Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №675/341/26 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/341/26

Провадження № 3-зв/675/1/2026

П О С Т А Н О В А

22 квітня 2026 року м. Ізяслав

Суддя Ізяславського районного суду Хмельницької області Пашкевич Р. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізяслав заяву про самовідвід головуючого судді Короля О.В., яка подана в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення № 675/341/26 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП,-

в с т а н о в и в :

09.03.2026 року до Ізяславського районного суду Хмельницької області надійшла справа про адміністративне правопорушення № 675/341/26 (номер провадження 3/675/104/2026) за матеріалами Відділу поліцейської діяльності № 2 Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Головуючим суддею в справі визначено суддю Короля О. В. Представником ОСОБА_1 є адвокат Кучерук Тарас Миколайович.

16.04.2026 року суддею Королем О. В. подано заяву про самовідвід посилаючись на те, що захисником ОСОБА_1 є Кучерук Тарас Миколайович, який є чоловіком ОСОБА_2 , з якою суддя перебуває у дружніх відносинах.

Більше того, зазначає, що його дружина ОСОБА_3 пов`язана з ОСОБА_2 християнськими традиціями, оскільки є хрещеною матір`ю її дочки, тим самим перебуває з нею у тривалих тісних дружніх стосунках.

Відтак, суддя Король О. В. вбачає цю обставину підставою, яка викликатиме в очах громадськості сумнівів в упередженості головуючого судді стосовно ОСОБА_1 в справі №675/341/26, внаслідок чого вважає за необхідне заявити самовідвід.

В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адвокат Кучерук Т. М., будучи своєчасно сповіщеним про місце та час розгляду справи, не прибули.

22.04.2026 року від адвоката Кучерука Т. М. надійшло заперечення щодо заяви судді Короля О. В. про самовідвід у справі № 675/341/26, як таку, що не підтверджена жодними доказами, а також про здійснення розгляду справи без його участі.

Вирішуючи питання щодо заявленого відводу, суд виходить з наступного.

Призначаючи до розгляду дану заяву про самовідвід судом враховано те, що чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає ані права, ані процедури подання та розгляду заяви про відвід судді. Тобто чітке законодавче регулювання щодо даного питання відсутнє.

У пункті 4 рішення Ради суддів України № 34 від 08.06.2017 роз`яснено, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.

Згідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Оскільки у вказаному Кодексі відсутні норми, що регулюють порядок вирішення питання про відвід (самовідвід) судді, а тому діє аналогія закону та в даному випадку слід керуватися нормами КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом (ст. ст. 126, 129 Конституції України).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, у випадку, якщо санкції за адміністративні правопорушення є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, вимоги до його судового розгляду мають відповідати гарантіям та стандартам, встановленим Конвенцією, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» від 09.06.2011 року).

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважив, що з огляду на загальний характер законодавчого положення, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, провадження у таких справах є кримінальними для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» від 21.02.1984 року (пп. 52-54), «Лауко проти Словаччини» від 02.09.1998 року (пп. 56-59), ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17.11.2009 року).

Беручи до уваги, практику Європейського суду з прав людини, у зв`язку з відсутністю у нормах Кодексу України про адміністративні правопорушення процедури вирішення питання про відвід судді, судом застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України за аналогією закону.

Вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя безумовно підлягає відводу, визначений статтями 75, 76 КПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 80 КПК України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод інститут відводу та самовідводу є гарантією справедливого розгляду кожної судової справи.

Так, у п. 132 рішення ЄСПЛ у справі «Гарабін проти Словаччини» від 20.02.2013 року зазначено, що існування національних процедур для забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють відвід судді, є важливим фактором. Такі правила виявляють особливу увагу національного законодавства до усунення всіх обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді чи суду і є спробою забезпечити неупередженість, усуваючи причини таких сумнівів. На додаток до забезпечення відсутності упередженості як такої, ці правила спрямовані на усунення будь-яких проявів упередженості і таким чином слугують зміцненню довіри громадськості до суду.

Згідно з Коментарем до Кодексу суддівської етики, інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи це одна із гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ (чергового) з`їзду суддів України від 22.02.2013, неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

Положення п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 (схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 27.07.2006) орієнтують на те, що суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об`єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

Відповідно до п. 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради Європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» від 01.01.2001 року незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але із боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана. Одним із елементів довіри суспільства, в тому числі і учасників процесу до суду, є довіра складу суду вирішувати спір, що унеможливить в подальшому сумніватись у винесенні справедливого, законного та об`єктивного рішення суду.

При цьому суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Веттштайн проти Швейцарії» (заява № 33958/96) та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» де зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43).

В рішенні ЄСПЛ «Мироненко і Мартенко проти України», зокрема у п. 66, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст.6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах «Фей проти Австрії» та «Веттштайн проти Швейцарії»). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»).

Розглядаючи заявлені доводи для самовідводу судді Короля О. В., суд виходить із того, що такі базуються на можливих сумнівах у стороннього спостерігача в об`єктивності та неупередженості судді.

Проаналізувавши наведені у заяві судді Короля О. В. доводи для самовідводу, суд встановив, що такі не доводять існування обставин, що викликають сумніви в неупередженості та об`єктивності судді, оскільки, самі лише посилання на те, що він перебуває у дружніх відносинах з дружиною адвоката Кучерука Т. М., а також той факт, що остання пов`язана християнськими традиціями з дружиною ОСОБА_4 , не можуть свідчити про заінтересованість судді в результатах розгляду справи і не є такими, що можуть викликати сумнів в об`єктивності й неупередженості судді.

Сумнів в неупередженості судді повинен бути розумним, інакше будь-який судовий процес можна було б перетворити у безкінечний ланцюг недовіри до суду та, відповідно, зміну його складу.

Також суд звертає увагу на те, що з огляду на доводи судді для самовідводу, які викладені у заяві та письмових запереченнях адвоката, вбачається, що між ними не існують дружні відносини, які унеможливлювали би суддею об`єктивний розгляд адміністративної справи.

Більше того, факти, зазначені в заяві про самовідвід, за умови належного виконання суддею Королем О. В. своїх обов`язків судді, дотримання ним Присяги судді, Кодексу суддівської етики та принципів поведінки судді, не дають підстав стверджувати про майбутню його упередженість та необ`єктивність і не повинні викликати сумнівів у безсторонності суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про самовідвід судді Короля О. В.

Керуючись ст. 245,246, 247,280,283,284 КУпАП, суддя,

п о с т а н о в и в :

У задоволенні заяви про самовідвід головуючого судді Короля Олександра Валентиновича, яка подана в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення №675/341/26 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя: Р. В. Пашкевич