Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №490/10687/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10687/25

н\п 2/490/1515/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

17.12.2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представник – адвокат Орловський М.А., звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати її власницею земельної ділянки площею 229 кв.м., для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акут на право приватної власності на землю серії І-МК №004277 від 12.03.1996 р

В обгрунтування позову представник позивачки вказав наступне.

На підставі договору дарування від 13.09.1996 року ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_3 житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами розташований за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори.

Разом з тим, сторона позивачки зазначає, що відповідно до вищевказаного договору позивачка отримала у власність житловий будинок, однак умовами договору на час його складання не було охоплено земельну ділянку під домоволодінням. А відповідно до Державного акут на право приватної власності на землю серії І-МК №004277 від 12.03.1996 р виданого на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 229 кв.м., для обслуговування житлового будинку. Дарувальник – ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої спадкова справа не відкривалась та спадщина ніким не приймалась. Оскільки ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , а отже є можливим правонаступником в праві та зобов`язань ОСОБА_3 .

Отже, посилаючись на правову позицію Верховного Суду в аналогічних справах, представник позивачки, вважає, що для реалізації своїх майнових прав позивачці необхідно визнати за собою право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим просить задовольнити даний позов в повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 року головуючим суддею визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 19.12.2025 року справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 05.03.2026 року клопотання представника позивачки про витребування доказів, задоволено, витребувано у Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області копію спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також ухвалою суду від 05.03.2026 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

23.03.2026 року Першою миколаївською державною нотаріальною конторою Миколаївської області, на виконання вимог ухвали суду від 05.03.2026 року, надана витребувана судом інформація.

Сторони в судове засідання 21.04.2026 року не з`явилися.

21.04.2026 року представник позивачки подав до суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивачки, позовні вимоги підтримує.

21.04.2026 року відповідачка подала до суду заяву про розгляд справи без ї участі, позовні вимоги визнає та не заперечує проти задоволення позову.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи дійшов наступного висновку.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів від 30.01.1996 р. №22 постановлено передати у приватну власність раніше відведені земельні ділянки для обслуговування індивідуальних житлових будинків та господарських споруд, додатково відвести земельну ділянку ОСОБА_3 площею 229 кв. метрів по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення, ОСОБА_3 видано Державний акт серії І-МК №004277 на право приватної власності на земельну ділнку площею 229 м2 для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 .

13.09.1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , який належить їй на підставі свідоцтва про право власності від 15.07.19976 року, виданого виконкомом Центральної районної Ради народних депутатів в м. Миколаєва та зареєстрованого у МБТІ 15.07.1996 року за №20120.

Вказаний Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 6-1288.

14.10.1996 року в Миколаївському МБТІ зареєстровано за №20120 право власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 .

20.02.2008 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №ц2-1521/08 визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані: житловий будинок літ. Д-1, площею забудови 79,1 кв.м., загальною площею 53,0 кв.м., житловою площею 28.5 кв.м., вбиральню літ. Е-1,23х1,17, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане рішення набрало законної сили 04.03.2008 року.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 07.02.2017 року Інгульським районним у місті Миколаєві відділом ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області, актовий запис №141.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується копіями: свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , яке підтверджує зміну прізвища з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 .

Разом з тим, згідно наданої Першою миколаївською державною нотаріальною конторою відповіддю від 18.03.2026 р. №178/01-16 та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №84550586 від 18.03.2026 року, спадкова справа щодо спадщини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась.

Згідно ч. 1 ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності, визначено у частині першій статті 79 ЗК України, як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, визначається на підставі цивільно-правових угод (ч.1 ст. 120 ЗК України).

Відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції 2001 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі №6-253цс16, за змістом ст. 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі, якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, до позивачки ОСОБА_1 при переході права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , фактично перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій розташоване зазначене домоволодіння.

Як встановлено судом, попередня власниця житлового будинку та земельної дільнки на якій він розташований – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, а спадкова справа після її смерті не заводилася.

Таким чином, вирішити питання про визнання за позивачкою права власності на частину земельної ділянки, окрім судового, не існує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові Верховного суду від 20.01.2021 року у справі №318/1274/18 Верховний суд виснував, про те, що разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд і у постанові Великої палати від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16, вказавши на імперативність приписів щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Враховуючи, що позивачка є власницею будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування домоволодіння, та в сукупності утворює цілісний об`єкт нерухомості, при тому, що з відповідачкою, як правонаступницею попередньої власниці домоволодіння будь-які цивільно-правові угоди не укладались, суд вважає, що набуваючи право власності на житловий будинок, позивачка набула і право власності на земельну ділянку для його обслуговування.

За такого, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, ст. ст. 10, 12, 13, 18, 76-84, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) про визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на земельну ділянку площею 229 кв.м, для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Державного акут на право приватної власності на землю серії І-МК №004277 від 12.03.1996 р.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.