Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №514/1436/25 — Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

_________________________________________________________________________

Справа №514/1436/25

Провадження по справі № 2/514/17/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2026 року с-ще Бессарабське

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Тончевої Н.М.

секретар – Аронєт Л.С.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Бессарабське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останньої грошові кошти в сумі 420000 гривень згідно розписки від 10 вересня 2024 року.

Свої вимоги мотивує тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, внаслідок чого позивач надав відповідачу в борг 420000 гривень, які відповідач зобов`язалась повернути до 01 серпня 2025 року, що підтверджується розпискою від 10 вересня 2024 року. Однак, борг відповідач у строк повернення позики зазначений в розписках, не повернула, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В судове засідання позивач не з`явилась. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Тропанець Ю.М. надав суду заяву, в якій зазначив, що позов підтримує та просить розглянути справу за їх відсутністю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, представник відповідача адвокат Китаєва О.А. надала суду клопотання, в якому зазначила, що позовні вимоги визнає та просить справу розглянути за їх відсутністю.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 10 вересня 2024 року написала розписку, з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взяла в борг у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 грошові кошти в розмірі 420000 гривень, які він зобов`язалась повернути у строк до 01 серпня 2025 року.

Однак, відповідач не повернула грошові кошти в розмірі 420000 гривень в зазначений строк.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; а згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглядаючи справу № 194/1126/18, в якій досліджувалося питання стягнення боргу за розпискою вказав таке. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Також, Верховний Суд підкреслив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.».

Правові позиції Верховного Суду покликані забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Матеріалами справи встановлено, що згідно до поданих письмових доказів, на які посилається позивач, а саме розписки, вбачається наявність необхідних складових елементів розписки як документу, що підтверджує отримання в борг грошових коштів, зокрема у ній наявна умова отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення у відповідний строк, наявна дата отримання таких коштів, наявні найменування сторін та підпис позичальника.

Отже, будь-яких доказів, які б спростовували надані позивачем докази заборгованості за вказаними договорами позики, відповідачем не надано. При укладенні договорів позики між сторонами в письмовій формі були погоджені всі істотні умови таких договорів, а саме: розмір позики та строк її повернення.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються, суд дійшов до переконання, що визначена заборгованість відповідача перед позивачем по вказаній розписці є підтвердженою матеріалами справи, а тому вимоги позивача про стягнення боргу за розпискою підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81,89, 128, 141, 223, 264, 265, 268, 272, 280-283, 288, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 загальну суму заборгованості в розмірі 420000 (чотириста двадцять тисяч) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Тончева