Рішення від 12 квітня 2026 р. у справі №199/7159/24 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Суд: Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Дата: 12 квітня 2026 р.

Справа: №199/7159/24

Суддя: РУДЕНКО В. В.

Справа № 199/7159/24

(2/199/328/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

13.04.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі прокурора Сачави О.А., представника відповідача Проходи Р.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав. У підтвердження позовних вимог посилається на те, що під час здійснення конституційних повноважень встановлено, що на підставі розпорядження міського голови від 19.05.2004 №295-р (про присвоєння нежитловому приміщенню по вул. Шолохова адреси – АДРЕСА_1 ) та рішення органу місцевого самоврядування (виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 21.03.2003 №157), висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна б/н від 11.06.2020, виданого ПП «ПРОМ БТІ», державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. 12.06.2020 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна – будівлю-павільйон загальною площею 24 кв.м. по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2101076212101).

В реєстраційній справі щодо об`єкта нерухомого майна за номером 2101076212101 міститься висновок щодо технічної можливості поділу, згідно якого об`єкт нерухомості поділений на самостійні об`єкти з окремими адресами: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля-павільйон літ. А-1 загальною площею 152,0 кв.м.), АДРЕСА_2 (нежитлова будівля-павільйон літ. А-1 загальною площею 24,0 кв.м.).

Згідно даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів щодо присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (лист від 26.02.2024 №12/19-76).

Окрім того, за інформацією, наявною у Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, державна реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , підприємством не проводилась (лист від 06.03.2024 №1555).

Відповідно до інформацій Дніпровської міської ради (листи від 30.04.2024 №7/11-1072 та від 09.05.2024 №7/11-1134) встановлено, що згідно автоматизованої підсистеми «Фіскальний кадастр» Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровськ за пошуком земельних ділянок за адресами « АДРЕСА_3 , « АДРЕСА_2 » не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами. За запитуваними вище параметрами – звернень не виявлено. За даними інформаційної бази містобудівного кадастру містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва за адресою АДРЕСА_3 Управлінням не надавались. Інформація щодо надання дозволів на розміщення малих архітектурних форм за зазначеною адресою в Управлінні відсутня. Відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреси – АДРЕСА_3 офіційно жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавались, відповідні документи на підставі яких було присвоєно адресу, відсутні.

Також, відсутні прийняті рішення міської ради за вказаною вище адресою. Звернення за параметрами « АДРЕСА_3 », « АДРЕСА_2 » також не виявлені.

Рішення від 21.03.2003 №157 «Про дозвіл на розміщення торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 ТОВ Універсам «АМУР» виконавчим комітетом Амур- Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради, не приймалось.

Згідно з описом справ постійного зберігання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 2004 рік розпорядження зазначеної ради від 19.05.2004 №295-р не існує.

Дніпровська міська рада не зверталась до суду з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за вищевказаною адресою.

Крім того, Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради здійснено обстеження вищезазначеної земельної ділянки, за результатами якого складено відповідний акт №28/02/24-КР-9 від 28.02.2024.

Відповідно до акту №28/02/24-КР-9 від 28.02.2024 встановлено, що на території земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 розташована нежитлова будівля-павільйон. Відповідно до геодезичної зйомки фактична площа павільйону становить 24 кв.м. Павільйон частково розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:01:340:0180, яка складає площу у розмірі 20 кв.м. Межі фасаду павільйону виходять за межі земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:340:0180 на площу у розмірі 4 кв.м. В павільйоні розташовано торгівельну точку з продажу нижньої білизни без зовнішньої вивіски. На момент обстеження земельної ділянки в павільйоні здійснювалась господарська діяльність. Павільйон встановлений на фундаменті, фасади обшиті алюмінієвими композитивними матеріалами. На фронтальній стороні фасаду розташована вітрина зі склопакету та вхідними дверима. Між вхідними дверима та по кутах вставки декоративної цегли. Задня сторона павільйону обшита профнастилом темно-сірого кольору. Територія навколо павільйону викладена тротуарною плиткою.

Згідно з технічним паспортом на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 11.06.2020 по інвентаризаційній справі №0975 за адресою: АДРЕСА_2 , павільйон збудовано в 2003 році.

За результатами опрацювання відомостей, що містяться на веб-Порталі «Google Earth Pro» встановлено, що павільйон за адресою: АДРЕСА_2 , було насправді збудовано в період часу з серпня 2006 року по жовтень 2007 року.

Натомість право власності на обстежуваний павільйон було зареєстровано 16.06.2020, про що свідчить рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52675624 від 16.06.2020 12:35:06, Сучкова Тетяна Федорівна, Виконавчий комітет Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, на підставі: Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 11.06.2020, видавник ПП «ПРОМ БТІ» , розпорядження міського голови, серія та номер:295-р, виданий 19.05.2004 видавник: Дніпропетровська міська рада; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 157, виданий 21.03.2003, видавник: Виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської у місті Дніпропетровську ради.

При цьому згідно з абз.1 п.41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015р. №1127 (в редакції на дату реєстрації прав власності), обов`язковою умовою проведення реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, була необхідність надання документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, але вказаний документ в переліку підстав проведення державної реєстрації права власності вищевказаного об`єкта нерухомого майна – відсутній.

Крім того, згідно листа Інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель №2204-2/24 від 22.04.2024 встановлено, що під час обстеження вищевказаної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , розташована одноповерхова нежитлова будівля-павільйон, із торговельною точкою з продажу нижньої білизни без зовнішньої вивіски. Згідно з даними з Державного земельного кадастру нежитлова будівля-павільйон за адресою: АДРЕСА_2 фактично займає площу 24 кв.м. Павільйон частково розташований на території земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 1210100000:01:340:0180 площею 20 кв.м., а частково на території несформованої земельної ділянки площею 4 кв.м.

Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю ДМР (лист від 08.05.2024 №10/1-64) встановлено відсутність відомостей щодо видачі/реєстрації Управлінням документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за вище вказаною адресою.

Також, відповідно до витягу з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відсутня інформація щодо виданих дозвільних документів наданих для будівництва об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_2 (офіційний сайт https://admin.e-construction.gov.ua/tech_admin_in/view=0).

Згідно листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області №17524/5/04-36-24-13-15 від 15.04.2024 встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості стосовно оформлення ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_2 , відсутні. Вказаним платником самостійно задекларовані податкові зобов`язання по платі за землю, відсутні. Згідно даних інформаційної системи органів ДПС України (Дніпровська міська ТГ) по місту Дніпро, вулиця Степана Рудницького (Шолохова), 1Е станом на дату надання відповіді, за кодом класифікації доходів бюджету 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб» та 18010900 «Орендна плата з фізичних осіб» інтегровані картки платника відсутні.

Таким чином, будівництво вказаного об`єкта нерухомості здійснено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт.

На теперішній час власником нерухомого майна є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Враховуючи вищевикладене, вказана реєстрація права власності на вищезазначений об`єкт нерухомості є незаконною та підлягає скасуванню.

Позивач просив суд усунути перешкоди власнику – територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, місце розташування: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 26 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівель та споруд самочинного будівництва: будівлі-павільйону загальною площею 24 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2101076212101, номер запису про речове власності – 36898729). Припинити володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном: будівлею-павільйоном, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 24 кв.м., проведену на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області від 16.06.2020 №52675624 (номер запису про речове право 36898729) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2101076212101. Скасувати державну реєстрацію права власності на будівлю-павільйон загальною площею 24 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2101076212101), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), проведену на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області від 16.06.2020 №52675624 індексний номер: 52675624, із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2101076212101. Стягути з відповідача судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження по даній справі.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на доводи, викладені у письмових поясненнях, в яких зазначив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем будівлі-павільйону загальною площею 24 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2101076212101), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та не здійснював його будівництво, а напроти, на законних підставах набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, в результаті поділу від ТОВ Універсам «АМУР», за угодою. Саме ТОВ Універсам «АМУР» здійснило будівництво зазначеного нерухомого майна. Тому і має його зносити. Просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що під час здійснення конституційних повноважень встановлено, що на підставі розпорядження міського голови від 19.05.2004 №295-р (про присвоєння нежитловому приміщенню по АДРЕСА_1 адреси – АДРЕСА_1 ) та рішення органу місцевого самоврядування (виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради від 21.03.2003 №157), висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна б/н від 11.06.2020, виданого ПП «ПРОМ БТІ», державним реєстратором виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. 12.06.2020 за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна – будівлю-павільйон загальною площею 24 кв.м. по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2101076212101).

У реєстраційній справі щодо об`єкта нерухомого майна за номером 2101076212101 міститься висновок щодо технічної можливості поділу, згідно якого об`єкт нерухомості поділений на самостійні об`єкти з окремими адресами: АДРЕСА_1 (нежитлова будівля-павільйон літ. А-1 загальною площею 152,0 кв.м.), АДРЕСА_2 (нежитлова будівля-павільйон літ. А-1 загальною площею 24,0 кв.м.).

Згідно даних містобудівного кадастру та адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів щодо присвоєння (зміни) адреси об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (лист від 26.02.2024 №12/19-76).

Запис про право власності на об`єкт нерухомого майна – будівлю-павільйон, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 здійснено 12.06.2020 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 11.06.2020, видавник ПП «ПРОМ БТІ», розпорядження міського голови, серія та номер: 295-р, виданий 19.05.2004, видавник: Дніпропетровська міська рада та рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 157, виданий 21.03.2003, видавник: Виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради.

Проте, як зазначила Дніпровська міська рада у своєму листі, рішення від 21.03.2003 №157 «Про дозвіл на розміщення торгівельного павільйону по вул.Шолохова ТОВ Універсам «АМУР» виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради, не приймалось та розпорядження міського голови, серія та номер: 295-р, виданий 19.05.2004, видавник: Дніпропетровська міська рада, не існує.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Стаття 120 Земельного кодексу України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст.182 ЦК України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).

Відповідно до статті 13 Конституції України земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку відсутні.

Таким чином, встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду фізичним та юридичним особам не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку будь-якій особі не проводилася.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами ст. ст. 187, 188 3емельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, під час укладання спірних договорів сторонами порушено вимоги ст. 203 ЦК України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно із ст. ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вимогам Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Крім того, ст. 228 ЦК України передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 ЗК України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки та долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення об`єктів нерухомості на АДРЕСА_2 , правовий режим зазначеного об`єкта будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 року у справі №458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати

Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Як встановлено, державна реєстрація права власності за відповідачем на об`єкт нерухомого майна на нежитлову будівлю-павільйон загальною площею 24 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 зареєстрована 12.06.2020 на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна б/н від 11.06.2020, розпорядження міського голови від 19.05.2004 №295-р та рішення органу місцевого самоврядування (виконавчого комітету Амур- Нижньодніпровської районної у м.Дніпропетровську ради від 21.03.2003 №157), проте рішення від 21.03.2003 №157 відповідним органом не приймалось, а розпорядження міського голови від 19.05.2004 №295-р взагалі не існує, земельна ділянка під забудову не виділялась, тобто будівництво вказаного об`єкта нерухомості здійснено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт.

Таким чином, вказана реєстрація права власності на вищезазначений об`єкт нерухомості є незаконною та підлягає скасуванню.

У свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частиною четвертою статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нерухоме майно – будівлю-павільйон, загальною площею 24 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2101076212101), прийнята за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №904/4339/21, від 11.06.2024 у справі №904/4338/21.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 100)).

Таким чином право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочностей розпоряджатись своєю земельною ділянкою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22.

Тому посилання представника відповідача у поясненнях на те, що відповідач у справі є добросовісним набувачем - є необґрунтованими.

Доводи представника відповідача щодо втручання у право власності відповідача на мирне володіння майном та щодо пропорційності такого втручання спростовуються відсутністю будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_2 , що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у?

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України). Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Обставини даної судової справи свідчать про те, що проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність об`єкту на спірній земельній ділянці, теперішній власник міг і повинен був знати про те, що підстави для набуття права власності на новостворений об`єкт відсутні.

Також, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна в супереч закону. У постанові Верховного Суду України від 29.06.2022 у справі №727/10017/18 зазначено, що новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва.

Відповідачем незаконно використовується земельна ділянка під розміщення об`єкту самочинного будівництва, майно експлуатується з порушенням вимог земельного, містобудівного законодавства, що є підставою для припинення права володіння та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна у судовому порядку.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду в постанові №, справа № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) від 17.12.2025 року, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача. Інші заявлені у цій справі позовні вимоги є неналежними. Належними відповідачами за вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного є особи, які чинять перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).

Відповідач, за яким зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, не може вважатись належним власником даного об`єкту, оскільки реєстрація права власності протирічить законодавству у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, оскільки за вказаною адресою, жодних дозвільних документів, які надають право на виконання будівельних робіт та посвідчують прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради не видавалось, зазначений об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом та державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Таким чином, об`єкт нерухомості, відомості про які на даний час існують в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля- павільйон, загальною площею 24 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2101076212101) є самочинно збудованим об`єктом.

Власник має право вимагати від саме від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельні ділянкою комунальної форми власності загальною площею 26 кв.м., шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність будівлю-павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами.

Таким чином, з огляду на об`єктивні обставини справи, у тому числі щодо забудови земельної ділянки відповідачем, подальше оформлення права власності на підставі не існуючих Рішення Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 21.03.2003 №157 «Про дозвіл на розміщення торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 ТОВ Універсам «АМУР та розпорядження Дніпровської міської ради від 19.05.2004 №295-р., покладання зобов`язання зі знесення на набувача є належним, послідовним та ефективним способом захисту прав власника (користувача) спірної земельної ділянки, а власник цього майна є належним відповідачем.

Вирішуючи відповідно до вимог ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Прокуратури Дніпропетровської області судові витрати по справі, що складаються з судового збору, в розмірі 7267,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12,81,133,144,263-265 ЦПК України, ст. ст. 386,391 ЦК України, ст.ст. 83,90 ЗК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, припинення володіння нерухомим майном, скасування державної реєстрації речових прав,- задовольнити.

Усунути Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514,м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького,75) перешкоди у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 26 кв.м. по АДРЕСА_2 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) знести нежитлові будівлі та споруди самочинного будівництва – будівлю павільйону загальною площею 24 кв.м. за адесою АДРЕСА_2 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2101076212101, номер запису про речове право 36898729).

Припинити володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 )нерухомим майном, а саме будівлею-павільйоном площею 24 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , проведену 16.06.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області. (номер запису про речове право 36898729) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2101076212101.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на об`єкт нерухомого майна - будівлю-павільйон, площею 24 в.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , проведену 16.06.2020 державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області (номер відомостей про речове право 36898729), індексний номер: 52675624 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2101076212101.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 7267,20 грн

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Повне рішення складено 22.04.2026 року.

Суддя: В.В. Руденко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua