Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №487/9890/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2044/2026 Справа № 487/9890/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «СВЕА ФІНАНС», в особі свого представника, звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Договором №8260771 від 06.09.2024 року в сумі 32300,00 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06.09.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №8260771, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 надано грошові кошти в сумі 10000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності строком на 360 днів, зі стандартною процентною ставкою 1,00% на день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Згодом, шляхом укладення між сторонами Додаткової угоди до Договору про надання споживчого кредиту №8260771 ОСОБА_1 надано додтаові грошові кошти у розмірі 2000,00 грн шляхом їх перерахування 11.09.2024 року на картку позичальника № НОМЕР_1 . 10.06.2025 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом та ТОВ «Свеа Фінанс», як фактором, укладено договір факторингу № 01.02-12/25, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за Кредитним договором №8260771 від 06.09.2024 р. Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу №01.02-12/25 від 10.06.2025 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №8260771 від 06.09.2024 р. складає 32300,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи періодичні платежі з простроченням дати їх сплати, не в повному обсязі або не сплачуючи взагалі, в зв`язку з чим, станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №8260771 від 06.09.2024 року становить 32300,00 грн, з яких: заборгованість по тілу – 12 000,00 грн; заборгованість по відсотках – 14300,00 грн; неустойка – 6000,00 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.01.2026 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

03.02.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 09.02.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 09.02.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась 17.02.2026 року та 16.03.2026 року копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказані поштові відправлення повернулись неврученими на адресу суду 09.03.2026 року та 15.04.2026 року.

Відповідно до п.п. 91, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України №270 від 05.03.2009 року інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України та надсиланням копії ухвали про відкриття провадження у справі на відому електронну адресу відповідача, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що 06.09.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено Договір № 8260771 про надання споживчого кредиту (далі - Кредитний договір).

Згідно п.1.2. Кредитного договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно дп п. 1.3. Кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 10000,00 гривень. Тип кредиту кредит.

Строк кредиту 360 дні (день). Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі (п.4.1. Кредитного договору).

Пунктом 1.5.1. Кредитного договору передбачено стандартну процентну ставку в розмірі 1,00 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.

За п.1.5.2. Кредитного договору знижена процентна ставка 0,95 % в день та застосовується відповідно до умов вказаних в даному Договорі.

За п.п. 2.1. Кредитного договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реківзитів платжіної картки № НОМЕР_1 .

Вказаний Договір був підписаний відповідачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С7662» (п.10 Договору).

11.09.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду до Договору №8260771 про надання споживчого кредиту від 06.09.2024 року, в якому сторони домовились збільшити суму кредиту на 2000,00 гривень, в зв`язку з чим погодили внести зміни до Договору №8260771.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів у розмірі та у строк, передбачені договором, у зв`язку з чим у нього станом на 09.06.2025 року виникла заборгованість, яка становить 32300,00 грн, з яких: тіло кредиту – 12000,00 грн, заборгованість за процентами – 14300,00 грн, штраф – 6000,00 грн.

10.06.2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем ТОВ «ТОВ «Свеа Фінанс» переукладено Договір факторингу №01.02-12/25, відповідно до умов якого ТОВ «Свеа Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Авентус Україна.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб`єкту-фактору за плату (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою). Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Належними доказами, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ТОВ «Свеа Фінанс» вважав, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань порушує його права, як нового кредитора відповідно до укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» Договору факторингу від 10.06.2025 року № 01.02.-12/25.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах (постанова ВП ВС від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).

Згідно позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.11.2021 року та 18.10.2023 року у справі №905/306/17, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Позивачем на підтвердження права вимоги до відповідача надано Додаток № 1 до Договору факторингу № 01.02.-12/25, а саме: Реєстр боржників від 10 червня 2025 року.

Судом досліджено вказаний Реєстр боржників до Договору факторингу №01.02.-12/25, однак при перевірці осіб боржників, право вимоги до яких за кредитними договорами набув позивач, судом не виявлено в переліку даних стосовно відповідача ОСОБА_1 .

Отже, суд позбавлений можливості встановити існування права вимоги у позивача до відповідача, оскільки у наданій копії реєстру боржників міститься перелік боржників за порядковими номерами з 1 по 22 та з 2123 по 2139, однак особа « ОСОБА_1 » відсутня у вказаному реєстрі боржників.

При цьому, суд критично ставиться до наявного в матеріалах справи Витягу з реєстру боржників №1 до Договору факторингу №01.02-12/25 від «10» червня 2025 року, сформованого на окремому аркуші, з зазначенням персональних даних відповідача, оскільки цей витяг сформовано самим позивачем, не містить ні підписів сторін, що уклали договір факторингу, ні їх печатки, а містить лише підпис представника ТОВ «Свеа Фінанс».

При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений можливості надати суду Реєстр боржників до Договору факторингу №01.02-12/25 від 10.06.2025 року, з наявною сторінкою, що містила би відомості про ОСОБА_1 , однак позивачем надано лише першу та останню сторінки витягу, що унеможливлює суд перевірити наявність відомостей для встановлення правомірності переходу права вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Свеа Фінанс», в тому числі за Договором кредиту №8260771 від 06.09.2024 року.

Суд звертає увагу також на недостатність як доказу договору факторингу, оскільки він не містить будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем також на підтвердження факту переходу до нього права вимоги не надано Акт прийому-передачі документації за Договором факторингу №01.02-12/25 від 10.06.2025 року, який є Додатком №3 та невід`ємною частиною Договору факторингу.

З урахуванням вимог закону, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором кредиту №8260771 від 06.09.2024 року, а також порушення його прав у зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку з повернення кредитних коштів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не заявляв клопотання про витребування доказів. З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази переходу права вимоги до ОСОБА_1 за Договором №8260771 від 06.09.2024 року від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Свеа Фінанс».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі №2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа №462/2056/20, провадження №61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

З огляду на вищевикладене, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження, суд приходить до висновку, що вимоги позову ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення заборгованості є необгрунтованими, непідтвердженими належними доказами, та таким, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 77-81, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Саламатін