Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №646/2078/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/2078/26

Провадження № 2/646/2609/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

21 квітня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий - суддя Серпутько Д.Є.,

за участі секретаря судового засідання Соболь Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина,

ВСТАНОВИВ:

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина, в якому остання просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, на користь його матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подачі позовної заяви до суду.

В обґрунтування заяви зазначає про те, що з 06.09.2003 року по 13.08.2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час повнолітній ОСОБА_3 , є психічно хворим, інвалідом 2 групи, тяжко хворим з дитинства. Згідно Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу № 83, наданого КНП ХОР «Обласний психоневрологічний диспансер № 3» 03.02.2026 року - ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду та його доглядачем визнано позивача.

У зв`язку з тим, що позивач самостійно здійснює догляд за хворим сином, а відповідач жодної допомоги не надає, вона була змушена звернутися до суду з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 23.03.2026 провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Позивач подала до суду заяву, в якій просить суд справу розглянути без участі позивача та її представника, позов просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи був сповіщений належним чином, у тому числі через публікацію оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України", причини неявки суду невідомі.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників, розгляд справи здійснюється судом за їх відсутності та, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що в справі достатньо документально підтверджених даних про спірні правовідносини сторін, а також, що сторони належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_2 не надав суду заперечень на позов та будь-яких доказів на їх підтвердження.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 06.09.2003 року між сторонами укладено шлюб. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.08.2010 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 24.06.2004.

Спільна дитина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний час повнолітній, є психічно хворим, інвалідом 2 групи, тяжко хворим з дитинства, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 37/25/1166/В, дата прийняття рішення 29.07.2025 року, номер рішення 37/25/1166/Р.

Згідно Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою інвалідом 1 чи 2 групи внаслідок психічного розладу № 83, наданого КНП ХОР «Обласний психоневрологічний диспансер № 3» 03.02.2026 року - ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду.

Позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та мати позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешкають разом за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 13.02.2026.

Станом на теперішній час позивач зазначає, що не працює у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворим сином. Джерелами доходу є пенсія по інвалідності сина позивача ОСОБА_3 , пенсія за віком матері позивача ОСОБА_4 , а також соціальна допомога, яку отримує позивач.

За останні три місяці позивачем було понесено витрати на придбання лікарських засобів для лікування хворого сина у загальному розмірі 12392,00 грн, що підтверджується відповідними фіскальними чеками, долученими позивачем до матеріалів справи. Вказані витрати є вимушеними та регулярними, що зумовлено характером захворювання ОСОБА_3 .

Позивачем також зазначено, що відповідач працює та може надавати матеріальну допомогу власному сину з інвалідністю ІІ групи, інших дітей в нього не має.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 8-10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Главою 16 «Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання» СК України регламентовано підстави виникнення обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та порядок його виконання.

Згідно зі ст. 198 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Таким чином, СК України зобов`язує батьків утримувати своїх непрацездатних дітей з інвалідністю навіть якщо вони досягли повноліття.

Відповідно до ст. 198 СК України, батьки продовжують бути зобов`язаними утримувати свою дитину після досягнення нею повноліття за наявності у сукупності таких обставин: дочка або син є непрацездатними, непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги, наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними є особи, які досягли встановленого законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону. Отже, законодавство виділяє три основні види непрацездатності: непрацездатність за віком; непрацездатність за станом здоров`я та непрацездатність у зв`язку із входженням особи до групи осіб, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Для наведеної норми важливою є непрацездатність повнолітньої дитини за станом здоров`я, тобто наявність у дитини статусу особи з інвалідністю. Особою з інвалідністю визнається особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»). Подібне визначення осіб з інвалідністю міститься і у Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Для застосування правил статті 198 СК України не має значення, яку групу інвалідності має дитина. Під потребою матеріальної допомоги розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги - пенсій та допомог у зв`язку з інвалідністю. Батьки не будуть зобов`язані утримувати повнолітню дитину, якщо вони самі є непрацездатними та потребують допомоги або якщо їхній заробіток не дозволяє їм здійснювати утримання.

За змістом положень ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Зі змісту статей 198, 200 СК України слідує, що при встановленні тієї обставини, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання повнолітнім непрацездатним сином, дочкою, доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18).

Стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, у тому числі: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Для виникнення обов`язку матері, батька утримувати повнолітніх дочку, сина необхідна сукупність таких умов: повнолітні дочка, син є непрацездатними, тобто особами з інвалідністю І, ІІ чи ІІІ групи; потребують матеріальної допомоги: під якою розуміється неможливість самостійно забезпечити своє існування та недостатність державної допомоги, пенсії та допомоги у зв`язку з інвалідністю; матір, батько здатні утримувати повнолітніх дочку, сина, тобто їхній заробіток (доходи) дозволяють їм здійснювати таке утримання.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява №31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

Сімейний Кодекс України не містить поняття «повнолітня непрацездатна дитина».

Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

Відповідно до абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 визнаний інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, та отримує пенсію по інвалідності і є непрацездатною особою.

Отже, ОСОБА_3 є повнолітньою непрацездатною дитиною у розумінні ст. 198 СК України, яка визнана в установленому порядку особою з інвалідністю (таке ж тлумачення указаного поняття здійснено Конституційним Судом України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014).

За приписами ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється І, ІІ чи ІІІ група інвалідності (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»).

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд виходить з принципу, встановленого ст. 183 СК України, яким передбачено аліменти на одну дитину у розмірі - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Отже, виходячи з розумності та справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої дитини з інвалідністю у розмірі - 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та не більше десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять доказів неможливості відповідачем - батьком непрацездатної дитини з інвалідністю надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, яка звільнена від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача в дохід держави відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 23, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 430 ЦПК України, ст.ст.180-183, 191, 198, 200 Сімейного Кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього непрацездатного сина - задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 , аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та не більше десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 26.02.2026, на весь період непрацездатності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто протягом усього терміну встановлення йому інвалідності.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи - в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Мікулін Дмитро Миколайович, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю - серія ДН, № 3740, від 11.01.2011 року, адреса: . Харків, вул. Сухумська, буд АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Є. Серпутько