Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №766/19323/24 — Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/19323/24

н/п 2/766/1693/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

08.04.2026 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.

за участю секретаря Сивкович О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про розірвання договору та примусове виселення з предмету лізингу без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача у листопаді 2024 року звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_1 у якому просить:

розірвати Договір фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року, посвідчений 11.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хильою О.В. за реєстровим № 1380, який укладено між Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 ;

визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності Державній іпотечній установі шляхом вилучення запису про інше речове право № 38144777 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

примусово виселити ОСОБА_1 з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності Державній іпотечній установі, без надання іншого житлового приміщення, а також стягнути судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, між Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 було укладено Договір фінансового лізингу №ФЛ202000854, посвідчений 11.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хильою О.В. за реєстровим №1380.

За умовами вказаного договору, лізингодавець передав лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об`єкт житлової нерухомості, а саме квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності Державній іпотечній установі.

Згідно п. 1.4 договору, предмет лізингу передається у фінансовий лізинг ОСОБА_1 в платне володіння та користування на строк до 01.07.2039 року включно, але не менше ніж на 1 рік. ОСОБА_1 за умовами договору зобов`язався сплачувати лізингові платежі, до яких включено відшкодування вартості предмету лізингу в сумі не менше 4033,63 грн. та винагороду за отриманий фінансовий лізинг предмет лізингу в строки та порядку, визначеним договором.

Розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло визначається у наступному розмірі: становить 15,3% річних – розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що встановлено лізингодавцем з дня передачі житла згідно п. 2.1 Договору; 17,8% річних – розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що набуває чинності з дня розірвання договору про компенсацію частини лізингових платежів, зазначеного у п. 2.2 Договору.

17.06.2022 Державна іпотечна установа отримала лист Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2022 №1321/04/20-2022, яким Орган забезпечення житлом повідомив позивача, що у зв`язку зі звільненням із служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 договір про компенсацію частини лізингових платежів від 11.09.2020 року № ДК202000869 припинив свою дію. Пунктом 7.1 договору компенсації передбачено підстави припинення договору до яких віднесене звільнення заявника зі служби. У зв`язку з розірванням Договору компенсації, з червня 2022 року зобов`язання за Договором фінансового лізингу ОСОБА_1 мав виконувати самостійно, з урахуванням умов щодо строків і обсягу сплати лізингових платежів, визначених Договором фінансового лізингу. У той же час, ОСОБА_1 припинив виконувати належним чином свої договірні зобов`язання, внаслідок чого з березня 2022 року по вересень 2024 року виникла прострочена заборгованість та станом на 21.10.2024 року становить 461296,80 грн., з яких: 116571,91 грн. – прострочена заборгованість частини вартості житла; 344724,89 грн. – прострочена заборгованість винагороди лізингодавця.

У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 щомісячних платежів за Договором фінансового лізингу більше ніж 90 календарних днів, Позивач на підставі п.5.5. та п.5.7. Договору фінансового лізингу звернувся до відповідача з Вимогою про дострокове розірвання договору фінансового лізингу та звільнення (виселення) предмету лізингу від 16.07.2024 №2144/15/36, яка була надіслана на відомі адреси останнього цінним листом з описом вкладення, однак повернуто конверт за закінченням терміну зберігання. У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

10.07.2025 року до Херсонського міського суду Херсонської області надійшла заява представника позивача про долучення доказів, разом із якою надано Витяг з Державного реєстру санкцій щодо ОСОБА_1 .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача, в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема шляхом неодноразового направлення судових повісток про виклик до суду за відомою суду адресою реєстрації місця проживання відповідача.

Відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 82-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» .

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена.

Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору відповідач не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи положення ст.130 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 ст.280 ЦПК України, за згодою позивача розглядає справу в заочному порядку.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 11.09.2020 року між Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № ФЛ202000854, відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець зобов`язується передати лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об`єкт житлової нерухомості, що належить лізингодавцю на праві власності та передати його у власність лізингоодержувачу на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт житлової нерухомості, володіти та користуватись ним протягом усього строку фінансового лізингу, та після повного виконання умов договору та сплати всіх лізингових платежів набути його у власність на підставі договору.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хильою О.В., зареєстрований в реєстрі за №1380.

Згідно п. 1.2 договору, на дату підписання договору права власності на об`єкт житлової нерухомості – квартира АДРЕСА_2 , складається з 2 житлових кімнат, загальна площа 56,2 кв.м, житлова площа 29,3 кв.м, що передається у фінансовий лізинг належить лізингодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.08.2020 року, укладеного між лізингодавцем та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко К.О. 19.08.2020 року за реєстровим № 1117.

Згідно п. 1.4 договору, предмет лізингу передається лізингодавцем у фінансовий лізинг лізингоодержувачу у платне володіння та користування на строк до 01.07.2039 року включно, але не менш ніж на 1 рік.

Вартість предмету лізингу визначена (за згодою сторін) складає 911600,00 грн., без ПДВ (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 1.9 Договору, лізингоодержувач стверджує, що на момент укладення та підписання цього договору в шлюбі не перебуває, не проживає з іншою особою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про що лізингоодержувачем надано відповідну нотаріально засвідчену заяву.

Згідно п. 2.3 договору, розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло визначається договором у наступному розмірі: 15,3% річних розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що встановлено лізингодавцем з дня передачі житла згідно п. 2.1 договору; 17,8% річних розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що набуває чинності з дня розірвання договору про компенсацію частини лізингових платежів, зазначеного у п. 2.2 договору.

Відповідно до п. 2.4 договору, лізингоодержувач зобов`язується: 1) до дати підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу, зазначеного у п. 2.1.1 здійснити перший платіж на поточний рахунок лізингодавця в сумі 0,00 грн., який відшкодовує частину вартості предмету лізингу, та надати підтвердження оплати розрахунковий документ; 2) щомісячно сплачувати лізингові платежі, до яких включено відшкодування вартості предмету лізингу в сумі не менше 4033,63 грн., та винагороду за отриманий у фінансовий лізинг предмет лізингу в строки та порядку, визначеному договором.

Згідно п. 3.1 договору, лізингодавець надає згоду на те, що в предметі лізингу можуть бути зареєстровані та проживатимуть такі особи: лізингоодержувач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначені в цьому пункті договору особи набувають рівних з лізингоодержувачем прав та обов`язків щодо користування предметом лізингу. Лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним. Реєстрація місця проживання лізингоодержувача та осіб, які проживатимуть разом з ним, за адресою розташування предмету лізингу здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України. Вселення до предмету лізингу інших осіб, які не вказані у договорі, для постійного проживання в ньому можливе тільки після отримання на це письмової згоди Лізингодавця.

Протягом усього строку дії Договору Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, лізингоодержувач має право відмовитися від договору письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі, якщо прострочення передачі предмету лізингу у фінансовий лізинг не з вини лізингоодержувача, становить більше 60 календарних днів. У цьому випадку будь-які платежі за договором лізингоодержувачем не сплачуються.

Лізингоодержувач має право відмовитися від Договору та від користування предметом лізингу, письмово повідомивши про це лізингодавця за 3 календарних місяці. Якщо лізингоодержувач звільнив предмет лізингу без попередження, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування витрат на утримання предмету лізингу за 3 календарних місяці (п. 5.2 договору).

Згідно п. 5.5 договору лізингодавець має право відмовитись від договору та/або вимагати звільнення (виселення) лізингоодержувача та осіб, що проживають разом з ним, з предмету лізингу без надання іншого житлового приміщення, у тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду, в наступних випадках: 1) прострочення сплати лізингових платежів (частково або у повному обсязі) більше 90 календарних днів; 2) руйнування (знищення) або псування предмету лізингу лізингоодержувачем або іншими особами, за дії яких він відповідає; 3) використання лізингоодержувачем та іншими особами, за дії яких він відповідає, предмету лізингу житло не за призначенням та/або систематичне порушення права та інтересів сусідів; 4) здійснення лізингоодержувачем будь-яких поліпшень предмета лізингу без попередньої письмової згоди лізингодавця; 5) не укладення лізингоодержувачем, протягом 60 календарних днів після отримання ним предмета лізингу в строкове платне володіння та користування, договорів на утримання та постачання житлово-комунальних послуг; 6) прострочення сплати (частково або у повному обсязі) лізингоодержувачем спожитих їм житлово-комунальних послуг та платежів на утримання, пов`язаних з предметом лізингу більше 90 календарних днів; 7) інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.6 договору, у разі розірвання договору за рішенням суду, повернення лізингодавцем коштів здійснюється відповідно до рішення суду. Лізингоодержувач та інші особи, які разом з ним проживали, підлягають виселенню з предмету лізингу на підставі рішення суду, без надання іншого житла.

Згідно до п.6.1.4. Договору, Лізингоодержувач зобов`язаний у разі несплати лізингових платежів протягом 90 (дев`яносто) календарних днів, на вимогу Лізингодавця-Позивача повернути Предмет лізингу у стані, в якому Предмет лізингу було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому Договорі.

У разі дострокового розірвання Договору, а також, якщо лізингоодержувач, після закінчення строку дії договору, не реалізує своє право на придбання предмету лізингу у власність, зобов`язаний повернути Предмет лізингу лізингодавцю у належному і справному стані з урахуванням умов Договору (п.6.1.10 договору).

Згідно з п.7.1.2. Договору, Лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача дотримання строків сплати лізингових платежів, передбачених Договором та вимагати повернення переданого у фінансовий лізинг Предмету лізингу, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізингових платежів протягом 90 (дев`яносто) календарних днів.

11.09.2020 року Державна іпотечна установа передала, а ОСОБА_1 прийняв у володіння та користування об`єкт житлової нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна від 11.09.2020 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 223714487 від 11.09.2020 року, наявне зареєстроване право ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на строкове платне володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 .

11.09.2020 року між Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області (Орган забезпечення житлом), Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 (Заявник) укладено договір про компенсацію частини лізингових платежів № ДК202000869, за яким, з метою надання державної підтримки на придбання доступного житла Орган забезпечення житлом здійснює компенсацію частини лізингових платежів за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, шляхом їх перерахування на поточний рахунок Державної іпотечної установи, вказаний у п. 9 цього договору (п. 1.1).

У відповідності до п. 1.2 договору, житлом є 2-кімнатна квартира, загальною площею 56,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вартість житла, що передається Державною іпотечною установою заявнику у фінансовий лізинг становить 911600,00 грн., без ПДВ (п. 1.3 договору).

Згідно п. 1.4 договору, вартість житла, що підлягає компенсації частини лізингових платежів, згідно Порядку та цього договору становить 911600,00 грн., без ПДВ.

Відповідно до Порядку та на виконання умов Договору, Орган забезпечення житлом, згідно отриманого від Державної іпотечної установи Реєстру платежів за формою, наведеною у Додатку 2 до Договору, зобов`язується щомісячно компенсувати частину лізингових платежів, а саме: 40% від щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла, зазначеної у п. 1.4 договору, яка відповідно до Порядку визначена з урахуванням: стажу служби (років вислуги) заявника, що дає право на компенсацію частини щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла у розмірі 30%; кількості дітей заявника віком до 18 років, які проживають разом із ним, що дає право на компенсацію частини щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла, у розмірі 10% (але не більше як на 10%); стажу роботи (років вислуги) іншого з подружжя (у разі, коли дружина/чоловік заявника є поліцейським або особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту), що дає право на компенсацію частини щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла у розмірі 0% (п. 1.8).

У відповідності до п. 7.1 договору, договір припиняється у разі: звільнення заявника зі служби (крім випадків, зазначених у п. 24 Порядку); дострокового розірвання договору фінансового лізингу; прострочення заявником сплати лізингових платежів більше ніж на 90 днів.

Відповідно до розрахунку заборгованості від 30.10.2024 року №4730/6/7 за договором фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року, станом на 21.10.2024 року заборгованість ОСОБА_1 за договором за період з березня 2022 року по вересень 2024 року складає 461296,80 грн., з яких: 116571,91 грн. – прострочена заборгованість частини вартості житла; 344724,89 грн. – прострочена заборгованість винагороди лізингодавця.

Згідно повідомлення Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 15.06.2022 року за вих. № 1321/04/20-2022, наказом Головного управління Національної поліції в Херсонській області від 25.05.2022 року № 279 о/с «Про особовий склад» заступника начальника ізолятора тимчасового тримання № 1 ГУНП в Херсонській області майора поліції ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.

18.07.2022 року за вих. № 1503/11/3 Державною іпотечною установою на адресу ОСОБА_1 надіслано Плановий графік платежів для подальшого погашення заборгованості за договором лізингу у зв`язку із отриманням листа про звільнення з ГУНП в Херсонській області та припиненням дії Договору про компенсацію частини лізингових платежів №ДК202000854 від 11.09.2020 року.

18.10.2023 року за вих. № 3279/11/3 Державною іпотечною установою на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про наявність простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу, у якому повідомило про допущення прострочення сплати щомісячних лізингових платежів в сумі 265173,70 грн. в кількості 559 днів станом на 16.10.2023 року. В зазначеному повідомленні міститься прохання щодо погашення суми простроченої заборгованості протягом 14-ти календарних днів з дня його отримання.

21.10.2023 року за вих. № 3639/32/3 Державною іпотечною установою на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про сплату заборгованості за договором фінансового лізингу, у якому повідомило, що станом на 20.11.2023 року обліковується заборгованість за щомісячними лізинговими платежами у розмірі 281744,74 грн., в тому числі винагорода лізингодавця за отримане у фінансовий лізинг житло із розрахунку 17,8% річних від фактичного залишку несплаченої частини вартості предмету лізингу у сумі 209542,76 грн. В зазначеному повідомленні міститься прохання щодо погашення суми простроченої заборгованості протягом 7-ми календарних днів з дня його отримання; у разі несплати заборгованості – договір вважати розірваним не пізніше ніж через 2 календарних місяці з моменту спливу семиденного терміну та звільнити предмет лізингу протягом 30 календарних днів з дати розірвання договору.

Поштове відправлення № 0600062397176 із вищевказаною вимогою було повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

16.07.2024 року за вих. № 2144/15/36 Державною іпотечною установою на адресу ОСОБА_1 надіслано вимогу про дострокове розірвання договору фінансового лізингу та звільнення (виселення) предмету лізингу, у якому повідомлено про дострокове розірвання договору фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року з 17.09.2024 року та про необхідність звільнення предмету лізингу протягом 30 днів.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (див. постанову Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 № 916/1247/23).

За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг». Згідно з нормами права цього Закону: 1) до складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу, винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу, інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором (пп. 1-3 ч. 2 ст. 16); 2) після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів (п. 1 ч. 4 ст. 17); 3) лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об`єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом (ч. 7 ст. 17).

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17 зазначено, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем - лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (абз. 3 п. 6.6.4).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

За приписами ч. ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням, до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору, на які посилається відповідач, не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу не підлягає стягненню невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкта лізингу (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звільнений зі служби з Головного управління Національної поліції в Херсонській області, а відтак договір про компенсацію частини лізингових платежів від 11.09.2020 року №ДК202000869 припинив свою дію, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок самостійного внесення лізингових платежів за договором лізингу.

У той же час, як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 починаючи з березня 2022 року припинив виконувати свої зобов`язання та вносити лізингові платежі, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка як станом на день звернення позивача до суду, так і на день ухвалення судом рішення відповідачем не погашена, на письмові вимоги позивача про усунення порушень відповідач не прореагував. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання договору фінансового лізингу підлягає задоволенню.

Щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою шляхом вилучення запису про інше речове право з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Аналіз вказаних норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що рішення суду, яке набрало законної сили, зокрема щодо розірвання договору фінансового лізингу, є самостійною підставою для вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право: 38144777 від 11.09.2020 року) та відновлення порушених прав позивача.

У той же час, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 по справі 917/1739/17).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту ( п.п. 83 - 86).

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, що склалися та аналізуючи питання, у який спосіб підлягає захисту порушене право Державної іпотечної установи, як власника спірної квартири, суд вважає за можливе застосувати за аналогією положення абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину, відновивши порушене право позивача шляхом визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою шляхом вилучення запису про інше речове право № 38144777 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо примусового виселення ОСОБА_1 з предмета фінансового лізингу без надання іншого житлового приміщення суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Разом із цим частиною 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики», ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.

Згідно відповіді № 1020182 від 09.01.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно Витягу з Державного реєстру санкцій від 03.07.2025 року, до ОСОБА_1 , на підставі Указу «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2024 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» № 601/2024 від 02.09.2024 року, застосовано санкції строком на 10 років, а саме до 02.09.2034 року.

З інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 22.10.2025 року по справі № 766/4526/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання майор.

Зі змісту вказаного вироку вбачається, що розгляд кримінальної справи було здійснено у порядку спеціального провадження, тобто за відсутності обвинуваченого.

Отже, із матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру. Водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували проживання відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а також не встановлено таких обставин і судом.

За таких умов суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин фактичного проживання відповідача за вказаною адресою, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, судом встановлено наявність правових підстав для розірвання Договору фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року, а також для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , із відповідним вилученням запису про інше речове право з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, водночас у задоволенні позовних вимог у частині примусового виселення відповідача з вказаного житлового приміщення без надання іншого житла слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту фактичного проживання відповідача у спірній квартирі.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у частині розірвання Договору фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року, а також для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , із відповідним вилученням запису про інше речове право з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то на ОСОБА_1 покладається обов`язок щодо відшкодування на користь Державної іпотечної установи розмір сплаченого судового збору в сумі 6056,00 грн.

На підставі ст. ст. 207, 526, 530, 626, 628, 633, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 274-284, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про розірвання договору та примусове виселення з предмету лізингу без надання іншого житлового приміщення – задовольнити частково.

Розірвати Договір фінансового лізингу № ФЛ202000854 від 11.09.2020 року, посвідчений 11.09.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хильою О.В. за реєстровим № 1380, який укладено між Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 .

Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності Державній іпотечній установі шляхом вилучення запису про інше речове право № 38144777 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи судовий збір у сумі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Найменування сторін :

Позивач: Державна іпотечна установа, код ЄДРПОУ: 33304730, адреса: 01133, м. Київ, вул. Лесі Українки, буд. 34.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1

Повний текст рішення складено 08.04.2026 року

СуддяЯ. В. Шестакова