Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №521/8795/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4056/26

Справа № 521/8795/25

Головуючий у першій інстанції Мурзенко М. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 13 листопада 2025 року у складі судді Мурзенко М.В.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні із дитиною.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків

Ухвалою Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 13 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штраф в розмірі 0,3 прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 908,40 грн.

Застосовуючи до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід державного бюджету, суд виходив з невиконання відповідачкою ОСОБА_2 покладених на неї ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року процесуального обов`язку особистої явки в судове засідання, забезпечення присутності дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 13 листопада 2025 року.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що винесенню оскаржуваної ухвали передувало клопотання від 07 листопада 2025 року про перенесення розгляду справи та забезпечення можливості Відповідачу разом із сином брати участь у режимі відеоконференції, оскільки вона знаходиться за кордоном. Про перебування Відповідача із сином за межами України повідомлялось суду навіть у позові, крім того, до клопотання було надано довідку зі школи в Ірландії, де навчається спільний син Позивача і Відповідача, та пояснення, що участь в режимі відеоконференції можлива тільки у період канікул (дуже строго в Ірландії з пропуском занять у школі). Проте, суд взагалі не врахував факт знаходження Відповідача поза межами України, та той факт, що під час військового стану приїздити із сином щоб прийняти участь у судовому засіданні просто небезпечно.

Скаржниця вважає, що суд було попереджено про неможливість прибуття до зали судових засідань 13 листопада 2025 року з поважних причин, вона не ухиляється від участі у судовому засіданні із сином, проте просить здійснити це у режимі відеоконференції під час зимових канікул сина. Накладення на неї у цьому випадку штрафу є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не врахував усі підстави з яких Відповідач не має можливості забезпечити свою особисту явку та явку її неповнолітнього сина у судове засідання (відсутність в України, загроза життю під час дії військового стану). Крім того, суд не врахував клопотання про відкладення засідання та призначення його у режимі відеоконференції.

Явка сторін в апеляційній інстанції

25.03.2026 від представника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення прави до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права та мотиви прийняття, викладених в апеляційній скарзі доводів

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частинами 2, 3 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф (частина першої статті 144 ЦПК України).

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 148 ЦПК України).

Одночасно з тим, суд повинен дотримуватися принципу верховенства права, одним з елементів якого є доступ до правосуддя, який відповідно до ст. 4 ЦПК України застосовується цивільними судами з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів також враховує, що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав. Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони.

При цьому ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Крім того, устатті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20).

Так, відповідно до матеріалів справи ухвалою Хаджибейського районного суду м.Одеси від 08 жовтня 2025 року визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 для дачі особистих пояснень в судове засідання, що відбудеться 13 листопада 2025 р. о 14 год 45 хв. в залі судових засідань № 314 в приміщенні Хаджибейського районного суду м. Одеси (м. Одеса, вул. В. Стуса, 1а); зобов`язано відповідачку ОСОБА_2 забезпечити присутність дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні, роз`яснено сторонам право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів за допомогою системи «ВКЗ» (https://vkz.court.gov.ua/) модулю «Електронний суд» (https://id.court.gov.ua/).

В судове засідання 13 листопада 2025 року відповідачка не з`явилась, присутність дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні забезпечено не було, як зазначено в ухвалі суду.

Застосовуючи до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід державного бюджету, суд виходив з невиконання відповідачкою ОСОБА_2 покладених на неї ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2025 року процесуального обов`язку особистої явки в судове засідання, забезпечення присутності дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні.

Однак з вказаними висновками суду неможливо погодитись, з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів справи 07.11.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. У вказаній заяві, остання просила відкласти розгляд справи на час після 19 грудня 2025 року, посилаючись на те, що відповідачка вдень працює, а дитина перебуває у школі. Крім того, у вказаній заяві остання просила забезпечити її явку в режимі відеоконференції.

Тобто, відповідачкою було попереджено суд про неможливість прибуття її та дитини в судове засідання з огляду на те, що останні перебувають за межами території України.

Крім того, визнаючи обов`язкову явку відповідачки та зобов`язання забезпечити присутність дитини в судовому засіданні, суд роз`яснив можливість участі в режимі відеоконференції.

У вищезазначеному клопотанні ОСОБА_1 просила перенести розгляд справи та забезпечити можливість її участі в режимі відеоконференції, що було проігноровано судом.

Отже, суперечливою є позиція суду, яким первісно роз`яснено право на участь в режимі відеоконференції, а в подальшому накладено штраф з підстав ухилення від вчинення дій покладених судом на учасника судового процесу, за наявності клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що загальновідомим є обставини введення на території України воєнного стану, та масовими обстрілами території України.

У даному випадку предметом спору є усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.

Встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі проживає разом з матір`ю за межами території України.

Отже, врахуванню підлягає той факт, що тимчасове перебування ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 поза межами території України у зв`язку із введенням воєнного стану на території країни, унеможливлює участі ОСОБА_1 та забезпечення присутності малолітньої дитини в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду.

Крім того, останньою було попереджено суд про неможливість прибуття до зали судового засідання 13.11.2025 в зв`язку з чим і подане клопотання про забезпечення судом проведення судового засідання в режимі відеоконференції .

Вжиття заходів процесуального примусу є правом суду за конкретні цивільні процесуальні правопорушення. При цьому, такі заходи, у тому числі штраф, мають бути застосовані, якщо заявник знав про необхідність вчинити певних процесуальних дій, проте їх не вчиняв. Застосовуючи до певної особи заходи процесуального примусу, суд повинен сам діяти у чіткій відповідності до вимог закону, чого суд першої інстанції не дотримався.

У статті 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено нею.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 у справі "Шульга проти України"). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі завдання саме державних органів (рішення від 20 січня 2011 року у справі "Мусієнко проти України").

Наведені вище обставини не дозволяють беззаперечно стверджувати, що ОСОБА_1 ухилялась від виконання ухвали суду від 08.10.2025.

Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції не дотримані норми процесуального права та підстави для застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу відсутні, оскільки в даному випадку, дії чи бездіяльність останньої не свідчать, що вони суперечать завданням цивільного судочинства, а обставин, які б вказували на те, що дії ОСОБА_1 спрямовані на затягування та перешкоджання розгляду справи, відсутні.

Тим більше, заходи процесуального примусу не можна розглядати як вид відповідальності, а тим паче як покарання, оскільки вони покликані забезпечити виконання правил цивільного судочинства, а не покарати особу. Тобто вони повинні спонукати особу припинити протиправні дії, спрямовані особою на перешкоджання судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у виді штрафу є передчасним та належним чином не обґрунтованим, тому ухвала суду підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК Українивизначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу, після її перегляду в апеляційному порядку не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Хаджибейського районногосуду м.Одеси від 13 листопада 2025 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 21.04.2026.

Головуючий: Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе