Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №464/11/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №464/11/25 Головуючий у 1 інстанції:Бойко О.М.

Провадження №22-ц/811/3085/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Бойко О.М. від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість зі сплати аліментів за договором про сплату аліментів від 24.04.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Пшеничною У.В., реєстр №676, 39 000 грн. основного боргу та 32 400 грн. пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) в користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.

В решті вимог позову – відмовлено.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить визнати незаконним та скасувати рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів за Договором про сплату аліментів від 24.04.2023, посвідченого Пшеничною У.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, реєстр № 676 у сумі 143 096 (сто сорок три тисячі дев`яносто шість) гривень 50 копійок, з них 57 000 (п`ятдесят сім тисяч) гривень 00 копійок основного боргу, 54 390 (п`ятдесят чотири тисячі триста дев`яносто) гривень 00 копійок пені, 31 706 (тридцять одна тисяча сімсот шість) гривень 50 копійок (50% витрат на медичне обслуговування).

Вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню повністю з наступним ухваленням нового рішення.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував визнання відповідачем заборгованості у розмірі 57 000 грн. основного боргу та 54 390 грн. пені, що не відображено у мотивувальній частині рішення. Також, 23.07.2025 представницею позивачки заявлено про збільшення позовних вимог, що відповідач не заперечував, однак суд відмовив з формальних підстав, фактично проігнорувавши визнання боргу. Подальші клопотання про розгляд справи з урахуванням уточнених вимог суд також відхилив, посилаючись на формальні вимоги, не передбачені законом. Ухвалою від 06.08.2025 заяву про збільшення позовних вимог залишено без розгляду. Щодо відмови у відшкодуванні витрат на лікування, зазначає, що суд безпідставно вимагав докази «необхідності обстеження», хоча проведення обстежень є невід`ємною складовою лікування і не потребує окремого нормативного підтвердження. Наявні у матеріалах справи акти медичних установ, що підтверджують, зокрема, перебування у стаціонарі, а також відповіді медичних закладів про надання послуг і їх оплату, судом не досліджені. Так, загальна сума витрат на лікування становить 63 413 грн, з яких 50% підлягали компенсації відповідачем відповідно до Договору, однак такі витрати не відшкодовані, а докази — не оцінені судом. Посилання суду на ненадання відповідачу підтверджуючих документів є безпідставним, оскільки місце його проживання не встановлено, кореспонденція повертається, а вимоги про надання актуальної адреси залишилися без реагування. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Клопотання ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з підстав перебування представниці у відпустці колегія суддів вважала необґрунтованим та відхилила, зважаючи на те, що розгляд даної справи було призначено заздалегідь (більш як за два місяці), сторона позивачки була повідомлена про розгляд справи та відповідно могла забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника, або узгодити час відповідної відпустки представниці із датою призначеного судового засідання. Також, колегія суддів врахувала категорію спору та те, що справа тривалий час перебуває у провадженні судів обох інстанцій. Крім цього, жодних доводів об`єктивної неможливості явки самої позивачки у судове засідання не наведено.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позов, заяви про збільшення розміру позовних вимог, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, ст.ст. 4, 12, 81, 82 ЦПК України, ст.ст. 16, 180, 185, 196, 201 СК України та задовольняючи позов частково, виходив з того, – що позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою відповідача. 24 квітня 2021 року між ними укладено договір про сплату аліментів, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В., реєстр № 676. За умовами договору відповідач зобов?язується сплачувати позивачці аліменти на її утримання у розмірі 3 000 грн. щомісяця шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на її ім?я рахунок, не пізніше 25 (двадцять п?ятого) числа поточного місяця за наступний місяць. Відповідно до п.5 договору сторонами обумовлено, що позивачка має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Окрім того, таке ж право позивачки визначено положеннями ст.196 Сімейного кодексу України. Вказаний обов`язок відповідачем в повному обсязі не виконаний, у зв`язку із чим утворилась заборгованість по сплаті аліментів. Враховуючи визнання відповідачем в судовому засіданні позову в частині стягнення несплаченої суми аліментів в розмірі 39 000 грн. та пені за несплату аліментів в розмірі 32 400 грн., обставини, якими обґрунтовані вказані вимоги у відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню. Визнання позову не порушує вимог законодавства, прав та інтересів сторін чи інших осіб, а тому суд прийшов висновку, що в цій частині позов підлягає до задоволення. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 50% витрат на медичне лікування в розмірі 29 906 грн. 50 коп. то, суд вказав, що така не підлягає до задоволення, адже, відповідач не має обов`язку прямо визначеного законом брати участь у додаткових витратах на позивачку. Тому в цій частині їх правовідносини врегульовуються положеннями договору про сплату аліментів. Так, згідно з пунктом 3 договору про сплату аліментів сторони погодили, що за необхідності стаціонарного лікування або обстеження позивачки відповідач сплачує грошові кошти для здійснення цього лікування або обстеження у державному або приватному лікувальному закладі. Вказані кошти виплачуються відповідачем у розмірі 50% (п?ятдесяти відсотків) від коштів, вказаних у документах про сплату цього лікування або обстеження, виданих організацією, яка буде проводити це лікування або обстеження, протягом 10 (десяти) днів з моменту представлення йому вказаних вище документів. Враховуючи те, що сторони погодили саме таку умови договору, доказуванню у даному спорі підлягають обставини що підтверджують – необхідність стаціонарного лікування та обстеження; перебування саме на стаціонарному лікуванні; понесення витрат на таке лікування чи обстеження та розмір таких витрат; надання підтверджуючих документів відповідачу. Разом із тим позивачкою на підтвердження вказаних обставин надано суду лише акти виконаних робіт ПП «Мережа медичних центрів «Родина» щодо надання медичних послуг на 55 713 грн., чеки про оплату 6000 грн. та 16308 грн. та чеки про оплату 2800 грн. та 1300 грн. за стоматологічне лікування. Проте, доказів, які б беззаперечно та безсумнівно свідчили про стаціонарне лікування позивачки, необхідність такого лікування чи обстеження (виписка з історії хвороби, скерування чи рекомендації лікаря, тощо) позивачкою суду не надано. Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині до задоволення не підлягають, оскільки позивачем не доведені.

Колегія суддів вважає, що такі висновки зроблені судом без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; висновки суду обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону відповідають лише частково; обставини, які суд вважав встановленими лише частково доведені, а також судом не дотримано вимог процесуального закону, тому рішення суду підлягає скасуванню.

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, у якому (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просила:

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів за Договором про сплату аліментів від 24.04.2023, посвідченого Пшеничною У.В., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, реєстр №676 у сумі 143096,50 грн., з них 57 000 грн. основного боргу, 54390 грн. пені, 31706,50 грн. (50% витрат на медичне обслуговування).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що є донькою відповідача ОСОБА_3 , народженою у шлюбі, зареєстрованому між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 11.05.2018 рішенням Сихівського районного суду м. Львова шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , розірвано, після розірвання шлюбу вона залишилась проживати разом із матір?ю і на даний час теж зареєстрована й проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначила, що відповідач участі у її житті не приймав, у зв?язку з чим 24 квітня 2023 року між нею та відповідачем укладено договір про сплату аліментів, відповідно до умов якого відповідач зобов?язався сплачувати їй аліменти на утримання у розмірі 3 000 грн. щомісяця, шляхом перерахування аліментів на відкритий на її ім?я рахунок. Крім того, ними було обумовлено, що за необхідності її стаціонарного лікування або обстеження відповідач сплачує грошові кошти для здійснення цього лікування або обстеження у державному або приватному лікувальному закладі у розмірі 50% від коштів, вказаних у документах про сплату цього лікування або обстеження, виданих організацією, яка буде проводити це лікування або обстеження, протягом 10 (десяти) днів з моменту представлення йому вказаних вище документів. Також договором визначено її право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Відповідач належним чином виконував зобов?язання за договором про сплату аліментів до кінця листопада 2023 року. Починаючи з грудня 2023 року сплата аліментів за договором припинилася. Станом на момент звернення до суду з цією позовною заявою існує заборгованість зі сплати аліментів за 12 календарних місяців та пені у загальній сумі 71400 грн. Також у 2023 році позивачка проходила обстеження та стаціонарне лікування у ПП «Мережа медичних центрів «Родина», сумарна вартість медичних послуг якого становила 55 713 грн. та стоматологічне лікування на суму 4100 грн. Загалом на медичні послуги для вона витратила у 2023-2024 році кошти у сумі 59 813 грн., 50% відсотків з яких відповідач був зобов?язаний компенсувати відповідно до умов договору про сплату аліментів, однак не здійснив цього. Передати відповідачу документи, які підтверджують понесені позивачкою витрати на медичні послуги, для компенсації половини вартості неможливо, оскільки невідоме місце проживання відповідача.

6.02.2025 року провадження у даній справі було відкрито судом першої інстанції та ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного судового провадження з викликом сторін.

Розгляд справи було призначено на 27.02.2025 року 12 год. 00 хв.

Проте 27.02.2025 року розгляд справи по суті не розпочався та судові засідання у справі до 10.06.2025 року не проводилися. Довідками від 27.02.2025, 31.03.2025, 17.04.2025, 14.05.2025 розгляд справи було відкладено.

У судовому засіданні 10.06.2025 року судом вирішено клопотання відповідача та судове засідання у зв`язку з цим відкладено на 27.06.2025 року.

Згідно довідки від 27.06.2025 року судове засідання 27.06.2025 року не відбулось у зв`язку із зайнятістю залів для с/з. Вказано, що наступне судове засідання відбудеться 23.07.2025 року о 12:00 год.

23.07.2025 року судовий розгляд у справі не розпочався, однак представницею позивачки заявлено усне клопотання у судовому засіданні про збільшення позовних вимог. Однак судом відмовлено у задоволенні клопотання представниці позивачки про прийняття усної заяви про збільшення позовних вимог та оголошено перерву до 6.08.2025 року.

05.08.2026 року до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій ОСОБА_2 вказувала, що за час розгляду справи розмір заборгованості за Договором про сплату аліментів продовжує зростати і накопичуватись в частині заборгованості щодо сплати аліментів та пені на таку заборгованість.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року у задоволенні клопотання представниці позивачки ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження було відмовлено, а заяву представниці позивачки Комарницької Н.В. про збільшення позовних вимог – залишено без розгляду.

Також, у вказаній ухвалі зазначено, що складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, а тому суд вважав за можливе обмежитись складанням і оголошенням її резолютивної частини, відклавши складання повного тексту ухвали на строк до п`яти днів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та Єдиного державного реєстр судових рішень, повний текст ухвали Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року відсутній, а тому не можливо встановити обставини, які були враховані судом при розгляді клопотання та заяви; мотиви відмови у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог; та нормативно правові акти, судова практика, якими суд першої інстанції керувався під час вирішення клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заяви про збільшення позовних вимог.

Відтак, колегія суддів вважає, що ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року слід вважати необґрунтованою з підстав відсутності мотивації ухвалення такої.

Крім цього, колегія суддів враховує і те, що заява про збільшення позовних вимог надійшла до початку розгляду справи по суті (до першого судового засідання), оскільки до 6.08.2025 року розгляд справи по суті не розпочинався, судом не було з`ясовано суть позовних вимог, сторони не надавали своїх пояснень по суті розгляду, тощо.

Враховуючи вищенаведене, розгляд справи суду першої інстанції слід було здійснювати в межах заяви позивачки про збільшення позовних вимог, з якою відповідач ознайомлений, що відповідно здійснюватиме апеляційний суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Частиною 3 зазначеної вище статті передбачено, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Крім цього, в абз.2 п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Окрім наведеного за ст.201 СК України, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.189 СК України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Аналізуючи обставини, що мають значення для справи в контексті згаданих норм матеріального закону та їх тлумачень колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою відповідача ОСОБА_3 .

24 квітня 2021 року між сторонами укладено Договір про сплату аліментів, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В., зареєстровано в реєстрі за №676.

За умовами п.1 вказаного Договору, ОСОБА_3 – батько та ОСОБА_2 – повнолітня дочка, домовились встановити розмір, строки та порядок виплати аліментів на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання у Львівському державному університеті фізичної культури ім.Івана Боберського, і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги. Платник зобов`язується сплачувати Одержувачу аліменти на її утримання, в розмірі 3000 грн. 00 коп. щомісяця, шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім`я Одержувача рахунок: НОМЕР_3 в АТ “Універсал Банк». Виплата Аліментів здійснюється Платником щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця за наступний місяць.

Відповідно до п.2 вказаного Договору, Одержувач зобов`язана використовувати отримані аліменти виключно на забезпечення свого побуту, оздоровлення, відпочинку, витрати на лікування у разі необхідності, а також інші витрати, необхідні для забезпечення її нормального розвитку.

Відповідно до п.3 вказаного Договору, за необхідності стаціонарного лікування або обстежень Одержувача, Платник сплачує грошові кошти для здійснення цього лікування або обстежень у державному або приватному лікувальному закладі. Вказані кошти виплачуються Платником у розмірі 50% від коштів, вказаних у документах про сплату цього лікування або обстежень, виданих організацією, яка буде проводити це лікування або обстеження, протягом 10 (десяти) днів з моменту представлення йому вказаних вище документів.

Відповідно до п.5 вказаного Договору, Одержувач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 10 відсотків заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний обов`язок по сплаті аліментів відповідачем в повному обсязі не виконаний, у зв`язку із чим утворилась заборгованість по сплаті аліментів, що відповідачем жодним чином не спростовано. Доказів протилежного суду не надавалося. Розмір нарахованої заборгованості за аліментами не оспорювався із наданням відповідних доказів.

Також, відповідно до ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім. У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов`язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми. Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов`язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред`явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами України окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов – повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості. При розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз`яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст.196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть проявлятися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів, тощо).

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Вказаний висновок підтверджується наступним.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, знову ж свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2020 року у справі № 661/905/19 вважав за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 572/1689/16-ц (провадження № 61-311 св 17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Враховуючи вказане, колегія суддів зазначає, що сума заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_3 утворилась з його вини, який своєчасно належним чином не виконував свої обов`язки, що тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Доказів того, що заборгованість за аліментами виникла внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками або інших незалежних від нього причин, матеріали справи не містять, а тому, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 набула право на стягнення з відповідача, окрім розміру заборгованості за аліментами, також і неустойки, виходячи із розміру заборгованості за аліментами, яка існувала на час звернення до суду з цим позовом.

Так, із матеріалів справи вбачається, що у відповідача утворилась заборгованість по сплаті аліментів станом на 25.12.2024 року в розмірі 39 000 грн. та пені за несплату аліментів в розмірі 32 400 грн., чого ОСОБА_3 не заперечував та визнав в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Однак, також, враховуючи те, що колегія суддів визнала ухвалу Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року необґрунтованою і вирішила розглядати справу в межах заяви про збільшення позовних вимог, слід також, врахувати і розмір заборгованості за аліментами, станом на 25.06.2025 року та нараховану неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, які слід стягнути з ОСОБА_3 у розмірах 57000 грн. та у розмірі 54390 грн. (неустойка (пеня), що підтверджуються наданими стороною позивачки розрахунками заборгованості (а.с.98), які відповідачем не спростовано, як і не надано свого розрахунку заборгованості по сплаті аліментів та неустойки (пені). Чи будь-яких доказів на спростування вказаних розрахунків.

Що стосується стягнення з ОСОБА_3 50% витрат на медичне обслуговування, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.3 Договору про сплату аліментів від 24 квітня 2021 року, за необхідності стаціонарного лікування або обстежень Одержувача, Платник сплачує грошові кошти для здійснення цього лікування або обстежень у державному або приватному лікувальному закладі. Вказані кошти виплачуються Платником у розмірі 50% від коштів, вказаних у документах про сплату цього лікування або обстежень, виданих організацією, яка буде проводити це лікування або обстеження, протягом 10 (десяти) днів з моменту представлення йому вказаних вище документів.

Як вбачається з Акту виконаних робіт ПП «Мережа медичних центрів «Родина» №17615 від 20.12.2023 (а.с.9) та Акту виконаних робіт ПП «Мережа медичних центрів «Родина» №18605 від 16.04.2024 (а.с.10), пацієнтка ОСОБА_2 20.12.2023 року та 16.04.2024 року перебувала на стаціонарному лікуванні.

Що стосується доводів відповідача про те, що пункт 3 Договору про сплату аліментів від 24 квітня 2021 року передбачає лише оплату необхідного стаціонарного лікування або обстеження і договором не передбачено оплати інших видів лікування окрім амбулаторного, то колегія суддів зазначає, що Актами виконаних робіт ПП «Мережа медичних центрів «Родина» №17615 від 20.12.2023 та №18605 від 16.04.2024 підтверджується перебування позивачки саме на стаціонарному лікуванні, зокрема в таких вказано про перебування позивачки в палаті 20.12.2023 року добу, а 16.04.2024 року в межах одного дня, проведення їй седацій (знечулення), анестезії та оперативного втручання.

Відтак, позивакою підтверджено належними та допустимими доказами перебування на стаціонарному лікування та витрати на обстеження і лікування у зв`язку з цим, в сумі 49713 грн., а тому з відповідача підлягає стягненню 50% від вказаної суми, що становить 24856,50 грн.

Однак, що стосується вимоги про стягнення 50% витрат на проведення стоматологічного лікування, то колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення, оскільки отримання стоматологічних послуг не є стаціонарним лікуванням, доказів того, що позивачка перебувала на стаціонарному лікування для отримання стоматологічних послуг матеріали справи не містять.

Враховуючи вказане, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Оскаржуване ж рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 57000 грн.; пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 54390 грн. та 24856,50 грн. витрат на медичне обслуговування, відповідно до Договору про сплату аліментів від 24.04.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Пшеничною У.В., реєстр №676.

В задоволенні решти позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 06 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 57000 грн.; пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 54390 грн. та 24856,50 грн. витрат на медичне обслуговування, відповідно до Договору про сплату аліментів від 24.04.2023, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Пшеничною У.В., реєстр №676.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра