Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №126/701/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 126/701/25

Провадження № 22-ц/801/846/2026

Категорія: 114

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокуСправа № 126/701/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником – адвокатом Кшевецькою Інною Василівною, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області,ухвалене у цій справі 12 червня 2025 рокуу м. Бершадь суддею цього суду Хмельом Р. В., дата складення повного тексту судового рішення не відома,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року заявниця звернулася до суду із вказаною вище заявою, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 18.10.2018 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . З часом сім`я виїхала з України до Чехії, де винаймала квартиру. Під час проживання у Чехії ОСОБА_2 вживав алкогольні напої та в стані алкогольного сп`яніння застосовував до ОСОБА_1 фізичну силу, погрожував відібрати дітей, що, зокрема, підтверджується протоколом про вчинення домашнього насильства, складеного поліцією Чеської Республіки. З ініціативи чоловіка постійно виникають сварки, свідками яких часто стають діти. Це негативно впливає на їхній психічний стан і щоразу спричиняє їм усім душевні страждання. На думку заявниці, примирення та збереження шлюбу з чоловіком є неможливим.

У зв`язку із цим, заявниця була змушена повернутися з дітьми до України. Із січня 2025 року вона та їхні спільні діти проживали окремо від чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявниця вказувала, що з лютого 2025 року за адресою, де вона проживає, постійно приїжджають особи, які слідкують за нею та збирають інформацію. Заходять через город на подвір`я будинку. Тому їй довелося викликала поліцію. Однак, працівникам поліції ті люди представлялися військовослужбовцями, що не відповідає дійсності, оскільки один із них є водієм чоловіка.

Надалі 01.03.2025 року біля будинку заявниці знову перебували зазначені особи, тому вона викликала поліцію. Після цього невідомих осіб затримали працівники поліції та розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 182 КК України.

За таких обставин, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис стосовно чоловіка із заборонами:

-перебувати в місці проживання (перебування) заявниці за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 ;

-наближатися на 500 метрів до місця перебування, роботи, інших місць частого відвідування заявницею;

-особисто та через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому чоловікові, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

-вести листування, телефонні переговори із заявницею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб.

12.06.2025 року рішенням Бершадського районного суду Вінницької області заяву задоволено.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав:

- перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: фактичне місце проживання (адреса для листування): АДРЕСА_1 ;

- наближатися на 500 метрів до місця перебування, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ;

- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку, особисто і через третіх осіб.

Встановлено строк дії обмежувального припису - 6 (шість) місяців.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 , через свого представника – адвоката Кшевецьку І.В.,подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване судове рішення порушує право ОСОБА_2 на вільне пересування та спілкування, порушує його батьківські права на участь у вихованні та спілкуванні з його дітьми, а також блокує процесуальні права та можливості заінтересованої особи, як сторони у судових справах про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також про визначення місця проживання спільних дітей сторін, які також перебувають у провадженні Бершадського районного суду Вінницької області.

Скаржник вказував, що ОСОБА_1 не надала жодного належного доказу, який би підтвердив вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї. Звертав увагу на неналежність, недопустимість і недостовірність поданих заявницею письмових доказів чеською мовою.

Також зауважив, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , намагається вирішити наявний між ними спір щодо визначення місця проживання їх дітей у справі № 126/265/25. Як тільки ОСОБА_1 дізналась, що ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визначення місця проживання дітей з батьком, вона одразу подала до суду заяву про видачу обмежувального припису.

Крім того, апелянт наголошував, що суд першої інстанції безпідставно задовольняв клопотання представника ОСОБА_1 провідводи суддям. При цьому 11.06.2025 року ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви представника заінтересованої особи про відвід, мотивуючи тим, що заява необґрунтована і в тому ж засіданні було ухвалено оскаржуване судове рішення.

Також скаржник посилався на неналежне повідомлення заінтересованої особи про дату та час судового засідання у суді першої інстанції, на якому було ухвалено оскаржуване рішення суду.

Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 – адвоката Бойко Н. В.надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.

В заперечення проти апеляційної скарги представник заявниці вказує, що скаржник не спростував правильних висновків суду першої інстанції, а також судом надано належну правову оцінку обставинам справи з урахуванням та дотримання норм процесуального та матеріального права, а тому вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими.

23.09.2025 року постановою Вінницького апеляційного суду вищевказану апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 12.06.2025 року - без змін.

Між тим, ОСОБА_2 не погодився із судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, внаслідок чого подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

04.02.2026 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного суду від 23.09.2025 року скасовано, а справу направлено до цього суду на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив із того, що апеляційний суд не надав належної відповіді, з урахуванням матеріалів справи, на доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо неналежного повідомлення ОСОБА_2 про дату та час судового засідання, на якому було ухвалено оскаржуване рішення суду, не звернувши також увагу на те, що п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачає обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення за умови неналежного повідомлення учасника справи про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник обґрунтував апеляційну скаргу такою підставою.

25.02.2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду з Верховного Суду надійшли матеріали вказаної цивільної справи.

19.03.2026 року ухвалою Вінницького апеляційного суду вказану цивільну справу прийнято до свого провадження. Призначено справу до розгляду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Разом з тим, апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

З матеріалів справи встановлено, що 18.10.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів головного територіального управління юстиції у місті Києві (т. 1 а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 6)

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , батьками якої також вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_3 , перекладеного із чеської мови на українську (т. 1 а.с. 9).

З протоколу Фосфор 514 від 05.01.2025 року складеного поліцією Чеської Республіки в м. Прага вбачається, що 04.01.2025 року о 21:07 год. на гарячу лінію поліції надійшов виклик про вчинення домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено протокол про вчинення домашнього насильства, припис про виселення, протокол про виселення, роз`яснення для виселеної особи та роз`яснення для особи, якій загрожує небезпека (т. 1 зворот а.с. 103-105).

Відповідно до припису про виселення вих. № KRPA-6864-4/CJ-2025-001115 05.01.2025 року о 00:30 год. співробітник поліції Чеської Республіки прапорщик ОСОБА_5 відповідно до своїх повноважень виселила ОСОБА_6 зі спільного житла, де він проживає з особами, яким загрожує небезпека, а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строком на 10 днів (т. 1 а.с. 107).

Обґрунтування виселення:

« ОСОБА_11 (особа, що вчинила насильство) 04.01.2024 року у спільному житлі - квартирі АДРЕСА_3 , спочатку приблизно о 16:00 годині вживав алкоголь, близько 19:00 годині почав сваритися зі своєю дружиною ОСОБА_7 (особа, якій загрожує небезпека), розкидавши речі по квартирі та змушував її прибрати, потім почав звинувачувати її у поганому прибиранні, після чого виникла словесна суперечка, під час якої він схопив особу, якій загрожує небезпека, за руки та сильно її трусив, спричинивши синці на її правій руці та подряпини на руках, також словесно образив її у присутності їхніх трьох дітей та няні. В рамках допиту дружини - особи, якій загрожує небезпека, та інших осіб було встановлено, що особа, що вчинила насильство, вчиняє домашнє насильство щодо особи, якій загрожує небезпека, а також щодо своїх дітей. Особа, що вчинила насильство, протягом тривалого часу, щонайменше з 2021 року, неодноразово вчиняла фізичне насильство щодо своєї дружини, що зазвичай пов`язано зі вживанням особою, що вчинила насильство, алкоголю, вживання алкоголю відбувається нерегулярно, іноді йдеться про інциденти з інтервалом в три дні, а іноді рідше, тоді як останнім часом, щонайменше останні 6 місяців, частота вживання алкоголю та пов`язані з ним фізичні напади почастішали. Особа, що вчинила насильство, також вчиняє інші форми насильства, зокрема шантаж, а саме погрожує забрати у особи, якій загрожує небезпека, дітей, це головним чином пов`язано з фінансовою ситуацією, в якій особа, що вчинила насильство, є джерелом доходу сім`ї та погрожує особі, якій загрожує небезпека, припинити її доступ до доходів та висилити з квартири тощо, таким чином використовує фінансову залежність особи, якій загрожує небезпека. Особа, що вчинила насильство, також намагається соціально ізолювати від суспільства особу, якій загрожує небезпека. Було встановлено, що існує чіткий розподіл ролей між особою, яка вчинила насильство, та особою, якій загрожує небезпека, і це тривала поведінка особи, яка вчинила насильство, причому частота інцидентів останнім часом зростає. Дії особи, яка вчинила насильство, також впливають на дітей у спільному житлі. З огляду на встановлені факти, ОСОБА_6 було виселено зі спільного житла, щоб запобігти можливості небезпечного нападу на особу, якій загрожує небезпека, а також, щоб надати особі, якій загрожує небезпека, можливість вирішити цю критичну ситуацію та таким чином уникнути впливу особи, яка вчинила насильство.

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) про реєстрацію кримінального провадження за № 12025025100000022 від 01.03.2025 року за кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, встановлено, що 28.02.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення злочину, зокрема остання вказала, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 незаконно збирають відносно неї та її дітей конфіденційну інформацію (т. 1 а.с. 16).

У матеріалах справи є також протокол допиту потерпілого від 05.03.2025 року у кримінальному провадженні за № 12025025100000022, в якому ОСОБА_1 надала покази, зокрема що потерпіла з 18.10.2018 року проживала у шлюбі із ОСОБА_2 . За час спільного проживання у них народилось двоє дітей. Спільно з ними також проживала дочка ОСОБА_2 від його першого шлюбу – ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З червня 2022 року вони всі разом проживали у Чеській Республіці. Її чоловік часто зловживав алкогольними напоями та постійно вчиняв агресивні дії відносно неї та їх дітей, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Не витримавши такого життя, вона з дітьми виїхала до України та подала до Бершадського районного суду Вінницької області позов про розірвання шлюбу та позов про визначення місця проживання дітей. Через телефонні дзвінки ОСОБА_2 погрожував ОСОБА_1 та повідомляв, що йому відомо де вона знаходиться та, що найме бандитів для розправи з нею. Також ОСОБА_1 повідомила, що до власниці будинку, в якому вона проживала із дітьми, почали телефонувати сусіди та говорити про те, що поблизу будинку постійно знаходяться невідомі автомобілі та невідомі особи, які при появі сусідів під різними приводами розпитували про те, де саме проживає жінка з двома дітьми. З анонімних джерел ОСОБА_1 дізналась ким саме були ті невідомі особи, що здійснювали спостереження за будинком, в якому вона проживала. Враховуючи наведені обставина, ОСОБА_1 вирішила звернутись до поліції. Також ОСОБА_1 надала протоколи допиту свідків у вищевказаному кримінальному провадженні, які повідомили схожі обставини.

Між тим, свідок ОСОБА_16 повідомив, що він неофіційно та тривалий час надав послуги перевезення сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час їх проживання в Чехії. Після того, як ОСОБА_1 переїхала з дітьми до України, ОСОБА_16 , за проханням ОСОБА_2 , щодня їздив у м. Бершадь, а саме туди, де проживає ОСОБА_1 з дітьми, щоб знаходитись поруч. Також ОСОБА_16 був готовий придбати будинок поблизу ймовірного місця проживання ОСОБА_1 та її дітей, щоб бути поруч та надавати їм, у разі необхідності, допомоги. Фінансування та купівлю будинку мав здійснювати ОСОБА_2 . Надалі ОСОБА_16 знову на прохання ОСОБА_2 почав шукати ОСОБА_1 з дітьми для надання їм будь-якої допомоги, однак був виявлений працівниками поліції поблизу будинку куми ОСОБА_1 у м. Бершадь (т. 1 а.с. 165-176).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин, досліджених та проаналізованих доказів, вважав, що наведені заявницею фактичні та правові підстави в сукупності з доданими до заяви доказами свідчать про обґрунтованість вимог заявниці, що є підставою для вжиття відповідних заходів реагування, визначених законом.

У першу чергу, перевіряючи доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення заінтересованої особи про дату та час судового засідання у суді першої інстанції, у якому було ухвалено оскаржуване рішення суду, апеляційний суд вказує на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (KHARCHENKO v. UKRAINE, №37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник – адвокат Кшевецька І.В. активно брали участь у розгляді даної справи, зокрема шляхом подачі до суду письмових пояснень та заперечень.

09.06.2025 року ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області призначено розгляд даної справи у судовому засіданні на 11.06.2025 року о 10:30 год.

Так, 11.06.2025 року до суду першої інстанції від представника ОСОБА_2 – адвоката Кшевецької І.В. надійшла заява про відвід головуючому судді Хмелю Р.В. (т. 1, а.с. 157-158).

Зі змісту вказаної заяви видно, що представнику заінтересованої особи, а відтак і останній, було достеменно відомо, що розгляд даної справи був призначений судом у судове засідання на 11.06.2025 року о 10:30 год. При цьому адвокат Кшевецька І.В. зазначила, що в цей час вона братиме участь у розгляді іншої справи в Солом`янському районному суді м. Києва і позбавлена можливості взяти участь у судовому засіданні у цій справі навіть у режимі відеоконференції.

Варто зазначити, що відповідно до частини 2 статті 350-5 ЦПК України суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису (часина 1 статті 350-5 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи факт обізнаності заінтересованої особи та його представника про дату, час та місце розгляду справи, а також обмежені законом строки розгляду справ про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності заінтересованої особи та його представника.

Між тим, 11.06.2025 року ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про відвід головуючого судді.

Також у цей же день згідно з протоколом судового засідання, на якому була присутня лише представник заявника, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та вказав, що його проголошення відбудеться 12.06.2025 року о 10 год. 00 хв. (т. 1 а.с. 177-180).

Згідно із частиною 1 статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Разом з тим, норми ЦПК України не передбачають правових наслідків у вигляді скасування судового рішення у випадку відсутності такого повідомлення.

Так, ухвалення та проголошення судового рішення не є стадіями розгляду справи по суті.

Згідно зі статтею 245 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суддя не має права обговорювати обставини та матеріали справи, застосування норм права та судову практику в цій справі, а також зміст судового рішення з іншими особами, крім складу суду, який розглядає справу.

Проголошення судового рішення є лише процесуальною формою доведення прийнятого рішення до відома учасників справи. Право учасників справи на ознайомлення з повним текстом судового рішення забезпечується шляхом вручення його копій відповідно до вимог статті 272 ЦПК України.

Таким чином, розгляд справи по суті і стадії ухвалення та оголошення судового рішення є різними стадіями процесу: перша передбачає дослідження доказів, заслуховування пояснень та судові дебати, і саме на цій стадії забезпечується реалізація принципів змагальності та рівності сторін; другі є процесуальним завершенням розгляду справи та способом доведення результатів судового розгляду до відома учасників.

Процесуальний закон не покладає на суд обов`язку забезпечити обов`язкову присутність сторін при проголошенні судового рішення, а лише передбачає право учасників бути присутніми у цьому засіданні. Відповідно, неповідомлення особи про дату та час проголошення рішення не може розцінюватися як порушення її права на участь у розгляді справи та не є підставою для скасування судового рішення в розумінні пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України.

Крім того, процесуальне законодавство гарантує учасникам справи доступ до повного тексту судового рішення через його виготовлення у письмовій формі та вручення (направлення) копій.

Отже, відсутність повідомлення про дату та час проголошення рішення суду не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого рішення і не може бути підставою для його скасування.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2025 року у справі № 913/182/20.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення заінтересованої особи про судове засідання, на якому було ухвалено оскаржуване судове рішення, не знайшли свого підтвердження.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначає Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

У статті 26 Закону України № 2229-VIII зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка по відношенню до постраждалої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків (родичів) у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (див. постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі №509/2131/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі №752/9731/21).

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року в справі №756/3859/19 зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 165/3472/21).

Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року в справі №531/352/22 зазначив, що сама собою відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватися цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи вказані висновки касаційного суду та наведене нормативно-правове регулювання, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до заявника ОСОБА_1 , а також, оцінивши ризики продовження домашнього насильства у майбутньому, для попередження вчинення такого, з метою реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у визначеному виді.

При цьому доводи скаржника про те, що таке судове рішення порушує право ОСОБА_2 на вільне пересування та спілкування, порушує його батьківські права на участь у вихованні та спілкуванні з його дітьми, є безпідставними, оскільки застосований судом обмежувальний припис у даному випадку є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки ОСОБА_1 , з огляду на наявність ризиків, встановлених, зокрема, на підставі показів свідка ОСОБА_16 у кримінальному провадженні за № 12025025100000022.

Також посилання скаржника на те, що застосовані судом заходи блокують процесуальні права та можливості ОСОБА_2 як сторони у судових справах про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також про визначення місця проживання спільних дітей сторін, які перебувають у провадженні Бершадського районного суду Вінницької області, є необґрунтованими з огляду на те, що ОСОБА_2 під час розгляду таких справ не позбавлений можливості брати у них участь через представника або у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням ним власних технічних засобів.

Крім того, твердження апелянта, що ОСОБА_1 не надала жодного належного доказу, який би підтвердив вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи містять, зокрема, протокол Фосфор 514 від 05.01.2025 року, складений поліцією Чеської Республіки в м. Прага, за результатом якого складено протокол про вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 домашнього насильства. Також як вбачається із припису про виселення вих. № KRPA-6864-4/CJ-2025-001115 від 05.01.2025 року, працівник поліції Чеської Республіки застосував до ОСОБА_2 виселення із спільного житла сторін, у зв`язку із загрозою безпеки його дружині та дітям.

Такі докази безумовно підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до заявника ОСОБА_1 , які обґрунтовано визнано судом першої інстанції належними та допустимими, враховуючи, що вони були перекладені з чеської на українську мову у встановленому законом порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником – адвокатом Кшевецькою Інною Василівною, залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від12 червня 2025 року– без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. С. Панасюк