Рішення від 21 квітня 2026 р. у справі №464/5454/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5454/25

пр.№ 2/464/790/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2026 року м. Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі судді Шашуріної Г.О.,

з участю секретаря Федак Б.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 464/5454/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м. Львова із заявою, в якій просить встановити факт, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 утримується та виховується самостійно позивачем, без участі матері ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2025 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 22 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Учасники справи у судове засідання призначене на 11:00 год 15 квітня 2026 року не з`явилися.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просить позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 у судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого. Відзив на позовну заяву не подав.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого. Відзив на позовну заяву не подав.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст.223 ЦПК України. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.4 ст.223 ЦПК України).

За умовами ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не за-перечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням наявності всіх наведених вище умов суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

У зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося згідно із вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (надалі - Позивач) та ОСОБА_2 (надалі -Відповідач) 02.06.2009 р. було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану ЛМУЮ з актовим записом № 862, номер свідоцтва НОМЕР_1 . В подальшому шлюб було розірвано рішенням Сихівського районного суду у справі № 464/3560/15 від 15.07.2015.

В даному шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 від 25.09.2012).

19 травня 2023 року між Позивачем та Відповідачкою ( надалі Позивач та Відповідач іменуються разом як Сторони) було укладено Договір про визначення місця проживання дитини та про участь батьків у вихованні дитини, згідно з яким Сторони домовились про те, що дитина, а саме: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде проживати з батьком.

Довідкою № 125 від 13.05.2024, видана Ліцеєм “Оріяна” ЛМР, стверджується, що ОСОБА_3 навчався у ліцеї “Оріяна” з 01.09.2018 по 20.06.2022. Навчанням і вихованням сина займався його батько, ОСОБА_1 . Мати, ОСОБА_2 , навчальний заклад не відвідувала, на батьківських зборах не була, з учителями не спілкувалася.

Довідкою № 193 від 10.05.2024, видана Середньою загальноосвітньою школою №100 м. Львова, засвідчує, що ОСОБА_3 навчається в 6-В класі Середньої загальноосвітньої школи №100 міста Львова. Відповідно до інформації класного керівника 6-В І класу, ОСОБА_4 , мама ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини та не цікавиться навчанням, батьківські збори не відвідує .

Акт обстеження умов проживання від 28.05.2024 року підтверджує, що умови проживання належні, наявні необхідні меблі та побутова техніка. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: відведено окрему кімнату, де наявне місце для сну, стіл для навчання, ігрова зона. Також в акті зафіксовано зі слів батька, що мама ОСОБА_5 періодично лікується, проживає у Сихівському районі м. Львова у її матері. Батьки розлучені. ОСОБА_5 з матір`ю бачиться не часто.

З виписки від сімейного лікаря ОСОБА_3 від 06.06.2024, вбачається, що Батько дитини належно виконує свої обов`язки у вихованні дитини, постійно турбується' про стан здоров`я, вчасно звертається за медичною допомогою, якщо у дитини погіршується самопочуття. Окрім того, регулярно приводить на медичний огляд та обстеження без участі матері дитини.

З відповіді КП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» №3542 від 13.12.2024 року, вбачається, що відповідач з 23.10.20218 року по даний у час знаходиться на обліку і лікуванні амбулаторному з приводу параноїдальної шизофренії, безперервний тип перебігу з вираженим емоційно-вольовим дефектом.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. З Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п. 3 ст. 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Згідно з ч. 1 і ч. 4 ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Статтею 141 СК України та ч. З ст. 11 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтею ст. 153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно ч.1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

За п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

За положеннями ст.170 СК України суд також може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Аналізуючи зміст наведених норм чинного законодавства у сукупності слід дійти висновку, що між батьками та дітьми існують взаємні права й обов`язки. Права та обов`язки батьків щодо дитини є рівними та не залежать від того, з ким проживає дитина. Відмовитися від своїх сімейних обов`язків неможливо. Натомість з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються належними доказами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Загалом Сімейний кодекс України виходить з того, що виховання та утримання дитини здійснюється батьками за взаємною згодою. У тому випадку, якщо права дитини порушуються одним з батьків, хто проживає окремо то такий спір може бути вирішений судом за позовом батька з ким проживає дитина. Зокрема може бути заявлений позов про стягнення аліментів, про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини тощо (ст.ст. 164, 170, 181 СК).

З матеріалів справи вбачається, що такі заходи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не вживались.

Більше того 19.05.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дитини та про участь батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - Орач Х.І.

Отже, аналізуючи вказані норми, можна дійти до висновку про те, що батьки скористались наданим законодавством правом, добровільно в позасудовому порядку врегулювали спір, домовившись про те, що малолітній ОСОБА_3 буде проживати з батьком ОСОБА_1 , а також узгодили участь батьків у вихованні дитини.

З цього слід зробити висновок, що лише факт проживання дитини з одним з батьків само по собі не свідчить про самостійне виховання дитини. Той з батьків який проживає окремо має рівні права на виховання дитини з тим з батьків з ким дитина проживає. Такі права можуть бути обмежені лише у судовому порядку.

Суд критично ставиться до твердження позивача про те, що відповідачка з огляду на її особисті обставини життя, які пов`язані зі станом її психічного здоров`я, не має змоги та відповідно не здійснює виховання та догляд за дитиною, оскільки позивачем не надано доказів щодо неможливості матері за станом здоров`я виконувати батьківські обов`язки.

Відтак, визначення питання щодо одноосібного виховання малолітньої дитини їх батьком, може порушувати права інших осіб, а саме самої дитини на повноцінне батьківське виховання та відповідачки щодо виховання її спільної із позивачем дитини.

Суд зазначає, що при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.

З доказів по справі вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що син проживає разом із ним та знаходиться на його утриманні і вихованні.

Разом з тим, в силу статті 141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Надані суду докази лише свідчать про факт проживання малолітнього сина разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Оскільки в Сімейному Кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним Кодексом не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 по справі № 201/5972/22.

Враховуючи вищенаведене, відсутні підстави для задоволення позову, а відтак суд у позові ОСОБА_1 відмовляє.

У порядку ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 82, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ,

третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, ЄДРПОУ 04056115, м. Львів, вул. Липинського, 11,

третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ 26621107, АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду складено 22 квітня 2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Галина ШАШУРІНА