Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №149/3488/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/3488/25

Провадження № 22-ц/801/726/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гопкін П. В.

Доповідач: Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуСправа № 149/3488/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор»,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Ткаченко Тамарою Володимирівною, на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Гопкіна П. В. в селищі Літин Вінницької області, дата складення повного судового рішення невідома, -

встановив:

27.10.2025 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (надалі ТОВ «Новий Колектор») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 25.07.2021 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії (надалі – Договір, Кредитний договір) № 0755-0281, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 99 днів, зі сплатою 2% від непогашеної суми впродовж пільгового періоду 20 календарних днів, надалі – зі сплатою 2,5% в день за стандартною процентною ставкою.

Кредитодавець свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі. В свою чергу, позичальник свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 17.10.2025 утворилась заборгованість у розмірі 30 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 20 000,00 грн заборгованість за процентами.

26.12.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено Договір факторингу №УКФ-261224-2, за умовами якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до боржників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та передає Первісному кредитору під відступлення Права вимоги грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим Договором. За цим договором право вимоги перейшло до позивача в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором № 0755-0281.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» заборгованість за Договором № 0755-0281 від 25 липня 2021 року в розмірі 30 000 грн, з яких: 10 000,00 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 20 000 грн – прострочена заборгованість за нарахованими відсотками, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виникли кредитні відносини, відповідач свої зобов`язання з повернення коштів не виконав; наданий позивачем, який набув право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу, розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору.

Суд відхилив заперечення відповідача про неправомірність нарахування процентів за користування кредитом, пославшись на те, що кредитний договір, який є предметом розгляду, був укладений 25.07.2021 на строк 99 днів, а надані представником відповідача довідки підтверджують перебування ОСОБА_1 на військовій службі та участь у бойових діях лише з дати, що наступила після укладення 25.07.2021 кредитного договору та закінчення терміну його дії. Відтак суд виснував, що в даному випадку не можуть бути застосовані приписи частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зміни до яких набрали чинності лише 18.05.2024, а сторона відповідача не надала доказів його перебування на військовій службі на момент укладення договору.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині стягнення процентів в розмірі 20 000 грн, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Ткаченко Т. В., подав апеляційну скаргу, за результатам розгляду якої просив оскаржуване в частині рішення скасувати та відмовити в цій частині в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 не заперечував, що дійсно він 25.07.2021 року уклав з ТОВ «Новий Колектор» Кредитний договір, однак його було мобілізовано до лав Збройних Сил України, в період з жовтня по грудень 2023 року він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Суд першої інстанції послався на те, що зміни до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набрали чинності лише 18.05.2024, однак не зважив на те, що статтю 14 було доповнено частиною 15 ще в травні 2014 року, в подальшому вона зазнавала ряд змін, однак з дати набрання чинності передбачала, що учасникам бойових дій проценти за користування кредитом не нараховуються протягом усього особливого періоду, який розпочався в Україні 17.03.2014 року та діє понині. Тому стягнення з відповідача процентів за користування кредитом є неправомірним.

12 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Новий Колектор» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Основними доводами відзиву є те, що надані відповідачем довідки про його перебування на військовій службі не підтверджують його статус як військовослужбовця в період з 25.07.2021 року (дата укладення Кредитного договору) по 16.10.2021 року (кінцева дата нарахування процентів), а тому не можуть бути підставою для відмови у стягненні процентів відповідно до частини 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військово службовців та членів їх сімей».

16.03.2026 року від представника відповідача адвоката Ткаченко Т. В. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, яку слід залишити без розгляду (стаття 126 ЦПК України), оскільки подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу не передбачено приписами процесуального закону, а суд не визнавав її подання необхідним (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Справа, що розглядається, не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), тому з урахуванням приписів частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд проводить розгляд без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам.

По справі встановлено наступне:

- 25.07.2021 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено Договір про відкриття кредитної лінії №0755-0281, за умовами якого Кредитодавець зобов`язується відкрити Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання грошових коштів Позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом. Розмір кредитного ліміту 10 000 грн (пункт 2.1), строк кредитування 99 днів (пункт 6.6.), проценти 2% (знижена ставка) від непогашеної суми впродовж пільгового періоду 20 календарних днів, надалі – зі сплатою 2.5 % (стандартна ставка) в день (пункт 2.4);

- договір про відкриття кредитної лінії та паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора А885 (а .с. 22 , 24 на звороті);

-відповідно довідки, ОСОБА_1 25.07.2021 перераховано грошові кошти в розмірі 10 000, 00 грн. Призначення «видача коштів за кредитним договором № 0755-0281 від 25.07.2021» (а.с. 12);

-згідно розрахунку заборгованості за договором №0755-0281 від 25.07.2021, станом на 26.12.2024 розмір заборгованості відповідача становить 30 000,00грн, з яких: 10 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 20 000,00 грн. заборгованість за відсотками (а. с. 38-51). При цьому станом на 01.11.2021 (строк кредитного договору) заборгованість по сумі кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками - 20 000,00 грн. (а. с. 39);

-26.12.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу №УКФ-261224-2 (а.с.26-29), за умовами якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до боржників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та передає Первісному кредитору під відступлення Права вимоги грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до реєстру боржників №1 до Договору факторингу, де під номером 44206 значиться ОСОБА_1 , «Новий Колектор» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 0755-0281 від 25.07.2021 року в сумі 30 000,00 грн (а. с. 36-37).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Наявність кредитних відносин, отримання відповідачем 10 000 грн сторонами не заперечується та не оскаржується. Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині стягнення процентів.

Як вбачається зі змісту пункту 1.2 Кредитодавець зобов`язується відкрити Кредитну лінію для Позичальника шляхом надання грошових коштів (далі – Кредит), Позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом. Тип Кредиту – кредитна лінія.

Як уже зазначалося, факт видачі та отримання і повернення кредитних коштів в розмірі 10 000 грн відповідачем визнається.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що нарахування позивачем відсотків в розмірі 20 000 грн. є неправомірним, оскільки відповідач проходить військову службу, а у зв`язку з цим відповідно до частини 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закону) він звільняється від сплати штрафних санкцій та інших платежів.

Згідно чинної редакції частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Статтю 14 Закону №2011-ХІІ було доповнено частиною 15 ще в травні 2014 року, в подальшому вона зазнавала ряд змін, однак з самого початку передбачала, що учасникам бойових дій проценти за користування кредитом не нараховуються протягом усього особливого періоду, який розпочався в Україні 17.03.2014 року та діє понині. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними, а посилання суду першої інстанції на те, що зміни до зазначеної норми закону набрали чинності 18.05.2024 року, - є помилковим та не має правого значення для вирішення спору що розглядається судом у цій справі.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, нарахування процентів за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 0755-0281 від 25.07.2021 року, здійснювалося з 25.07.2021та по 16.10.2021 року, тобто в період, коли відповідач не перебував на службі в ЗСУ та не відносився до військовослужбовців.

Надані відповідачем у справі довідка від 15.11.2025 року (а. с. 76 на звороті), Довідка від 25.03.3034 року (а. с. 77), копія посвідчення про право ОСОБА_1 на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а. с. 77 на звороті) підтверджують проходження ним військової служби з жовтня 2023 року (та донині), тобто він набув статус військовослужбовця вже після завершення періоду нарахування процентів за Кредитним договором. Відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, що він проходив військову службу саме на момент укладення кредитного договору та у період, за який кредитором було здійснено нарахування процентів.

Отже, посилання відповідача на Закон України № 2011–ХІІ «Про соціальний захист військовослужбовців» є безпідставними, оскільки ці положення мають спеціальний характер і надають пільги військовослужбовцям саме за період їхнього перебування на військовій службі в особливий період, що повинно бути підтверджено відповідними доказами. Відсутність таких доказів виключає можливість застосування до правовідносин сторін відповідних гарантій.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що приписи Закону № 2011-XII мають зворотну дію в часі, - є помилковим тлумаченням цього поняття.

Так, згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Однак у справі що розглядається не стоїть питання застосування зворотної сили закону (частини 15 статті 14 Закону № 2011-XII), оскільки, по-перше, сплата процентів – це не відповідальність особи за порушення умов взятого на себе зобов`язання (глава 51 Розділу І Книги 5 ЦК України), а плата за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), а по-друге (як уже зазначалося вище), причиною, чому до правовідносин, що наразі є предметом судового розгляду, не застосовуються приписи цієї норми є те, що ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця після укладення кредитного договору та після закінчення періоду нарахування продуцентів.

Висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.12.2018 у справі №522/12270/15, від 14.05.2021 у справі №502/1438/18, від 24.02.2022 у справі №591/4698/20, від 12.05.2022 у справі №336/512/18, від 18.01.2023 у справі №642/548/21, на які посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, є нерелевантними до даних правовідносин, оскільки вони стосуються ситуацій, коли нарахування процентів здійснювалося за час перебування позичальника на військовій службі.

Таким чином апеляційний суд виснує, що суд першої інстанції належним чином перевірив розмір заявленої до стягнення заборгованості, дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження її наявними у справі доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Ткаченко Т. В., не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Літинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає до задоволення, то судові витрати ОСОБА_1 , понесені у суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції позивачем матеріали справи не містять.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Ткаченко Тамарою Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді О. В. Ковальчук

О. Ю. Береговий