Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №444/3563/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/3563/24 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й.

Провадження № 22-ц/811/1899/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Бордюка М.Й. на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Червоноградський відділ ДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зменшення розміру аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Червоноградський відділ ДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зменшення розміру аліментів.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що з 20.04.2023 р. він проходить військову службу в порядку мобілізації. До цього проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Він є учасником бойових дій. Зазначає, що 25.01.2014 р. уклав шлюб з ОСОБА_3 . Шлюб розпався, у відповідача тепер інша сім`я. Незважаючи на те, що вона постійно зареєстрована в смт. Куликів. Львівського (колись Жовківськівського) району, відповідач постійно проживає з новою сім`єю у АДРЕСА_2 , де разом з новим чоловіком ОСОБА_4 займається підприємницькою торговельною діяльністю (мають магазин у м. Соснівка). У новому шлюбі має ще іншу дитину, крім спільного з позивачем сина ОСОБА_5 .

Згідно з наказом Сокальського районного суду Львівської області від 28.07.2020 р. у справі № 454/2245/20 він сплачує аліменти в користь відповідача на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Судовий наказ знаходиться на примусовому виконанні Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області. Заборгованості по аліментах у позивача не має, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах від 12.07.2024 р. по в/п № НОМЕР_1 . З цього ж розрахунку заборгованості по аліментах вбачається, що відповідач змінила прізвище на ОСОБА_6 . Наголошував, що з моменту призову на військову службу він отримує значне грошове забезпечення і з цього його доходу постійно стягується в значному розмірі аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , якому зараз 8 років. Так, відповідно до вказаного розрахунку розмір аліментів, який стягнуто з позивача за січень - травень 2024 р. становить відповідно: в січні 18013,32 грн., в лютому 16689,46 грн., в березні 12857,22 грн., в квітні 10435,17 грн., в травні 22785,85 грн., що в середньому складає 16154,20 грн. в місяць, тобто більше середньомісячної заробітної плати по Червоноградському регіону. Наголошував, що аліменти, які стягуються з нього у 5 разів перевищують рекомендований мінімальний розмір аліментів при достатності доходу платника. Вважав, що якщо він сплачує в середньому 16154, 20 грн. аліментів на сина на місяць, то в такому ж розмірі має надавати кошти на його утримання відповідач, що загалом складе 32308,4 грн. і аж ніяк не свідчить про те, що це аліменти на дитину, а не спосіб заробітку (на його думку), в тому числі для утримання інших членів сім`ї відповідача за його грошове забезпечення, яке отримує при захисті Вітчизни постійно наражаючись на ризик, пов`язаний із життям та відповідно, не може бути необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини (ч. 1 ст. 182 СК), а є, як вже вказувалось, способом заробітку отримувача аліментів, що виключається в таких правовідносинах згідно правових висновків ВС, а тим більше якщо враховувати, що обов`язки батьків рівні по утриманню дітей. Зазначав, що він не відмовляється від продовження сплати аліментів на сина ОСОБА_5 , але вважає, що такий розмір має бути зменшено і він має бути приведений до розумних розмірів, тобто до розміру аліментів необхідного та достатнього для гармонійного розвитку дитини такого 8-річного віку, а саме 4307,78 грн. щомісячно. Вважав, що такий розмір аліментів буде необхідним та достатнім розміром аліментів на утримання дитини, при тому, що й Відповідач має надати на його утримання таку ж суму виходячи з рівності обов`язків батьків по утриманню дитини та загалом складатиме 8615,56 грн. та навіть перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, яка складає на момент подачі цього позову з 01.04.2024 р. в розмірі 8000 грн.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року у позовній вимозі ОСОБА_1 про зменшення розмірів аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 в користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , на підставі наказу Сокальського районного суду Львівської області від 28.07.2020 р. у справі № 454/2245/20 з 1/4 заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до 1/15 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно - відмовлено.

У позовній вимозі ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів по наказу від 28.07.2020 р. у справі № 454/2245/20 - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Бордюк М.Й. оскаржив його в апеляційному порядку та просить суд скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Покликається на те, що відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігалося і зберігається грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди), які мають постійний характер, премії та одноразові виплати грошового забезпечення, і таке все грошове забезпечення отримувала тільки Відповідач в інтересах їхнього неповнолітнього сина, як його законний представник, та такі виплати становили їй 100 000 — 120 000 грн. щомісячно та водночас нараховувались і стягувались аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), що привело до подвійного стягнення грошових коштів в інтересах сина в період з 12.10.2024р. і до 1.02.2025р., коли вказана норма наведеного закону була дещо змінена і відповідно до її нової редакції та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах, або зниклих безвісти, затв. Постановою КМУ в ред. Постанови КМУ від 15.04.2025р. №449, грошове забезпечення сина почало розподілятися в розмірі 50% такого його доходу між двома його батьками та сином (його законним представником - Відповідачем), а решта 50% - почали зберігати на рахунку військової частини і ці кошти можна лише успадкувати, при тому, що згідно розрахунку заборгованості по аліментах станом на 12.07.2024р. (з січня по червень 2024р.), середньомісячний дохід Позивача становив 58 013,29 грн. (за мінусом проведених відрахувань), в травні цього року — 91 103,41 грн., а в листопаді і грудні 2024р. відповідно 225 376,30 грн. та 125 102,16 грн., а батьки Позивача почали отримувати свою частку грошового забезпечення сина, з врахуванням наведеного вище, лише 3 1.02.2025р. При цьому свою частку такого грошового забезпечення отримувала і Відповідач, як законний представник їхнього спільного сина, саме в його інтересах, а не в своїх інтересах, але не мала би отримувати, відповідно до наведених норм Закону та постанови КМУ, як особа, яка отримує аліменти на сина, проте, зі слів батьків Позивача, отримує одночасно і частку від грошового забезпечення, як і вони.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зменшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що належних та достатніх доказів того, що змінились обставини, які існували на момент постановлення рішення про стягнення аліментів в розмірі 1/4 та які визначені ст.192 СК України, позивачем суду не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що судовим наказом від 28.07.2020 року з позивача в користь відповідача вирішено стягувати аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 20.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно копії війського квитка та мобілізаційного розпорядження ОСОБА_1 є військовослужбовцем по мобілізації (а.с.8-11).

Станом на 12.07.2024 року заборгованість по сплаті аліментів в користь відповідачки на утримання їхнього спільного сина становить 1221,59 грн. Всього сплачено позивачем аліментів за період з липня 2023 року по червень 2024 року 208 545,29 грн, що видно з розрахунку заборгованості по аліментах (а.с.12).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 є ветераном війни – учасником бойових дій (арк. спр. 10).

Шлюб між сторонами розірвано та відповідач має іншу сім`ю, що видно з документів долучених нею до відзиву на позовну заяву. Прізвище відповідачки після укладення другого щлюбу - ОСОБА_8 .

Представником позивача на адресу суду надано повідомлення про зниклого безвісти солдата ОСОБА_1 , позивача у справі (а.с. 42 - зворотня сторінка).

Відповідно до статті 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.

Аналогічне роз`яснення щодо обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, надане судам Пленумом Верховного Суду України в абз. 3 п. 17 Постанови "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року.

Згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд може прийняти рішення про зменшення розміру стягуваних аліментів, якщо буде встановлено зміну (погіршення) матеріального стану платника аліментів, або те, що вони витрачаються не за цільовим призначенням у зв`язку з тим, що стягуються в недоцільно великому розмірі. Водночас, одного факту нецільового витрачання аліментів недостатньо для постановлення судом рішення про зменшення розміру аліментів, оскільки це порушувало б права дитини. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в справі № 552/3611/19 від 17 травня 2021 року.

У даному випадку позивачем не надано, а судом не здобуто доказів про зміну його матеріального або сімейного стану, погіршення стану здоров`я позивача.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Заперечуючи проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) на одну дитину, позивач посилається на значний розмір аліментів, які отримує відповідачка на їх спільного сина, проте такі доводи колегія суддів не бере до уваги, адже, сплачуваний розмір аліментів не перевищує максимально допустимого законом - 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, а одержуваний заробіток (дохід) позивача свідчить про його матеріальну спроможність якнайкраще забезпечувати дитину для задоволення її потреб та розвитку. Відповідно до положень статті 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування, що гарантує захист інтересів як дитини, так і платника аліментів. Факту нецільового витрачання аліментів ОСОБА_2 , не встановлено. Відповідач здійснює витрати на утримання спільного з позивачем сина.

При цьому сам позивач в позові вказав про значне збільшення його грошового забезпечення, тобто фактично про покращення майнового стану.

Суд зазначає, що у справі відсутні будь-які письмові докази погіршення матеріального стану позивача, зміни його сімейного стану, отримання ним доходу нижчого від прожиткового рівня матеріального убезпечення, погіршення його стану здоров`я тощо. А згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо доводів апелянта на подвійне стягнення грошових коштів в інтересах сина у зв`язку з визнанням позивача безвісно відсутнім, колегія суддів враховує наступне.

Частиною 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється:

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

На думку колегії суддів до встановлених законом відрахувань, крім податків, відносяться аліменти (стаття 195 СК України; Розділ ІХ Закону України "Про виконавче провадження").

Із переліку осіб, які мають право на частину від 50% грошового утримання військовослужбовця, що зник безвісти виключені ті особи, які отримують аліменти.

Тобто одержувач аліментів не отримує додатково частку з цих 50% грошового утримання військовослужбовця, що зник безвісти, а отримує свою суму аліментів окремо, як встановлене законом відрахування.

Отже, аліменти стягуються із грошового забезпечення військовослужбовця до того, як визначаються частки, з повної суми грошового забезпечення, яке первинно належить такому військовослужбовцю.

Таким чином твердження апелянта про подвійне стягнення грошових коштів є безпідставним, оскільки відповідачка як законний представник малолітнього сина ОСОБА_5 позбавлена права на отримання частини грошового забезпечення позивача, а також такий інтерес не є юридично визначальним у межах цих правовідносин та не може розглядатися при розгляді справи про зменшення розміру аліментів.

Заразом, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судовим рішенням на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (Hirvisaari v. Finland ("Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бордюка М.Й. -залишити без задоволення.

РішенняЖовківського районного суду Львівської області від 03 квітня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.04.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.