноважень, визначених законом та установчими документами.

При цьому закон не встановлює, що повноваження керівника юридичної особи мають підтверджуватися виключно витягом з ЄДР, сформованим станом на день

звернення до суду.

Відомості про керівника юридичної особи, внесені до ЄДР, мають офіційний

характер і вважаються достовірними доти, доки до них не внесено відповідні зміни,

що прямо передбачено частиною першою статті 10 Закону України «Про державну

реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

На підтвердження повноважень посадової особи підписувати відповідну довіреність Позивачем було надано наказ про вступ на посаду директора Холода О.В. Позивачем також було подано витяг з ЄДР, який містить відомості про керівника юридичної особи.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не наведено жодних обставин, які б свідчили про зміну керівника Позивача або внесення відповідних змін до ЄДР після дати формування наданого витягу.

За відсутності таких обставин вимога про подання нового витягу, сформованого саме станом на день подання позову, є необґрунтованою, оскільки не спрямована на перевірку реальних сумнівів щодо повноважень керівника, а має виключно формальний характер.

Крім того, суд як суб`єкт владних повноважень має доступ до Єдиного державного реєстру через електронні державні системи, зокрема ЄСІТС, та у разі виникнення сумнівів щодо актуальності відомостей про керівника юридичної особи не позбавлений можливості самостійно перевірити такі відомості або отримати відповідний витяг з ЄДР.

Покладення обов`язку з повторного отримання витягу виключно на Позивача за відсутності правових підстав не відповідає принципу процесуальної економії та

ефективності судового захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так, згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції постановив ухвалу про повернення позовної заяви у справі з порушенням вимог закону, тому така підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи ; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2026 року скасувати,справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2026 року.

Головуючий Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремети Н.О.