Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №466/735/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/735/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О. І.

Провадження № 22-ц/811/3198/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 06.08.2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №200316726, відповідно до умов якого банк надав відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 13450 грн з встановленим строком користування з 06.08.2015 року по 06.08.2018 року, а відповідач зобов`язувався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТзОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

Станом на 17.01.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 40403,39 грн., з яких: 13184,81 грн. – заборгованість за кредитом; 27218,58 грн. – заборгованість за відсотками.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача суму збитків з урахуванням 3% річних – 3639,47 грн, суму збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 17973,67 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200316726 від 06.08.2015 року в розмірі 62016,53 грн (шістдесят дві тисячі шістнадцять гривень п`ятдесят три копійки).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір в розмірі 2422,40.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та просив скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення. яким в задоволенні позову відмовити.

Покликається на те, що матеріали справи не містять достатніх і належних доказів укладення кредитного договору №200316726 від 06 серпня 2015 року. Також позивачем не надано суду доказів надання первісним кредитором йому кредитних коштів.

Крім того, матеріали справи не містять розрахунків заборгованості за кредитним договором.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Рішення суду оскаржується в частині витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на що в іншій частині рішення не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що 06.08.2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №200316726, відповідно до умов якого банк надав відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 13450 грн з встановленим строком користування з 06.08.2015 року по 06.08.2018 року, а відповідач зобов`язувався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року ТзОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15.06.2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

Станом на 17.01.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 40403,39 грн., з яких: 13184,81 грн. – заборгованість за кредитом; 27218,58 грн. – заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2015 року ОСОБА_1 підписав заяву (оферту) №200316726, згідно якої пропонував ПАТ «Банк Михайлівський» на умовах, викладених в заяві, умовах надання та обслуговування платіжних карток банку, зазначених в заяві та тарифах по картах банку укласти з ним договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого:

- відкрити на його ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійсюватися з використання електронного платіжного засобу (валюта рахунку-гривня), що призначений для зарахування заробітної плати, соціальних та інших виплат, але не виключно та буде використовуватись в рамках договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку;

- випустити на його ім`я платіжну картку, тип якої вказаний в ОП заяви;

- для здійснення операцій за рахунком картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку картки, встановити кредитний ліміт, в межах якого клієнт має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до ЦК України кредитування рахунку картки.

У вказаній заяві (оферті) № 200316726 зазначено, що кредитний ліміт становить 50000 грн., при цьому, зазначено, що встановлений розмір кредитного ліміту за рішенням банку може бути змінений, про що клієнт буде повідомлений, шляхом направлення SMS-повідомлення або в порядку, передбаченому умовами по картках.

Цього ж дня, ОСОБА_1 було підписано довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту, в якій визначено загальні умови надання кредиту, орієнтовну сукупну вартість кредиту; договір добровільного страхування фінансового ризику №NSK200316726 від 06.08.2015 року; тарифи по продукту «VISA PLATINUM CashBack»; розписку про отримання платіжної картки та/або пін-коду.

Зазначене у своїй сукупності свідчить про те, що 06.08.2015 між сторонами було укладено договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого відповідачу було відкрито рахунок та видано платіжну картку, що підтверджується розпискою про отримання платіжної картки та/або пін-коду від 06.08.2015 року, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення відповідачу кредитного ліміту та зарахування коштів на платіжну картку, яку було відкрито банком.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України, частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №755/2284/16-ц.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Вбачається, що на підтвердження заборгованості відповідача та її розміру ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» надало до суду виписки по особовим рахункам.

Разом з тим, із наданих виписок неможливо встановити який розмір кредитного ліміту було встановлено відповідачу, чи були перераховані кошти банком відповідачу за умовами укладеного договору, а також доказів користування відповідачем зазначеними коштами. Також, у виписках відсутня інформація про користування відповідачем коштами з 06.08.2015 року(дати укладення договору), оскільки інформація надана з 23.05.2016 року.

Крім того, з наданих виписок вбачається, що банком безпосередньо до тіла кредиту включалися також: прострочені відсотки на кредит, прострочені нараховані доходи за кредитом.

При цьому, інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання відповідачем кредиту на номер платіжної картки № НОМЕР_1 , відкритий банком на виконання договору про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_2 , який вказаний у розписці про отримання платіжної картки від 06.08.2015, що дозволяло б однозначно встановити отримання відповідачем кредитних коштів по договору № №200316726 від 06.08.2015 матеріали справи не містять.

Зазначені обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою, що призвело до невірних висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не було надано розрахунку заборгованості, з якого суд міг би встановити розмір боргу, інформацію щодо нарахування відсотків за договором та строку, протягом якого вони нараховувалися, що вказує на передчасні висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Варто вказати, що без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку, а саме: розмір заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування.

До аналогічного висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 у справі №334/1746/15-ц, від 01.02.2023 у справі №199/7014/20.

Наявний в матеріалах справи розрахунок містить інформацію про нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, який здійснений позивачем ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», на суму заборгованості, яка була відступлена за договором про відступлення права вимоги, проте такий розрахунок не містить інформації про складові частини основної заборгованості, що позбавляє суд перевірити правильність нарахування заборгованості, проти якої заперечує відповідач.

Крім того, витяг з реєстру № 7_БМ від 20 липня 2020 року складений ТОВ "Діджи Фінанс", без підписів ПАТ "Банк Михайлівський" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є одностороннім та не містить будь-яких посилань на первинні документи, які б підтверджували розмір заборгованості, яку відступає первісний кредитор. Фактично доданий витяг є документом, що надрукований позивачем та підписаний його керівником, що не є ідентичним копії оригінального документа. До того ж, реєстр кредитних договорів до договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року сам по собі не підтверджує розмір заборгованості, зокрема, яку частину тіла кредиту та відсотків за його користування було сплачено відповідачем, а яка частина кредиту сплачена не була з врахуванням щомісячного платежу у межах строку кредитування.

Таким чином, апеляційний суд приходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували розмір заявленої до стягнення з відповідача заборгованості, що суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому дійшов помилкового висновку про наявність в матеріалах справи доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, залишивши поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б доводили обґрунтованість заявленого розміру заборгованості та її складових частин, задля перевірки обґрунтованості заявлених позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Таким чином, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушенням норм процесуального права, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, у зв`язку з відмовою у позові, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Разом з цим, оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 грн. 60 коп.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний су, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 (шістдесят) коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.04.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.