Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №679/1833/25 — Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 679/1833/25

Провадження № 2/682/398/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року

Славутський міськрайонний суд

Хмельницької області у складі:

головуючого судді Мотонок Т. Я.,

за участю секретаря судових засідань Мелашенко О.В.,

представника позивача Маринюка С.О.,

представника відповідача Власюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Славута цивільну справу № 679/1833/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Маринюк Сергій Олександрович, до Нетішинської міської ради, про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває цивільна справа № 679/1833/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Маринюк С.О., до Нетішинської міської ради, про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_2 , 1915 р.н. Для подальшої реалізації свого права на отримання спадщини позивач звернулася до Нетішинської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації, на що їй було повідомлено, що спадщина після смерті ОСОБА_2 була визнана відумерлою і перейшла у власність Нетішинської міської ради.

Земельна частка (пай), що посвідчується сертифікатом серії ХМ № 0149233 належала ОСОБА_2 . ОСОБА_2 помер і після його смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай). На час смерті батька позивачка вступила в управління спадковим майном, але офіційно із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори позивачка не зверталась.

23.08.2012 рішенням суду у справі № 2214/2830/2012 спадщину після смерті ОСОБА_2 визнано відумерлою: в мотивувальній частині рішення суду зазначено про відсутність спадкоємців у померлого ОСОБА_2 та те, що спадщини після його смерті ніхто не приймав, що не відповідає дійсності.

Земельній ділянці, яка відповідає протоколу розподілу сертифікату серії ХМ № 0149233 по Старокривинській сільській раді та належала ОСОБА_2 , присвоєно кадастровий номер 6823987300:03:002:0004. Право власності на дану земельну ділянку площею 3,1590 га. зареєстровано за Територіальною громадою міста Нетішин в особі Нетішинської міської ради. Крім того, зазначена земельна ділянка передана в оренду ТОВ «Акріс Агро Груп».

Разом із тим позивач є спадкоємцем за законом після смерті свого батька та прийняла спадщину, а тому земельна частка (пай), яка належала ОСОБА_2 та визнана відумерлою спадщиною, може бути передана спадкоємцю. Передача спадкового майна спадкоємцю припиняє його статус відумерлої спадщини та право територіальної громади на це майно.

За таких обставин позивач та її представник звернулись до суду та просили: витребувати в користь ОСОБА_1 від Нетішинської міської ради земельну ділянку площею 3,1590 га., кадастровий номер 6823987300:03:002:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно земельну ділянку площею 3,1590 га. кадастровий номер 6823987300:03:002:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалою суду від 12.01.2026 у даній справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 09.02.2026.

27.01.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Нетішинської міської ради. Згідно відзиву, Нетішинська міська рада заперечує проти позову. Так, рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області № 2214/2830/2012 від 23.08.2012 встановлено, що жителю с. Старий Кривин Славутського району ОСОБА_2 на підставі сертифіката серії ХМ № 01492233 належало право на земельну частку (пай) в розмірі 5.40 умовних кадастрових гектарів вартістю 80020.06 грн. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаним судовим рішенням було встановлено, що спадкоємці у померлого відсутні, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, спадщини ніхто не прийняв. Таким чином, судом визнано спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5.40 умовних кадастрових гектарів вартістю 80020.06 грн., відумерлою і передано її територіальній громаді Старокривинської сільської ради. Рішення Славутського міськрайонного суду № 2214/2830/2012 від 23.08.2012 набрало законної сили, не скасоване та є чинним. Земельній ділянці, яка відповідає протоколу розподілу сертифікату серії ХМ № 0149233 по Старокривинській сільській раді присвоєно кадастровий номер 6823987300:03:002:0004. 18.02.2020 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6823987300:03:002:0004, площею 3.159 га, зареєстровано за територіальною громадою міста Нетішин в особі Нетішинської міської ради. Таким чином, будучи на законних підставах власником земельної ділянки, враховуючи значний проміжок часу від дня відкриття спадщини до визнання її відумерлою, відсутність відомостей про можливих спадкоємців, тривалу відсутність будь-якого інтересу осіб, які були б зацікавлені у прийнятті спадщини після смерті ОСОБА_2 та у користуванні вказаною земельною ділянкою, орган місцевого самоврядування, діючи в інтересах територіальної громади, має легітимні законні очікування щодо розпорядження спірним майном. Рішенням Славутського міськрайонного суду № 2214/2830/2012 від 23.08.2012 встановлено, що з моменту смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на день прийняття рішення 23.08.2012 спадкоємці – відсутні. При цьому, встановлення факту родинних відносин між позивачем та спадкодавцем не є підставою для набуття права власності на спадкове майно. Представник відповідача вказує, що позивач не підтримувала родинних відносин із спадкодавцем, а доказова база позовної заяви в цілому є недостатньою на підтвердження факту вступу останньої в управління спадковим майном, зокрема до позовної заяви не додано довідку про спільне проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 на день його смерті тощо. Таким чином, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вступу в управління спадковим майном спадкодавця у встановлений законом строк. Враховуючи, що право власності територіальної громади виникло на законних підставах, позивач не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також представник відповідача зауважує, що заявлені позовні вимоги не є негаторним позовом, оскільки ОСОБА_1 не є власником спірного майна, а при цьому фактично оспорює право іншого власника – територіальної громади міста Нетішин, за якою на законних підставах зареєстроване право власності на земельну ділянку. При цьому, заявлені позовні вимоги носять характер позову про визнання права власності, для якого характерне застосування загальної позовної давності. Враховуючи, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку виникло на підставі рішення Славутського міськрайонного суду № 2214/2830/2012 від 23.08.2012, яке набрало законної сили 03.09.2012, то саме з цього моменту позивач міг і повинен був дізнатися про можливе порушення свого права. Однак, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 16 грудня 2025 року, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності, при цьому жодних поважних причин її пропуску або клопотання про поновлення строку позивач не заявив. Водночас, позивачка мала об`єктивну можливість та повинна була довідатись про порушення її права як спадкоємиці, зокрема доказів протилежного до позову не додано. За таких обставин представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

09.02.2026 підготовче судове засідання у справі закрито та призначено судовий розгляд на 12.03.2026.

12.03.2026 розгляд справи було відкладено на 14.04.2026 за клопотанням представника позивача.

14.04.2026 під час судового засідання представник позивача, адвокат Маринюк С.О., поданий позов підтримав з викладених у ньому підстав.

Позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позові. Крім того, додатково зазначила, що з самого дитинства і до смерті її батька ОСОБА_2 вони проживали разом. ОСОБА_2 не був офіційно записаний її батьком, оскільки її батьки на момент її народження не перебували в зареєстрованому шлюбі. Офіційно шлюб батьки зареєстрували лише у 1979 році. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02.09.2025 встановлено, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її рідним батьком. Позивачці, як єдиній сподкоємиці після смерті її батька було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. В спадкову масу входить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у власності селянських господарства «Кривинська», с. Старий Кривин, Славутського району Хмельницької області, яка належала померлому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0149233. Однак, позивачці було відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 визнано відумерлою спадщиною і передано територіальній громаді Старокривинської сільської ради на підставі рішення суду. Оскільки вона вступила у фактичне управління майном після смерті свого батька, тобто є спадкоємцем всього його майна, тому вона просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Нетішинської міської ради, ОСОБА_3 , заперечувала проти задоволення даного позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У випадку, якщо суд при вирішенні спору прийде до переконання, що Позивач на обґрунтування своїх вимог та заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, то суд має право самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх постановах, в яких суд вказував на принцип «jura novit curia» або «суд знає закон», зокрема: постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 р. у справі №662/397/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі №487/10128/14-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі №917/1739/17.

Виходячи з викладеного вбачається, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Велика Палата Верховного Суду 15 червня 2021 року в рамках справи № 904/5726/19, провадження № 12-95гс20 (ЄДРСРУ № 98524308) вказала, що активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачами та відповідачами, вибором і складанням до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і загального з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах відповідних вимог встановлює зміст (правову природу, права та зобов`язання ін.) правовідносини сторінки, яка випливає із встановлених обставин, та формує правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення процесуального кодексу така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду включає його відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, що виходить з фактів, встановлених під час розгляду справи, та застосування, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, заявлено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Таким чином, суд самостійно повинен визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору, навіть щодо якої помиляються сторони.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №685/1008/20 та інших постановах.

Отже, в ході розгляду даної справи судом було встановлено:

Згідно рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02.09.2025 у справі № 679/1118/25, встановлено юридичний факт: що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 23-24).

Отже, позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 як рідна донька останнього.

Після смерті ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 24/2025, з матеріалів якої слідує, що окрім ОСОБА_1 інших спадкоємців – немає.

Так, позивачу ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.10.2025 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у власності селянських господарства «Кривинська», с. Старий Кривин, Славутського району Хмельницької області, у розмірі 5,40 в умовних кадастрових гектарах, вартістю 141176 грн. 77 коп., яка належала померлому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0149233, виданого Славутською державною адміністрацією 5 серпня 1996 року (а.с. 38, 80).

Однак, згідно відповіді Нетішинської міської військової адміністрації від 13.11.2025 № Ж/72-04-72/2025, розглянувши звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва було встановлено, що листом № 35/01-10-4363/2025 виконавчий комітет Нетішинської міської ради повідомив, що право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 визнано відумерлою і передано територіальній громаді Старокривинської сільської ради рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 серпня 2012 року у справі № 2214/2830/2012.

Отож, як слідує із рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 23.08.2012 у справі № 2214/2830/2012, спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,40 умовних кадастрових гектарів вартістю 80020,06 грн., що залишилась після смерті ОСОБА_2 , визнано відумерлою та передано її територіальній громаді Старокривинської сільської ради (а.с. 22).

Земельній ділянці, яка відповідає протоколу розподілу сертифікату серії ХМ№0149233 по Старокривинській сільській раді та належав ОСОБА_2 , присвоєно кадастровий номер 6823987300:03:002:0004 (а.с. 14-15).

Згідно витягу № НВ-9989516282025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6823987300:03:002:0004 становить 65125 грн. 44 коп. (а.с. 21).

Рішенням п`ятдесят сьомої (позачергової) сесії Нетішинської міської ради VII скликання від 31.05.2019 року № 57/3773 добровільно приєднано Старокривинську сільську територіальну громаду Славутського району Хмельницької області (село Старий Кривин і село Новий Кривин) до Нетішинської міської територіальної громади Хмельницької області (а.с. 15).

Згідно витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6823987300:03:002:0004 земельна ділянка площею 3,1590 га., зареєстроване право власності за Територіальна громада міста Нетішин в особі Нетішинської міської ради (а.с. 16-17).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже спадщина відкрилась у вказану дату.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене, спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після ОСОБА_2 , який помер регулюються саме положеннями ЦК Української РСР, а не ЦК України.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК україни ( 1963), тобто на день смерті батька позивачки та виникнення спадкових правовідносин, визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачка вступила в управління спадковим майном, але офіційно із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталась.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (частини перша та друга статті 548 ЦК УРСР).

Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення статті 5 та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина перша та друга статті 1277 ЦК України).

Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що:

в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися.

Оскільки, спадщина після смерті спадкодавця відкрилася у 1999 році, тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року, який не передбачав можливості набуття органами місцевого самоврядування права на спадкове майно в порядку визнання спадщини відумерлою, а єдина спадкоємиця ОСОБА_1 вступила у фактичне управління майном, що свідчить про прийняття нею спадщини, отже були відсутні підстави для визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді Старокривинської сільської ради.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу.

Право на земельну частку (пай) згідно сертифікату серії ХМ № 0149233, який належав померлому ОСОБА_2 , визнано відумерлою спадщиною та відповідна земельна ділянка передана у власність Нетішинської територіальної громади. Оскільки таке майно увійшло до складу земель комунальної власності, воно збереглося і може бути передано спадкоємцю.

Передача спадкового майна спадкоємцю припиняє його статус відумерлої спадщини та право територіальної громади на це майно.

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

Об`єктом позову є індивідуально визначене майно, що існує в натурі станом на час звернення з позовом у виді земельної ділянки з кадастровим номером 6823987300:03:002:004. Позивач з моменту прийняття спадщини є власником, який позбавлений можливості фактично володіти спірним майном, а Нетішинська міська рада є фактичним володільцем спірного майна станом на моменту подання позову.

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Оскільки закон не містить прямого застереження про необхідність скасування рішення суду про визнання спадщини відумерлою для реалізації спадкоємцями свого права вимоги до територіальної громади, строк, протягом якого спадкоємець має право вимагати передання відумерлою майна в натурі законом не обмежений, а іншого способу захисту своїх прав, окрім як звернення до суду у позивача немає, тому, з огляду на обставини справи та відповідні підстави, суд вважає, що позовні вимоги в частині витребування сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6823987300:03:002:004 у Нетішинської міської ради на користь позивача є законними, обґрунтованими та є ефективним способом відновлення прав позивача.

Тобто, належною вимогою про захист прав спадкоємця є вимога про передання майна в натурі, а не про визнання права власності на таке майно в порядку спадкування.

Натомість ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання за собою права на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , що з урахуванням установлених обставин визнання такого права відумерлою спадщиною та передання його територіальній громаді не відповідає критерію ефективності обраного позивачкою способу захисту порушеного права та є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Таким чином, земельна частка (пай) згідно сертифікату серії ХМ № 0149233, на яку претендує позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_2 , визнана відумерлою спадщиною та передана у власність Старокривинської сільської ради, правонаступником якої є Нетішинська міська рада, у подальшому виділена в натурі та є сформованою земельною ділянкою із відповідною площею та кадастровим номером, спадкове майно збереглося та перебуває у власності відповідача, а тому може бути витребувано на користь спадкоємця – позивача, що припиняє його статус відумерлої спадщини та, відповідно, право територіальної громади на це майно.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі, суд звертає увагу на таке.

Цивільним кодексом України визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦПК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Суд встановив наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки.

Разом із тим, для віндикаційного позову (витребування майна) застосовується загальна позовна давність — 3 роки. Перебіг строку починається з дня, коли власник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права та особу, яка його порушила.

У даній справі позивач дізналась про порушення свого права як спадкоємиці померлого ОСОБА_2 після початку процедури оформлення своїх спадкових прав. Зокрема, як зазначено вище, листом Нетішинської міської військової адміністрації від 13.11.2025 позивача повідомлено про те, що право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 визнано відумерлою спадщиною і передано у територіальній громаді Старокривинської сільської ради за рішення суду від 23.08.2012. Отже, суд приходить до переконання, що позивач дізналась про порушення своїх спадкових прав у 2025 року, а отже загальний строк позовної давності нею не пропущений.

За таких обставин позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 4-13, 17, 18, 263, 265, 273, 352-354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов – задовольнити частково.

Витребувати на користь ОСОБА_1 від Нетішинської міської ради земельну ділянку площею 3,1590 га., кадастровий номер 6823987300:03:002:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Нетішинська міська рада (адреса: вулиця Шевченка 1, м. Нетішин, ЄДРПОУ 05399231)

Повний текст рішення складено та проголошено: 22.04.2026.

Суддя Мотонок Т. Я.