Вирок від 21 квітня 2026 р. у справі №635/950/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/950/26

Провадження № 1-кп/635/819/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026226190000012 від 09 січня 2026 року та за № 12026221160000115 від 10 лютого 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Безлюдівка, Харківського району, Харківської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, неодруженого, з неповною середньою освітою, інваліда 2 групи, раніше судимий:

- 03 вересня 20025 року вироком Харківського районного суду Харківської області за ст. 126-1 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки та відповідно до ст. 76 КК України на період дії іспитового строку покладено обов`язки,відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України направлено для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ст. 390-1 КК України,

встановив:

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України (справа № 635/950/26 провадження №1-кп/635/819/2026) об`єднані в одне провадження із матеріалами кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (справа №639/71805/26, провадження №1-кп/635/884/2026).

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувальних актів об`єднаного кримінального провадження відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026226190000012 від 09 січня 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України та за № №12026221160000115 від 10 лютого 2026 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК Україниу відкритому судовому засіданні.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_6 , вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану та поєднане із проникненням у інше сховище, за таких обставин.

Так, в першій половині лютого 2026 року, але не пізніше ніж 08.02.2026, ОСОБА_4 , перебував поруч із територією домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього виник раптовий, злочинний та корисливий умисел, направлений на таємне викрадення майна.

Реалізуючи свій раптовий, злочинний, корисливий умисел, ОСОБА_4 , впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, не маючи законного дозволу власника, підійшов до вхідної хвіртки на територію домоволодіння, яка не зачинена на замикаючий пристрій, відкрив її та зайшов в середину на територію домоволодіння, де діючи умисно, з корисливим мотивом, в умовах воєнного стану, з метою незаконного особистого збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій через незачинені на замок вхідні двері, проник у середину сховища - сараю та викрав з нього майно, яке належить ОСОБА_7 , а саме: електричний перфоратор бочковий «Дніпро М BH-14S» чорно-оранжевого кольору, електричний ударний дриль Зеніт ЗД-820, зеленого кольору, електронасос «Малиш», БВ 0,1-63-Y5 загальна вартість яких, згідно висновку експерта за результатами проведення товарознавчої експертизи становить 5029 гривень 74 копійки.

Після чого, ОСОБА_4 покинув місце вчинення кримінального правопорушення разом із викраденим майном та в подальшому розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_7 , матеріальну шкоду на загальну суму 5 029 гривень 74 копійки.

Відповідальність за кримінальне правопорушення - злочину, винуватим у вчиненні якого визнається ОСОБА_4 передбачена ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, поєднане із проникненням у інше сховище.

Крім того, ОСОБА_6 , як особа до якої застосовано судом програму для кривдників, ухилився від її проходження за таких обставин.

Згідно вироку Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року у справі № 635/5671/25 (№1-кп/635/1146/2025) – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки, а також відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України направлено для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці. Роз`яснено, що умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених ст. 91-1 КК України, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України. Вирок набрав законної сили 06 жовтня 2025 року.

25 листопада 2025 року між ОСОБА_4 та КУ «Центр надання соціальних послуг Роганської селищної ради Харківського району Харківської області» укладено договір про реалізацію програмами для кривдників та попереджено про кримінальну відповідальність у разі ухилення від її проходження.

Відповідно до додатку до вищевказаного договору, з яким ОСОБА_4 обізнаний, встановлено розподіл часу за модулями, темами та встановлено місце проведення сесії, а саме 25 листопада 2025 року за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Рогань, вул. Героя України Георгія Тарасенка, 1. 02 грудня 2025 року, 09 грудня 2025 року, 16 грудня 2025 року, 23 грудня 2025 року, 30 грудня 2025 року, 06 січня 2026 року, 13 січня 2026 року, 20 січня 2026 року, 27 січня 2026 року, 03 лютого 2026 року, 10 лютого 2026 року, 17 лютого 2026 року та 24 лютого 2026 року за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Зміївська, 48.

Так, 25 листопада 2025 року останній з`явився до КУ «Центр надання соціальних послуг Роганської селищної ради Харківського району Харківської області» за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Рогань, вул. Героя України Георгія Тарасенка, 1 та 02 грудня 2025 року та 09 грудня 2025 року до Безлюдівської селищної ради за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Зміївська, 48 де з ним проведено відповідні зайняття.

Однак, ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлений про направлення для проходження програми для кривдників, маючи реальну можливість виконувати програму, достовірно розуміючи протиправний характер своїх дій, усвідомлюючи кримінально-протиправні наслідки та, свідомо бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою ухилення від проходження програми для кривдників, з мотивів неповаги до правосуддя, у період часу з 16 грудня 2025 року та по 27 січня 2026 року не з`явився, без поважних на те причин до місця виконання програми, а саме Безлюдівської селищної ради за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Безлюдівка, вул. Зміївська, 48, тим самим умисно ухилився від проходження програми для кривдників, застосованої судом.

Відповідальність за кримінальне правопорушення - проступок, винуватим у вчиненні якого визнається ОСОБА_4 передбачена ст. 390-1 КК України, як умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом.

Позиція сторін кримінального провадження

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , повністю згоден з пред`явленим обвинуваченням, беззаперечно визнає його, а наведені в обвинуваченні час, місце, спосіб та всі обставини вчинення кримінальних првопорушень встановлено та наведено у обвинувальному акті вірно. Свої дії піддав критичній оцінці, висловивши жаль щодо скоєного. Просив допустити по справі застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки йому цілком зрозуміло детально роз`яснене висунуте обвинувачення, він повністю визнає свою провину в скоєнні зазначених кримінальних правопорушень, та вважає зібрані в справі докази його провини достовірними, допустимими та достатніми, в зв`язку з чим досліджувати їх немає ніякої необхідності.

Прокурор, підтримуючи обвинувачення, заявив клопотання про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та про дослідження окремих матеріалів кримінального провадження.

Потерпіла ОСОБА_7 , в судове засідання не з`явилась, повідомлялася про дату, час та місце судового розгляду належним чином, подала до суду заяву про розгляд кримінального провадження без її участі,фактичні обставини справи не оспорювала, просила допустити по справі застосування положень ч. 3 ст. 349 КПК України, у призначенні покарання покладалась на розсуд суду, цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлений, претензій матеріального та морального характеру не має.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні, наслідки застосування частини третьої ст.349 КПК України обвинуваченому та учасникам судового провадження роз`яснені, та вони вважають недоцільним дослідження доказів щодо обставин, викладених в обвинувальних актах, при цьому у суду немає сумнівів у добровільності їх позицій, суд доходить висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та вважає за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо процесуальних витрат, а також матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

Висновки суду щодо доведеності вини обвинуваченого

Аналізуючи показання обвинуваченого в судовому засіданні, співставляючи ці показання з обвинуваченням ОСОБА_4 , суд робить обґрунтований висновок про те, що показання обвинуваченого мають характер логічних, послідовних та об`єктивних, а відтак, з урахуванням застосування при розгляді справи положень ч.3 ст.349 КПК України, доходить висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 , «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» та кваліфікує його дії:

за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, поєднане із проникненням у інше сховище.

Злочини проти власності становлять одну із найнебезпечніших злочинних діянь, оскільки вони посягають на право власності, що є об`єктом злочину статті 185 Закону України про кримінальну відповідальність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих.

Кваліфікуючою ознакою таємного викрадення чужого майна (крадіжка), є вчинення цього діяння в умовах воєнного стану.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено Указами Президента України по теперішній час.

Проникнення передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час заволодіння майном. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

ОСОБА_4 вчинив злочин з прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу обвинуваченого охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілих у володінні чи під охороною яких знаходиться майно з корисливим мотивом, що характеризує суб`єктивну сторону злочину.

за ст. 390-1 КК України, як умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом

Безпосереднім об`єктом означеного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання призначених судом обмежувальних приписів.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого у статті 390-1 КК України характеризується одним з альтернативних діянь: 1) невиконання обмежувальних заходів, передбачених у статті 91-1 КК України; 2) невиконання обмежувальних приписів; 3) ухилення від проходження програми для кривдників.

У диспозиції статті 390-1 КК України чітко визначено, що таке діяння може бути вчинене лише умисно, тому суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Склад цього кримінального правопорушення є формальним та вважається закінченим з моменту, коли особа фактично ухилилась від виконання заходів, передбачених програмою для кривдників.

Винна особа, умисно не виконуючи ці заходи, усвідомлює протиправність своєї поведінки, а отже розуміє і суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння, пов`язаного із посяганням на правосуддя – ухиляється від проходження програми для кривдників, встановленоїі рішенням суду, та бажає так діяти. При цьому мотив і мета для кваліфікації значення не мають.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , передбачені статтею 66 Кримінального кодексу України, є щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 передбачені статтею 67 Кримінального кодексу України відсутні.

Мотиви призначення покарання

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення – злочину та кримінального проступку визнав повністю, щиросердно розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинені ним діяння, наявність обставини, яка пом`якшує покарання – щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Водночас, суд бере до уваги характер та ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, підлягає покаранню за вчинення тяжкого злочину (ч. 4 ст. 185 КК України) та кримінального проступку (ст.390-1 КК України) відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, обставини та один епізод вчинення ним кримінального правопорушення - злочину за ч. 4 ст. 185 КК України, дані про особу обвинуваченого, який неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, а також його матеріальний стан, який офіційно непрацевлаштований, не має джерела доходу, є інвалідом 2 групи, а також, що ОСОБА_4 , будучи раніше судимим, кримінальні правопорушення в даному об`єднаному провадженні вчинив в період іспитового строку, на який його звільнено від покарання з випробуванням за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року, на шлях виправлення та перевиховання не став, належних висновків для себе не зробив.

Також суд зважає на розмір завданої потерпілій матеріальної шкоди у сумі 5029,74 грн., та на той факт, що обвинувачений шкоду не відшкодував, однак викрадене майно повернуте потерпілій під розписку.

За таких обставин, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, враховуючи вимоги, зазначені в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість та кількість епізодів вчиненого кримінального правопорушення, характер, суспільну небезпеку, конкретні обставини справи та наслідки скоєного кримінального правопорушення, зокрема, розмір завданої матеріальної шкоди потерпілій, дані про особу винного, його матеріальний стан, наявність обставин, які пом`якшують, виходячи із достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зважаючи на позицію сторони обвинувачення та заву потерпілої, суд доходить висновку про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції частини четвертої статті 185 КК України строком на 5 (п`ять) років та у межах санкції частини першої статті 390-1 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки. Відповідно до частини першої статті 70 КК України, остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Крім того, вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 126-1 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки та відповідно до ст. 76 КК України на період дії іспитового строку покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України направлено для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці.

У даному об`єднаному кримінальному провадженні № 12026226190000012 від 09 січня 2026 року, № 12026221160000115 від 10 лютого 2026 року ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення після постановлення зазначеного вироку суду в період іспитового строку.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71,72 цього Кодексу. (ч.3 ст.78 КК).

У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року дано роз`яснення, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК України. Частиною 2 статті 75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

На підставі ст.71 КК України, за сукупності вироків, оскільки обвинувачений після постановлення вироку Харківським районним судом Харківської області від 03 вересня 2025 року, але до повного відбуття покарання, в період іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначає ОСОБА_4 остаточне покарання 5 (п`ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі.

Саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових злочинів.

Суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 враховуючи його особу, можливе лише при реальному відбутті покарання, за вчинений ним злочин.

Суд не вбачає підстав призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.69 КК України.

З врахування особи обвинуваченого та міри призначеного йому покарання за злочин, вчинений в період іспитового строку, у суду відсутні підстави, визначені ст.75 КК України, для повторного звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк.

Виходячи з принципів розумності, справедливості невідворотності, індивідуалізації, пропорційності та справедливості покарання, суд дійшов висновку, що призначення саме такого покарання в повній мірі буде необхідним, достатнім та дієвим заходом для виправлення обвинуваченого та запобігання нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вважає за необхідне строк відбування покарання обраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 .

Мотиви ухвалення інших рішень

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався і підстав його застосування суд не вбачає, ураховуючи відсутність таких клопотань з боку сторони обвинувачення.

Речові докази відсутні.

Витрати пов`язані із проведенням судово-товарознавчої експертизи за № 2288 від 20 лютого 2026 року складають 6361 грн. 20 коп., відповідно до вимог частини другої статті 124 Кримінального процесуального кодексу України, суд стягує з ОСОБА_4 на користь держави.

Цивільний позов відсутній.

Згідно з частиною 15 статті 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 349, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та кримінального правопорушення - проступку передбаченого ст. 390-1 КК та призначити йому покарання:

за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі

за ст. 390-1 КК України 2 роки пробаційного нагляду

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_8 призначити покарання за сукупністю кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185, ст. 390-1 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначивши покарання у виді 5 (років) років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за новим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 вересня 2025 року у справі № 635/5671/25, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання обвинуваченого.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із проведенням судово-товарознавчої експертизи за № 2288 від 20 лютого 2026 року у розмірі 6361 грн. 20 коп.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Засудженому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, подавши відповідну заяву.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (частина 7 статті 376 КПК України).

Суддя – ОСОБА_1