Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №589/4352/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/4352/25

Номер провадження 22-ц/816/1850/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк»

на заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року в складі судді Курбанової А.Р., ухваленого в м. Шостка, Сумської області (повний текст виготовлено 12 січня 2026 року)

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

15.09.2025 АТ «Таскомбанк» звернулося до ОСОБА_1 з позовом, який мотивувало тим, що 15.11.2021 між банком і відповідачем було укладено кредитний договір №002/12554236-CK_SB, на підставі якого на ім`я останнього оформлено платіжну картку та встановлено кредитний ліміт на споживчі цілі в сумі 34000 грн, за що ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати проценти. Вказувало, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на травень 2025 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 62446 грн 30 коп., з яких: 38875 грн 85 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 23570 грн 45 коп. - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства вказану суму та судові витрати.

Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12.01.2026 позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 31331 грн 26 коп. заборгованості за кредитним договором від 15.11.2021 №002/12554236-СК_SB, 1215 грн 32 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму тіла кредиту на суму сплачених відсотків. У судовому рішенні зазначено: «оскільки позивачем не доведено той факт, що між сторонами узгоджено умови кредитування про стягнення процентів, суд вважає, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню 31331 грн 26 коп. (38875 грн 85 коп. - 7544 грн 59 коп.) заборгованості за тілом кредиту». Такий висновок суду є прямим порушенням процесуального принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України). Відповідач жодних зустрічних позовних вимог про визнання недійсними умов договору чи про стягнення безпідставно набутих коштів не заявляв. Відповідно до ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Здійснюючи погашення заборгованості в сумі 7544 грн 59 коп., відповідач своїми конклюдентними діями визнавав правомірність нарахування відсотків та добровільно спрямовував кошти на їх погашення згідно з черговістю, встановленою договором, та ст. 534 ЦК України. Суд за власною ініціативою змінив цільове призначення платежів, здійснених боржником добровільно, чим вийшов за межі заявлених вимог.

Крім того, суд неправомірно відмовив у стягненні заборгованості за процентами, безпідставно застосувавши до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду в справі №342/180/17, яка стосувалася паперових анкет-заяв без належної ідентифікації електронних правил. У даній справі заява-договір від 15.11.2021 укладалася з використанням аналога власноручного підпису (удосконаленого електронного підпису). Згідно з п. 29 заяви, відповідач засвідчив генерацію ключової пари для накладання ЕЦП у мобільному додатку. Підписання електронним підписом заяви договору, в якій прямо вказана орієнтовна реальна річна ставка 43,96%, свідчить про ознайомлення відповідача з істотними умовами кредитування. Законом України «Про електронну комерцію» визначено, що такий договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі. Тривале користування коштами підтверджує повну згоду відповідача з умовами.

Інші учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15.11.2021 між ОСОБА_1 і АТ «Таскомбанк» підписано заяву-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування №002/12554236-CK_SB, на підставі якої йому було встановлено кредитний ліміт на споживчі цілі на суму 34000 грн зі строком користування 12 місяців шляхом кредитування поточного рахунку або на суму, вказану в мобільному додатку в подальшому при встановленні кредитного ліміту в період дії поточного рахунку (а. с. 18 - 20).

На підставі зазначеного договору ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 10, 13, 14, 15 заяви-договору відповідач ознайомлений з тим, що процентна ставка фіксована та не може бути змінена без згоди позичальника (клієнта). Проценти нараховуються за кредитом щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом на кінець кожного дня за методом факт/факт та сплачуються позичальником (клієнтом) щомісячно в складі обов`язкового мінімального платежу.

Відповідач погодився та підтвердив, що розуміє порядок повернення кредиту і сплати процентів через щомісячний платіж (у розмірі не менше 100 грн, але не більше залишку заборгованості).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 43,96%.

Орієнтовна загальна вартість кредиту становить 600 грн 57 коп. (розрахунок орієнтовний та здійснений виходячи зі строку кредитування 12 місяців і мінімальної суми 500 грн) та 240226 грн 94 коп. (розрахунок орієнтовний та здійснений виходячи зі строку кредитування 12 місяців і максимальної суми 200000 грн).

Згідно з довідкою директора департаменту супроводження банківських операцій АТ «Таскомбанк» від 27.05.2025 №20737/47.7 з 15.11.2021 ОСОБА_1 є власником поточного рахунку у валюті гривня № НОМЕР_1 , який відкритий відповідно до заяви-договору та має картку № НОМЕР_2 (а. с. 22).

З виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 15.11.2021 по 05.05.2024 вбачається, що останній користувався кредитними коштами, періодично здійснював погашення кредиту, поповнював банківську картку (а. с. 23 – 53).

Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору від 15.11.2021 №002/12554236-СК_SB станом на 04.02.2025 відповідач має заборгованість у сумі 62446 грн 30 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 38875 грн 85 коп., заборгованість по процентам - 23570 грн 45 коп. (а. с. 54 – 57).

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що з наданих суду документів не вбачається, що між банком і відповідачем було погоджено розмір та порядок нарахування відсотків, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків та стягнув тіло кредиту за мінусом сплачених ОСОБА_1 відсотків.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Таскомбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, зроблено висновок, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20 зроблено висновок, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

За змістом частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не підписував умови публічної пропозиції, а в заяві-договорі, підписаному останнім, відсутня відсоткова ставка.

Але це не відповідає дійсності, оскільки 15.11.2021 ОСОБА_1 підписав заяву-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування, в якій погоджено відсоткову ставку – 43,96% річних.

З огляду на викладене, оскільки 15.11.2021 відповідач підписав заяву-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування, в якій погоджено відсоткову ставку, тому місцевий суд дійшов помилкового висновку, що сторони не обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена в формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що в розділі І заяви-договору на укладення договору про комплексне банківське обслуговування від 15.11.2021 передбачено, що строк користування кредитом становить 12 місяців. У пункті 4 передбачено, що строк дії кредитного ліміту може бути продовжено. У випадку зміни кредитного ліміту та/або строку його дії, банк повідомляє позичальника про встановлення нового розміру кредитного ліміту та/або строку його дії шляхом надсилання повідомлення в мобільний додаток та/або шляхом надсилання електронного повідомлення на зареєстрований (фінансовий) номер телефону позичальника та/або через інші дистанційні канали зв`язку, відповідно до умов ДКБО.

Оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що вказаний кредитний договір було продовжено, тому колегія суддів дійшла висновку, що відсотки за користування кредитом необхідно стягнути за період з 15.11.2021 по 14.11.2022 включно. З виписки по особовому рахунку також вбачається, що починаючи з 15.11.2022 відповідач не користувався картою (не знімав кошти, не оплачував товари, не сплачував відсотки тощо), йому лише нараховувалися відсотки банком.

За період з 15.11.2021 по 21.10.2022 ОСОБА_1 було нараховано 12244 грн 12 коп. відсотків. За період з 01.11.2022 по 15.11.2022 – 551 грн 75 коп., тому сума відсотків за період з 01.11.2022 по 15.11.2022 становить 514 грн 97 коп. (551 грн 75 коп. : 15 днів х 14 днів).

Тобто за період з 15.11.2021 по 14.11.2022 сума нарахованих відсотків становить 12759 грн 09 коп. Останній сплатив 7544 грн 59 коп. на погашення заборгованості, а тому на користь банку підлягає стягненню 5214 грн 50 коп. відсотків.

З огляду на викладене, позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь банку 38875 грн 85 коп. заборгованості за тілом кредиту, 5214 грн 50 коп. відсотків за період з 15.11.2021 по 14.11.2022, а всього 44090 грн 35 коп.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду необхідно змінити та стягнути з відповідача на користь банку 38875 грн 85 коп. заборгованості за тілом кредиту, 5214 грн 50 коп. заборгованості за відсотками за період з 15.11.2021 по 14.11.2022, а всього 44090 грн 35 коп.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам (70,6%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 4275 грн 53 коп. судового збору (1710 грн 21 коп. – сплачений при зверненні до суду першої інстанції, 2565 грн 32 коп. – сплачений при зверненні до апеляційного суду) (а. с. 1, 109).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12 січня 2026 року змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» 44090 грн 35 коп. заборгованості за кредитним договором від 15 листопада 2021 року №002/12554236-СК_SB, 4275 грн 53 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: В.І. Криворотенко

О.М. Черних