Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №403/16102/12 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

22 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 403/16102/12

провадження № 51-1341 ск 26

Суддя Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу підписану захисником ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Шевченківського районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2026 року,

установила:

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку згаданих судових рішень у касаційному порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 387 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року) зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам ст. 350 цього Кодексу. Зокрема, у касаційній скарзі, серед іншого, має бути зазначено в чому полягає незаконність оспорюваних рішень та доводи на обґрунтування заявленої вимоги, котра повинна узгоджуватися зі ст. 396 вказаного Кодексу.

Крім того, слід мати на увазі, що касаційний суд уповноважений скасувати або змінити судові рішення виключно на підставах, передбачених ст. 398 КПК 1960 року, тобто у зв`язку з: істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Наведене було залишено поза увагою при зверненні до Верховного Суду.

Як відображено у касаційній скарзі (перша сторінка), особою, яка її подає вказано засудженого ОСОБА_3 , однак замість нього скаргу підписав захисник ОСОБА_2 . Такі розбіжності перешкоджають безспірно визначити конкретну особу учасника кримінального провадження, який оскаржує судові рішення, а отже, і додержанню ст. 396 КПК 1960 року при прийнятті рішення за результатами розгляду касаційної скарги.

Також за змістом скарги у ній її автор просить змінити судові рішення на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Однак, посилаючись на норми вказаного Кодексу, скаржник не зважив на «Перехідні положення» і те, що справа розглядалася за процедурою, визначеною процесуальним законом 1960 року.

Крім того, у касаційній скарзі викладено дві різні за юридичною природою вимоги: зменшити розмір суми компенсації моральної шкоди або ж відмовити у задоволенні цивільного позову. Проте альтернативна форма вимоги суперечить принципу юридичної визначеності.

Разом із цим попри законодавчі приписи у поданій скарзі не зазначено доводів, які би свідчили про допущення судами попередніх інстанцій саме істотних порушень норм права при вирішенні цивільного позову та зумовлюють обов`язкове скасування чи зміну оспорюваних судових рішень. Натомість містять посилання на неповноту здійснення провадження (непроведення експертизи й незалучення фахівця), що не належить до предмета перевірки за касаційною процедурою і такої підстави в ст. 398 КПК 1960 року немає.

Таким чином приписів ст. 350, ч. 2 ст. 387 указаного Кодексу не виконано, що перешкоджає вирішенню питання про витребування справи.

Тому лише за умови усунення скаржником окреслених недоліків та повторного звернення ним зі скаргою у межах строку, визначеного ст. 386 КПК 1960 року, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови, справа може бути витребувана для перевірки в касаційному порядку.

Керуючись статтями 383, 388 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК,

постановила:

Відмовити захиснику ОСОБА_2 у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 .

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1