Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №462/1457/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1457/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретарів судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові судовий розгляд у кримінальному провадженні №12024141380001466 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Полтва, Буського р-н.(на даний час – Золочівський р-н.), Львівської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, офіційно непрацевлаштованого, місце проживання якого зареєстроване та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.308 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , 13.01.2021, страждаючи на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, розпочав лікування, а саме проходження замісної підтримуючої терапії у Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я), що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 45, де за призначенням лікаря, почав отримувати для прийому лікарський засіб «метафін IC», відповідно до Порядку проведення замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України №200 від 27.03.2012, що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон».

Продовжуючи перебувати на замісній підтримуючій терапії та отримувати в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я) лікарський засіб «метафін IC», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон», діючи умисно, всупереч вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів тазловживання ними), Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, ОСОБА_4 , 27.12.2025 прибув до іншого закладу охорони здоров`я – Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома Медікал», який розташований за адресою: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 49, де подав заяву про отримання наркотичних засобів та після погодження якої, підписав Інформаційну згоду на участь у замісній терапії із застосуванням препарату «Tab. Metadoni», в ході підписання якої останнього було проінформовано про характер, мету та наслідки замісної підтримувальної терапії.

Від так, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, приховав від працівників медичної установи інформацію про те, що він перебуває на (програмі замісної підтримуючої терапії) в іншому медичному закладі, а саме в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я), зазначивши, що на момент звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіома Медікал», він не перебуває на лікуванні в іншому закладі охорони здоров`я, де йому призначено наркотичні та психотропні лікарські засоби, зобов`язавшись при цьому, під час лікування в даному закладі не звертатись в інші медичні заклади з метою призначення йому наркотичних та психотропних лікарських засобів, чим ввів в оману лікаря-психіатра, в результаті чого в період часу з 27.12.2025 по 30.01.2026 незаконно отримував лікарський засіб «Tab. Metadoni», кожна таблетка якого містить діючу речовину – наркотичний засіб «метадон», масою 100 мг, по одній таблетці на добу, тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з`ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.308 КК України визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, зокрема щодо часу, місця та способу надання неправомірної вигоди. При цьому, від давання показань відмовився. Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому та просить суд його суворо не карати.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.308 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом?якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання і конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчиненим умисно; особу винного, який раніше в силу ст.89 КК України не судимий (а.с.23-25), з 01.2021 року перебуває на обліку у КНП ЛОР «Львівський обласний медчичний центр превенції та терапії узалежнень» з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів (а.с.21) на обліку в психоневрологічному диспансері не перебуває (а.с.22).

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.308 КК України.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги наведені обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік, який буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших кримінальних правопорушень. На переконання суду застосування відносно ОСОБА_4 звільнення від відбування покарання з випробуванням не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини та легітимна мета покарання.

Суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого на час ухвалення вироку обраний не був, клопотання про застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили прокурором заявлено не було.

Керуючись ст.368-371, 373-375 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.308 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю один рік.

Зобов`язати ОСОБА_4 , відповідно до ст.76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речовий доказ – медичну карту амбулаторного хворого ОСОБА_4 №224 – залишити в матеріалах судової справи.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з підстав, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1